Ухвала суду № 57197212, 30.03.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"30" березня 2016 р. справа № 804/4379/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.

за участю представника Різника С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2015 року у справі №804/4379/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Проектний і проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

В березні 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0008922201 від 27.11.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 221 526,00 грн., в тому числі за основним платежем - 147 684,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 73 842,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2015 року позов задоволено.

Висновок суду першої інстанції ґрунтується на положеннях статті 139 ПК України, з урахуванням яких придбання товару та його подальша реалізація мали на меті отримання прибутку, а податковий кредит сформовано правомірно.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову. Зокрема, відповідач зазначив, що дії позивача були спрямовані на заниження податкових зобов'язань з ПДВ за рахунок здійснення збиткових операцій - реалізація придбаних товарів за сумою меншою ніж їх собівартість, тому операції позивача не пов'язані з його господарською діяльністю. За податковим законодавством витрати, що перевищують доходи (збитки) не можуть бути враховані в податковому обліку, з огляду на те, що операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, не

призводить до отримання прибутку, тому такі збитки підлягають відшкодуванню за рахунок інших джерел.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 29.10.2014 р. №1592 в період з 31.10.2014 року по 06.11.2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика" з питань правильності та правомірності відображення в податковому обліку операцій з продажу експортної продукції за період березень 2013 року та за відповідні періоди її придбання.

За результатами означеної перевірки було складено акт №8989/22-01/01416760 від 13.11.2014 р., відповідно до якого відповідачем встановлено порушення: п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в загальній сумі 147 684 грн., в тому числі по періодах: вересень 2012 р. - 12 900,00 грн., грудень 2012 р. - 41 000 грн., січень 2013 р. - 20 833,33 грн., лютий 2013 р. - 60 000 грн., березень 2013 р. - 12 950,67 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що операції придбання товару (тюбінгу) ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика" та реалізація їх на експорт за ціною нижчою від ціни придбання з урахуванням податку на додану вартість, не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності, оскільки не мали на меті отримання доходу від цих операцій. Намір одержати дохід шляхом відшкодування податку на додану вартість з бюджету не можна розглядати як самостійну ділову мету. У зв'язку з вищевикладеним у ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика" відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з підприємствами-постачальниками в розумінні ст. 198 ПКУ. На порушення п. 198.3. ст. 198 ПКУ підприємством занижено податок на додану вартість (завищено податковий кредит) в загальній сумі 147 684,00 грн.

На підставі акту перевірки від 13.11.2014 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0008922201 від 27.11.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 221 526,00 грн., в тому числі за основним платежем - 147 684,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 73 842,00 грн. (а.с.17).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність податкового повідомлення-рішення №0008922201 від 27.11.2014 року відповідача , з наступних підстав.

Відповідно до пп.14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу". Відповідно до пп.14.1.27 ст.14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Отже, метою господарської діяльності є отримання доходу, а не прибутку, а доходом є "збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)".

Отже, господарська діяльність, в першу чергу, повинна мати направленість на отримання доходу. При цьому окрема господарська операція може не призвести до отримання доходу, однак це не свідчить про те, що діяльність платника податку не була направлена на отримання доходу і не є господарською в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, з урахуванням того, що ця господарська операція, яка безпосередньо не направлена на отримання доходу, може бути передумовою для отримання доходу в майбутньому, або на запобігання понесення необґрунтованих збитків у подальшому.

Відповідно до п. 188.1. ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Отже, підприємство може реалізувати свій товар та послуги за ціною, що є нижчою за собівартість, однак така ціна має знаходитись в межах звичайних цін.

Згідно пп.14.1.71. п.14.1 ст.14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни врегульовані ст.39 Податкового кодексу країни. Частиною 1 Розділу ХІХ встановлено, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім ст.39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до п.39.1 ст.39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.

Обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту (п.39.14. ст.39 ПК України).

У разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки (п.39.15. ст.39 ПК України).

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами, визначеними пп.195.1.1 п.195 ст.195 ПК України, операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач придбав товар у ПАТ "Дніпроважмаш" за ціною 738 420,00 грн. без ПДВ.

При реалізації товару в митному режимі експорту позивачем було сплачено на користь ТОВ НВФ "Дніпротехсервіс" комісійну винагороду в розмірі 115 805,08 грн. без ПДВ.

Таким чином, загальні витрати ПАТ "ППКІ "Металургавтоматика" на вищезазначені операції складають 854 225,08 грн. без ПДВ.

В той же час, реалізувавши товар нерезиденту позивач отримав дохід в розмірі 868725,60 грн. без ПДВ.

Різниця між витратами на придбання товару та отриманим прибутком складає 14 500,52 грн., з яких було сплачено податок на прибуток.

Таким чином, підтверджено прибутковість оскаржуваної операції.

Суд першої інстанції зауважує, що суму податку на додану вартість 147 684,00 грн. було сплачено позивачем при придбанні товару.

Отже, операції з реалізації обладнання нерезиденту України в режимі експорту є об'єктом оподаткування та оподатковуються за нульовою ставкою.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки від 13.11.2014 року відповідачем не було доведено, що продаж позивачем товарів було здійснено за цінами, нижчими від звичайного рівня цін. Господарські операції позивача з контрагентами підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними документами.

Отже, у відповідача не було передбачених ПК України підстав для нарахуванням позивачу податку на додану вартість в сумі 147 684,0 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 73 842,00 грн.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні податковим органом положень статті 139 ПК України, тому до уваги не приймаються.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржене податкове повідомлення-рішення №0008922201 від 27.11.2014 року прийнято відповідачем з порушенням встановленого законом порядку та підлягає скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2015 року у справі №804/4379/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун