Постанова № 57197535, 24.11.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 листопада 2015 рокусправа № 804/4833/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Ясенова Т.І.

судді: Суховаров А.В. Головко О.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Тех-Центр-Н" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Тех-Центр-Н" до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Тех-Центр-Н" звернулося д суду з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2014 № 0003911501.

В обґрунтування позовних вимог посилався на безпідставність висновків податкового органу щодо нереальності господарських операцій з ТОВ „Праус" оскільки первинними документами в повній мірі підтверджено реальність господарських операцій та правомірність їх відображення в податковому обліку та віднесення відповідних сум до податкового кредиту.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено реальність господарської операції по взаємовідносинах з ТОВ „Праус" у квітні 2014 року належними доказами, не доведена господарська мета вказаної операції, не доведено і отримання доходу від вказаної господарської операції, відповідно, відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за вказаних умов.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вказує, що судом першої інстанції безпідставно не надано належної оцінки доводам та наданим позивачем письмовим доказам на підтвердження обставин, що придбані позивачем у ТОВ „Праус" нафтопродукти зберігались у резервуарах ПАТ „Дніпронафтопродукт", з яким позивач має договірні правовідносини щодо зберігання нафтопродуктів. Господарською операцією між ТОВ „Тех-Центр-Н" та ТОВ „Праус" було здійснено перехід права власності на нафтопродукти, що мають відповідні сертифікати якості та поставка товару відбувалась шляхом підписання актів приймання-передачі.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги представник віповідача

посилається на безпідставність її доводів та просить залишити без змін постанову суду першої інстанції, як законну та обґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що у період з 01.10.2014 по 07.10.2014 податковою інспекцією на підставі наказу №595 від 26.09.2014 відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „Праус" за квітень 2014 за результатами якої складено акт №529/222/37376526 від 14.10.2014 за висновками якого встановлено порушення п.п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у липні 2014 від ТОВ „Праус" в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму ПДВ 535914,53грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на даних акта ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 11.06.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „Праус" щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин, реальності та повноти відображення в обліку за квітень 2014 року.

Також податковий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій ТОВ „Тех-Центр-Н" з ТОВ „Праус" щодо поставки нафтопродуктів та неправомірність формування ТОВ „Тех-Центр-Н" податкового кредиту за вказаними операціями, з огляду на ненадання позивачем до перевірки документів на підтвердження транспортування товару від постачальника ТОВ „Праус" до ТОВ „Тех-Центр-Н". Крім того, з наданих сертифікатів відповідності та паспортів якості автомобільного бензину неможливо ідентифікувати кількість товару. Також в ході перевірки позивачем не підтверджено наявність свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів, яке повинно бути отримані в ДАІ, гігієнічних паспортів, висновків Міністерства охорони здоров`я, Державного нагляду з охорони труда, Українського вантажного бюро, Санітарно-епідеміологічної служби, лабораторій та інших органів щодо дозвільних документів по перевезенню небезпечних речовин.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом 04.11.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0003911501, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 803871,83грн., у тому числі за основним платежем - 535914,53грн., за штрафними санкціями - 267957,3грн.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту14.1 статті14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК).

Статтею 9 Закону „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що основним видом господарської діяльності ТОВ „Тех-Центр-Н" є роздрібна та оптова торгівля паливно-мастильними матеріалами, допоміжними засобами на орендованих авто-заправочних станціях. Для здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ „Тех-Центр-Н" орендувало авто-заправочні станції у кількості 33 штук. Вказані обставини відображені в акті перевірки. Крім цього, під час розгляду справи, позивачем надано штатний розпис, який свідчить про те, що на підприємстві працює 478 працівників (а.с.43-47).

Між ТОВ „Праус" (постачальником) та ТОВ „Тех-Центр-Н" (покупцем) укладено договір поставки нафтопродуктів №11/14 від 11.04.2014 та додаткова угода до вказаного договору, за умовами якого постачальник взяв на себе зобов'язання передати у власність покупця, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити нафтопродукти; поставка товару здійснюється на основі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди до договору; товар поставляється покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: ЕХW- резервуари нафтобаз ПАТ „Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ „Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС-2010).

За умовами Додаткової угоди до вищенаведеного договору постачальник зобов'язувався поставити на умовах - ЕХW - (Резервуари нафтобаз ПАТ „Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ „Дніпронафтопродукт"на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а покупець прийняти до 30.04.2014 товар (Бензин А-92-ЄВРО виду ІІ класу С) на загальну суму з ПДВ 3215487,18грн.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вищевказаним договором на поставку нафтопродуктів позивачем були надані копія договору поставки, копія додаткової угоди до вказаного договору, копія акту приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014, копія податкової накладної, копія витягу з Єдиного реєстру податкових накладних №23155557, копія оборотно-сальдової відомості за червень 2014 року, копія штатного розпису на 01.04.2014 року, копія платіжного доручення від 19.06.2014 року про проведення оплати за придбані нафтопродукти на користь ТОВ „Праус". (а.с. 25-27, 30-31, 43-47, 50)

Як встановлено в судовому засіданні із пояснень представника позивача транспортування бензину від ТОВ „Праус" до ТОВ „Тех-Центр-Н" не відбувалося, оскільки цей товар відповідно до наданих документів знаходився на зберіганні в резервуарах нафтобаз ПАТ „Дніпронафтопродукт", що підтверджується договором зберігання №3302 від 01.02.2013р. укладений між ПАТ „Дніпронафтопродукт" (Зберігач) та позивачем (Поклажодавець), листами ТОВ „Праус" відповідно до яких нафтопродукти, що придбані ТОВ „Тех-Центр-Н", знаходяться на зберіганні ПАТ „Дніпронафтопродукт", а також актами приймання передачі товару від 30.04.2014 (а.с.28-29, 76-83, 84-85).

Судом встановлено, що загальна кількість та номенклатура нафтопродуктів, яка поставлена від ТОВ „Праус" до ТОВ „Тех-Центр-Н", дорівнює загальній кількості та номенклатурі нафтопродуктів, які прийняті на зберігання ПАТ „Дніпронафтопродукт" за укладеним з позивачем договором.

Отже, виходячи з суті договірних відносин, між позивачем і його контрагентом, у даному випадку мав місце перехід права власності на певну кількість нафтопродуктів, що відбувалось на складах зберігання.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін».

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Досліджуючи питання щодо реальності здійснення господарських операцій за вказаним договором, з урахуванням положень статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", судом апеляційної інстанції встановлено, що первинні документі надані позивачем під час перевірки та наявні в матеріалах справи відповідають вищенаведеним вимогам чинного законодавства та містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів.

З наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне отримання позивачем товару, що був предметом вищезазначеного договору, обсяг товару та його оплату.

З огляду на викладене доводи податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, щодо ненадання доказів транспортування товару, в якості обґрунтування позиції щодо нереальності спірних правочинів, є безпідставними.

Також, ні відповідачем ні судом першої інстанції не наведено висновків щодо невідповідності вказаних первинних документів вимогам законодавства чи порушень відображення господарських операцій за вказаним договором в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Крім того, висновки суду першої інстанції щодо нереальності вказаних господарських операцій з огляду на порушення позивачем приписів Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281/171/578/155), та Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Мінпаливенерго України, Держспоживстандарту України від 04.06.2007 № 271/121 (далі Інструкція № 271/121), оскільки позивачем не надано доказів дотриманні вимог вказаних Інструкцій при транспортуванні та прийманні нафтопродуктів, ненадання позивачем журналів реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки за господарськими операціями з поставки нафтопродуктів не передбачалось транспортування товару, а також ненадання позивачем окремих документів, визначених вказаними інструкціями, можуть свідчити лише про порушення порядку приймання нафтопродуктів і не можуть бути єдиною підставою для висновку про нереальність господарських операцій ТОВ „Тех-Центр-Н" з ТОВ „Праус".

На підставі викладеного, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування постанови суду першої інстанції із прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 1 статті 94 КАС України сплачені позивачем та документально підтверджені судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ст.ст.205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Тех-центр-н" - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року по справі № 804/4833/15 - скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2014 №0003911501 прийняте Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Тех-центр-н" судовий збір в сумі 2923,20 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: О.В. Головко