Рішення № 5719456, 18.06.2008, Сумський районний суд Сумської області

Справа №2-375/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«18» червня 2008 року Сумський районний суд Сумської області у складі:

Головуючого - судді Моісеєнко О.М.,

При секретарі Білій В.І.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Суми справу за позовом

ОСОБА_1

До ТОВ «Фрунзе-Сервіс»

3-я особа: ОСОБА_2

Про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

Встановив:

Позивач звернулась до суду з тих підстав, що вона перебувала у трудових правовідносинах з ТОВ «Фрунзе-Сервіс» з 1 березня 2006 року по 28 лютого 2008 року. Була звільнена за п.1 ст.40 КЗпП України. Звільнення вважає незаконним, оскільки відповідач позбавив її переважного залишення на роботі, вона мала порівняно з іншими працівниками більш високу кваліфікацію. При отриманні згоди на її звільнення 26 лютого 2008 року вона не була присутня на засіданні профспілкового комітету ТОВ. За її скаргою рішення профспілкового комітету було відмінено постановою об»єднаного профспілкового комітету. Незаконним звільненням їй спричинена моральна шкода, вона була позбавлена засобів до існування, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Просила винести рішення про поновлення її на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та 1000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача та 3-я особа позов не визнали повністю і суду пояснили, що ОСОБА_1 була звільнена на законних підставах зі згоди профспілкового комітету, якому делеговані повноваження про вирішення вказаних питань. При звільненні враховувались кваліфікація працівників, рівень продуктивності праці, ділові та професійні якості. Крім того, за час роботи позивача завідуючою виробництвом їдальні №8 позивач була затримана при спробі вивезти товаро-матеріальні цінності, потім вона працювала у їдальні №7 на такій же посаді. Після закриття їдальні №7, позивач працювала без закріплення за їдальнею. За час її роботи виявлялись надлишки та нестачі грошових коштів. Просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідача та 3-ю особу, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 1 березня 2006 року наказом від 9 березня 2006 року №30/12 ОСОБА_1 була прийнята в зв»язку з переводом з ВАТ «Сумське НВО ім.М.В.Фрунзе» до комбінату громадського харчування ТОВ «Фрунзе-Сервіс» на посаду завідуючої виробництвом (а.с. 16).

28 лютого 2008 року наказом №59к звільнена з роботи з посади завідуючої виробництвом комбінату громадського харчування ТОВ «Фрунзе-Сервіс» зі згоди профспілкового комітету за п. 1 ст.40 КЗпП України у зв»язку зі скороченням штату працівників (а.с. 18).

Рішення про майбутнє скорочення штатів було прийняте 24 жовтня 2007 року, про що було видано наказ №827 ТОВ «Фрунзе-Сервіс», згідно якого з 25 грудня по 28 січня 2008 року

вирішено провести реструктуризацію товариства та його структурних підрозділів, серед них -комбінату громадського харчування (а.с.20). 25 жовтня 2007 року видано наказ №832 про заборону на прийняття на роботу до 31 грудня 2007 року (а.с.21), видане розпорядження від 26 жовтня 2007 року №6 про утворення комісії по роботі з кадрами для всебічного вивчення питань переважного права залишення на роботі у зв»язку з майбутнім вивільненням (а.с.22), вказана комісія 8 січня 2008 року рекомендувала для вивільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які обіймали посади завідуючих виробництвом (а.с.25).

Наказ про скорочення конкретних посад, зокрема, посади завідуючої виробництвом, не видавався, до відома позивача не доводився.

21 листопада 2007 року ОСОБА_1 була письмово попереджена про можливе персональне вивільнення через 2 місяці у зв»язку зі скороченням штату працівників (а.с.23), при цьому у попереджені вказівки про скорочення її посади не було. Перед звільненням їй було запропоновано вакантні посади повара 5 розряду, продавця продтоварів та кондитера 4 розряду, від яких позивач відмовилась.

За поданням директора ТОВ «Фрунзе-Сервіс» від 22 січня 2008 року про надання попередньої згоди на звільнення 26 лютого 2008 року відбулось засідання комітету профспілки ТОВ «Фрунзе-Сервіс», на якому, згідно протоколу №2, були присутні 8 із 9 членів комітету. Дані про присутність на засіданні профспілкового комітету ОСОБА_1 відсутні (а.с.63). За наслідками розгляду подання профспілковий комітет ТОВ «Фрунзе-Сервіс» надав згоду на звільнення ОСОБА_1 за ст.40 п.1 КЗпП України..

За скаргою ОСОБА_1 4 березня 2008 року профспілковим комітетом об»єднаної первинної організації профспілки робітників машинобудівництва та металообробки ВАТ «Сумське НВО ім.Фрунзе» прийняте рішення про відміну рішення цехового комітету про надання згоди на звільнення ОСОБА_1, в дачі згоди на її звільнення було відмовлено (а.с.2).

Відповідно до ст.40 п.1 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У даному випадку підставою для майбутнього вивільнення працівників була реструктуризація шляхом зміни в організації виробництва і праці підприємства без зміни задач і функцій і ліквідації структурних підрозділів, що тягнуть за собою скорочення чисельності працівників. Згідно статуту товариства, державна реєстрація якого здійснена 26 січня 2006 року, та даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, предметом його діяльності є, серед іншого, діяльність їдалень, кафе, ресторанів (а.с.4-13). Після жовтня 2007 року будь-які зміни до статуту не вносились. При цьому роботодавцем не визначена форма змін в організації роботи підприємств, тоді як п.1 ст.40 КЗпП України містить перелік таких змін: ліквідація, реорганізація, банкрутство, перепрофілювання. Такого поняття як «реструктуризація» у даній нормі права не визначено.

