Постанова № 57197855, 05.04.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/87/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Канигіної Т.С., за участю: секретаря судового засідання - Скорика С.В., позивача - ОСОБА_1, представника відповідача-1 та відповідача-3 - Сиромятнікова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовомпозивача ОСОБА_1до відповідачів третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1.Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області 2. Кобеляцького районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області 3. Головного Управління національної поліції в Полтавській області Голова ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області Бех Олег Володимировичпро визнання протиправним та скасування наказу в частині скорочення з посади, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

29 січня 2016 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі - відповідач-1, УМВС України в Полтавській області), Кобеляцького районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі відповідач-2, Кобеляцький РВ УМВС України в Полтавській області), треті особи: Голова ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області Бех Олег Володимирович, Головне Управління національної поліції в Полтавській області про визнання наказу про поновлення на роботі та скорочення з посади частково недійсним, зобов'язання вчинити дії та стягнення заподіяної моральної шкоди, а саме:

- визнати частково протиправним та скасувати наказ № 662 о/с від 15.01.2016 голови ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області Беха Олега Володимировича в частині визнання підполковника міліції - ОСОБА_1, заступника начальника Кобеляцького районного відділу УМВС України в Полтавській області - начальника кримінальної міліції, таким, якого звільнено за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 02.06.2015;

- зобов'язати Головне Управління національної поліції в Полтавській області видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції у порядку, передбаченому пунктом 9 розділу XI Прикінцевих положень та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію";

- зобов'язати голову ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області Беха Олега Володимировича нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу відповідно до статті 240-1 Кодексу Законів про працю України за період з 02.06.2015 по даний час;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Позивач не одноразово змінював позовні вимоги.

Згідно з останньої заяви про зміну та уточнення позовних вимог від 31.03.2016 /а.с. 135-136/ позивач просив:

- визнати частково протиправним та скасувати наказ № 665 о/с від 29.01.2016 голови ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області Беха Олега Володимировича в частині визнання підполковника міліції ОСОБА_1, заступника начальника Кобеляцького районного відділу УМВС України в Полтавській області - начальника кримінальної міліції, таким, якого звільнено за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015;

- зобов'язати Головне Управління національної поліції в Полтавській області видати наказ про призначення ОСОБА_1 як незаконно звільненого працівника міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції на посаді, що заміщується поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції у порядку, передбаченому пунктом 9 розділу XI Прикінцевих положень та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію";

- зобов'язати ліквідаційну комісію УМВС України в Полтавській області та Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу відповідно до статті 240-1 Кодексу Законів про працю України за період з 06.11.2015 по дату постановлення (винесення) судового рішення;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та Міністерства внутрішніх справ України моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

У судовому засіданні 05.04.2016 позивач уточнив позовні вимоги, відмовившись від вимог, спрямованих до Міністерства внутрішніх справ України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 замінено процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головного управління національної поліції в Полтавській області, яке залучено до участі у справі № 816/87/16 в якості відповідача (надалі - відповідач-3, ГУНП в Полтавській області).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що при звільненні його з посади за скороченням штатів порушено вимоги статті 49-2 КЗпП та пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, оскільки не забезпечено захист прав позивача як працівника щодо переведення на іншу посаду для подальшого використання на службі; позбавлено позивача можливості, за наявності його бажання та відповідності вимогам до поліцейських, проходити службу в Національній поліції України.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну та уточнення позовних вимог від 31.03.2016, підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідачів-1, 3 в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні. У письмових запереченнях відповідач-1 зазначив, що спірний наказ прийнято з метою забезпечення прав та законних інтересів позивача і в даному випадку УМВС України в Полтавській області позбавлене можливості вжити будь-яких додаткових заходів; подальше перебування ОСОБА_1 на посаді унеможливлено тим, що з 07.11.2015 інститут публічної служби в міліції ліквідовано на законодавчому рівні, а вирішення питання щодо прийняття позивача на службу до національної поліції не відноситься до повноважень ліквідаційної комісії УМВС.

Третя особа та представник відповідача-2 в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань та заперечень не надали.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів-1, 3, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Із записів у трудовій книжці та послужного списку вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 01.10.1996; на підставі наказу від 01.07.2014 № 282о/с звільнений з органів внутрішніх справ із посади заступника начальника Кобеляцького районного відділу - начальника кримінальної міліції /а.с. 34-40, 118-119/.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 у справі № 816/2849/14 позов ОСОБА_1 до Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області, УМВС України в Полтавській області, третя особа: начальник УМВС України в Полтавській області про визнання незаконним службового розслідування та наказу про звільнення, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково; зокрема: визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Полтавській області від 01.07.2014 № 282 о/с, поновлено ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника Кобеляцького районного відділу - начальника кримінальної міліції Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області з 02.07.2014; постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Кобеляцького районного відділу - начальника кримінальної міліції Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області допущена до негайного виконання /а.с. 41-45/.

На виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 у справі № 816/2849/14 УМВС України в Полтавській області 15.01.2016 видано наказ № 662 о/с, яким скасовано пункт наказу УМВС України в Полтавській області від 01.07.2014 № 282 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_1 (М-043471) та поновлено його на посаді заступника начальника Кобеляцького районного відділу - начальника кримінальної міліції Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області з 02.07.2014 /а.с. 55/.

Водночас, наказом УМВС України в Полтавській області від 15.01.2016 № 662 о/с призначено виплату грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 02.07.2014 по 02.06.2015 та визнано підполковника міліції ОСОБА_1 (М-043471), заступника начальника Кобеляцького районного відділу - начальника кримінальної міліції Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області таким, якого звільнено за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 02.06.2015.

Вказаний пункт наказу від 15.01.2016 № 662 о/с скасовано наказом УМВС України в Полтавській області від 29.01.2016 № 665 о/с /а.с. 58/ та викладено в новій редакції, зокрема: "Відповідно до статті 240-1 КЗпП та постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 виплатити грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 02.07.2014 по 06.11.2015 та одночасно визнати: підполковника міліції ОСОБА_1 (М-043471), заступника начальника Кобеляцького районного відділу - начальника кримінальної міліції Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області таким, якого звільнено за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015".

Позивач не погодився із зазначеним наказом у частині звільнення за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу УМВС України в Полтавській області від 29.01.2016 № 665 о/с в частині визнання підполковника міліції ОСОБА_1, заступника начальника Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області - начальника кримінальної міліції, таким, якого звільнено за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 у справі № 816/2849/14 ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ України з 02.07.2014.

При цьому, постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Кобеляцького районного відділу-начальника кримінальної міліції Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області допущена судом до негайного виконання /а.с. 41-45/.

Згідно з частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Суд зазначає, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз'яснено у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Отже, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Матеріали справи свідчать про те, що УМВС України в Полтавській області не забезпечено негайного виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 у справі № 816/2849/14, оскільки ОСОБА_1 поновлено на посаді в органах внутрішніх справ лише наказом від 15.01.2016, після втрати чинності Законом України "Про міліцію" та набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Наказом УМВС України в Полтавській області від 29.01.2016 № 665 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015.

Відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ УРСР від 29.07.1991 № 114, (надалі - Положення) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Неможливість подальшого виконання ОСОБА_1 службових обов'язків за посадою, на якій його було поновлено судовим рішенням, представник відповідача-1 в письмових запереченнях обґрунтував тим, що з 07.11.2015 на законодавчому рівні ліквідовано інститут публічної служби в міліції та скорочено всі посади згідно з наказом МВС України від 06.11.2015 №1388 "Про організаційно-штатні зміни" /а.с. 102/, а вирішення питання щодо прийняття позивача на службу до Національної поліції не відноситься до повноважень УМВС України в Полтавській області.

Відповідно до пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIІI цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію" опубліковано в газеті "Голос України" 06.08.2015, 3-х місячний термін з дня опублікування сплинув 06.11.2015.

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно з пунктом 9 цього Розділу Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 11 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Таким чином, вищезазначені норми розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" та підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на який йдеться посилання у спірному наказі, містять підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Представник відповідача-1 наполягав на тому, що ОСОБА_1 був повідомлений про майбутнє можливе звільнення з ОВС у силу Закону України "Про Національну поліцію", проте, не подав до УМВС рапорт про проходження служби в поліції, тому не виявив бажання подальшої служби в Національній поліції.

Однак, суд дійшов висновку, що у зв'язку із несвоєчасним поновленням ОСОБА_1 на посаді відповідач-1 перед прийняттям рішення про звільнення позивача зі служби зобов'язаний був вжити додаткових заходів, зокрема направити повідомлення про необхідність, у разі бажання подальшого проходження служби в поліції, з'явитись за місцем проходження служби для написання рапорту про проходження служби в Національній поліції, та роз'яснити, що у зв'язку з повною ліквідацією УМВС України в Полтавській області та органів і підрозділів, які йому підпорядковані, автоматичний перевід до поліції не передбачено. Указане відповідачем-1 не було зроблено, чим позбавлено позивача можливості вчасно, тобто до 06.11.2015, вчинити такі дії.

Отже, відповідач-1 не з'ясував у ОСОБА_1 наявність бажання подальшого проходження служби у поліції чи його відсутність, а тому не може стверджувати про відмову ОСОБА_1 від проходження служби в поліції.

Натомість, позивач наголошував на наявності у нього такого бажання та додатково підтверджував це тим, що з метою поновлення на службі в ОВС на підставі рішення суду від 02.06.2015 звільнився із посади провідного спеціаліста командування Кобеляцького районного військового комісаріату з 03.06.2015 за власним бажання на підставі статті 38 КЗпП України /а.с. 119/.

Таким чином, позивачу не надано можливості реалізувати своє право на своєчасне подання рапорту про проходження служби в поліції.

За таких обставин суд критично ставиться до позиції представника відповідача-1, викладеної у письмових запереченнях, з приводу всебічного сприяння роботодавцем забезпечення прав та інтересів позивача, оскільки у разі завчасного поновлення позивача на посаді, повідомлення його про необхідність подачі рапортів щодо звільнення з ОВС та призначення на службу в поліцію та, як наслідок, своєчасне звернення ОСОБА_1 до роботодавця з цього приводу, призвело б до можливих позитивних наслідків, а саме: призначення останнього на посаду в поліції.

Також при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції передбачені статтею 49 Закону України "Про національну поліцію", відповідно до якої на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліції не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених частиною другою статті 61 цього Закону, а також особи які: 1) відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до статті 50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

Обмеження, пов'язані зі службою в поліції, визначені статтею 61 Закону України "Про національну поліцію".

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 01.10.1996, з 18.05.2013 - на посаді заступника начальника Кобеляцького районного відділу - начальника кримінальної міліції; має звання підполковника міліції; вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 21 рік 06 місяців 3 дні /а.с. 34-40, 118-119/.

Отже, позивач має достатній досвід у роботі, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в поліції.

Водночас судом встановлено, що УМВС України в Полтавській області не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, не врахував відсутність відмови позивача від проходження служби в поліції та не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції, а саме: до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що зумовило порушення права позивача на подання заяви особисто до такого органу поліції з висловлення бажанням проходити службу саме у такому органі поліції та взагалі, розгляду його кандидатури на посаду в поліції.

Таким чином, у цьому випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охоронюваних прав, свобод та інтересів фізичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставинах, оскаржуваний наказ не може вважатися законним та обґрунтованим, оскільки він направлений на звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, що суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Отже, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу УМВС України в Полтавській області від 29.01.2016 № 665 о/с в частині визнання підполковника міліції ОСОБА_1, заступника начальника Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області - начальника кримінальної міліції, таким, якого звільнено за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015.

Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до пункту 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" від 16.09.2015 №730 прийнято рішення про ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, зокрема УМВС України в Полтавській області та Кобеляцький РВ УМВС України в Полтавській області.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

На момент розгляду справи доказів внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичних осіб УМВС України в Полтавській області та Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області не надано.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 28.10.2014 та від 04.11.2014, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), чинне законодавство не передбачає.

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 зазначено, що відповідно до частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. При цьому слід ураховувати, що в такому разі в мотивувальній частині рішення суд повинен навести відповідне обґрунтування.

Оскільки ОСОБА_1 в адміністративному позові не просив захистити його право шляхом поновлення на посаді у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, суд з урахуванням положень статті 11 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та поновити ОСОБА_1 на посаді у тому органі, з якого він був протиправно звільнений.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 241-1 Кодексу законів про працю України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Із аналізу вказаних норм, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, - на посаді заступника начальника Кобеляцького районного відділу УМВС - начальника кримінальної міліції Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області, з наступного за днем звільнення робочого дня, тобто 09.11.2015.

При цьому, позовна вимога про зобов'язання Головного Управління національної поліції в Полтавській області видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаді, що заміщується поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції у порядку, передбаченому пунктом 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", задоволенню не підлягає, оскільки позивач не був переведений та призначений у новоутворений відділ поліції, а поновлення працівника на посаді, з якої останній не був звільнений, жодним нормативно-правовим актом не передбачено.

Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити грошового забезпечення за час вимушеного прогулу суд звертає увагу на наступне.

Як вищевказано, пунктом 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пунктів 5, 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку №100 передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23.01.2012 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21355291).

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача обраховується з 09.11.2015 (дня поновлення на посаді) по 05.04.2016 (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судоми законодавства про оплату праці", справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника.

Таким чином, виходячи з положень статей 11 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про зобов'язання Кобеляцького районного відділу УМВС України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 09 листопада 2015 року по 05 квітня 2016 року з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині з огляду на таке.

Так, статтею 56 Конституція України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до пунктів 3, 4, 9 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок дій відповідачів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, відповідачі як суб'єкти владних повноважень, на яких частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довели суду правомірність своїх рішень, дій (бездіяльності).

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Кобеляцького районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного Управління національної поліції в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Голова ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області Бех Олег Володимирович про визнання протиправним та скасування наказу в частині скорочення з посади, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 29 січня 2016 року №665о/с в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 (М-043471), заступника начальника Кобеляцького районного відділу УМВС України в Полтавській області - начальника кримінальної міліції, таким, якого було звільнено за пунктом 64 "г" (через скороченням штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року.

Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) на посаді заступника начальника Кобеляцького районного відділу УМВС - начальника кримінальної міліції Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області з 09 листопада 2015 року.

Зобов'язати Кобеляцький районний відділ УМВС України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 09 листопада 2015 року по 05 квітня 2016 року з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Постанова в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допустити до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 11 квітня 2016 року.

Суддя Т.С. Канигіна