Як встановлено у судовому засіданні, діяльність комбінату громадського харчування була доповнена таким видом діяльності як торгівля і 4 грудня 2007 року було затверджено штатний розпис комплексу торгівлі і харчування, яким передбачено шість посад завідуючих виробництвом без закріплення за певними їдальнями (а.с. 15).

За наведених обставин адміністрація підприємства при вирішенні питання вивільнення працівника повинна виходити з вимог ст.42 КЗпП України, яка передбачає переважне право робітника на залишення на роботі при вивільненні перед працівниками, що займають аналогічні посади. Сам факт закриття їдальні №7 за постановою Головного державного лікаря м.Суми від

11 квітня 2007 року (а.с.36) та виведення їдальні зі структури комбінату громадського харчування (а.с.38) не був підставою для звільнення ОСОБА_1, оскільки допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що ОСОБА_1 була переведена з ї посади завідуючої виробництвом їдальні №8 на посаду завідуючої виробництвом їдальні №7, бо за своїми діловими якостями могла відновити роботу останньої за забезпечити необхідний рівень харчування.

Виходячи з того, що першою умовою для переважного права на залишення на роботі є наявність у працівника більш високої кваліфікації і продуктивності праці, то ОСОБА_1, яка має диплом про закінчення у 1989 році Харківського інституту громадського харчування за спеціальністю «технологія і організація громадського харчування», має фахову вищу освіту, що говорить про її високу кваліфікацію (а.с.70).

На момент звільнення поизивача з 9 завідуючих виробництвом їдалень, 3 працівники мали середню спеціальну освіту, один працівник навчався у економічному вузі на 5-му курсі. Тобто, порівняно з позивачем, ці 4 особи мали більш низький рівень кваліфікації. Саме серед них слід було визначати осіб, на яких поширюється дія ч.2 ст.42 КЗпП України (наявність утриманців, безперервного стажу, навчання у навчальних закладах, тощо).

В частині пояснень представника відповідача та 3-ї особи про те, що ОСОБА_1 неодноразово порушувала свої обов»язки та внутрішній розпорядок, суд виходить з того, що стягнень вона не мала, до відповідальності за цими фактами не притягалась.

Відповідно до вимог ст.43 КЗпП України, звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України повинно бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації за присутності працівника, або його представника. Ця вимога не дотримана. Доказів на спростування пояснень ОСОБА_1, що вона не була присутньою на засіданні профкому відповідач не навів. Протокол засідання містить напис про вручення його ОСОБА_1 наступного дня (а.с.63).

Посилання представника відповідача та 3-ї особи на те, що згода профспілкового комітету є діючою, оскільки повноваження на вирішення цих питань делеговані об»єднаною галузевою профспілкою цеховому комітету, суд не може прийняти до уваги, оскільки профспілкова організація членів профспілки «Машметал» ТОВ «Фрунзе-Сервіс» 20 квітня 2006 року прийняла рішення ввійти до складу об»єднаної первинної організації профспілки працівників машинобудування та металообробки ТОВ «СНВО ім.Фрунзе», з наданням повноважень профкому ВАТ «СНВО ім.Фрунзе» єдиного представника трудового колективу ТОВ «Фрунзе-Сервіс» по захисту трудових, соціально-економічних інтересів трудящих.

За наведених обставин суд приймає до уваги рішення комітету профспілки ВАТ «СНВО ім.Фрунзе» про відмову о наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 за ст.40 п.1 КЗпП України.

Виходячи з наведеного, звільнення ОСОБА_1 було проведено без законних підстав, без дотримання визначеного законом порядку вивільнення і вона підлягає поновленню на роботі з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

При визначенні розміру виплати суд враховує, що після звільнення позивач з 31 березня по 30 квітня 2008 року працювала на іншому підприємстві і отримувала заробітну плату, а 19 травня 2008 року була поставлена на облік у службі працевлаштування і їй була призначена допомога. Тому з її середнього заробітку по день винесення рішення ці суми повинні бути відраховані.

Середній заробіток ОСОБА_1 до моменту звільнення складає 1484 грн.60 коп. за місяць , 67 грн.48 коп. - за один день. До сплати належить сума у розмірі 3384 грн.27 коп. (1484, 60 грн. до працевлаштування + 27, 46 грн. різниці заробітку + 742, 28 коп. до постановки на облік ЦЗ + 320, 17 грн. + 809, 76 грн. різниця між середнім заробітком та соціальною допомогою = 3384, 27 грн.).

При винесенні рішення в частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного. Відповідно до положень ст.237-1 КЗпП України, працівник має право на відшкодування моральної шкоди у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, необхідності вживати додаткових заходів для організації свого життя. Внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 відчувала моральні страждання, бо була позбавлена заробітку, нервувала з приводу цього, тим більше, що до звільнення пропрацювала на підприємстві 20 років, стягнень не мала, вимушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя. З наведених обставин вона має право на відшкодування моральної шкоди і заявлена нею сума є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст.213, 215, 218 ЦПК України, ст.ст.42, 43, 235, 237-1, 246 КЗпП України, суд

Вирішив:

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючої виробництвом Комбінату громадського харчування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрунзе-Сервіс».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрунзе-Сервіс» (р/р 2600704087900 в АКІБ «Уксіббанк» м.Харкова, код фіну станови 351005, код ЄДРПОУ 34012218) на користь ОСОБА_1 три тисячі триста вісімдесят чотири грн..27 коп. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрунзе-Сервіс» на користь ОСОБА_1 одну тисячу грн.. відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фрунзе-Сервіс» на користь держави п»ятдесят дев»ять грн.. 50 коп. судового збору та тридцять грн. витрат за ІТЗ розгляду справи.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга - протягом двадцяти днів з дня подання заяви.