Ухвала суду № 57193265, 12.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/5811/2016 Головуючий в 1 інстанції - Гладун Х.А.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Кабанченко О.А., Іванченко М.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 6» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є житлово-експлуатаційною організацію, яка обслуговує будинок АДРЕСА_1 та надає комунальні послуги мешканцям вказаного жилого будинку. Відповідачі є власниками квартири № 192 , разом з тим, не сплачують за житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим у відповідачів виникла заборгованість перед позивачем, з урахуванням уточнених позовних вимог, за період з серпня 2012 р. по вересень 2015 р. у розмірі 40992,48 грн. В зв'язку з простроченням відповідачами грошового зобов'язання, на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України, позивач також ставить питання про стягнення з відповідачів суми інфляційних нарахувань в розмірі 19650,25 грн., 3% річних - 2144,15 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.01.2016 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 6» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 6» суму заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 40992,48 грн., суму інфляційних нарахувань в розмірі 19650,25 грн., 3% річних - 2144,15 грн., а також суму судового збору в розмірі 1218,00 грн. в рівних частинах.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В скарзі посилалася на те, що судом першої інстанції порушено норми ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Суд не взяв до уваги , що скаржник та інший відповідач взагалі не вселялися у квартиру з вини позивача, який не видав їм ключі від квартири, а тому вони не зобов'язані нести витрати по її утриманню. Крім того представник відповідача вказував на те, що він не надавав згоду своїй дружині на укладення з позивачем договору, а тому він є нікчемним і за таким договором не повинні наступати жодні правові наслідки.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 доводи скарги підтримав.

Представник позивача доводи скарги заперечував.

ОСОБА_2 подала клопотання про відкладення справи, проте, доказів на підтвердження причини своєї неявки до суду до клопотання не долучила.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансове утримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Статтею 66 Житлового кодексу України визначено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу. Розмір плати за користування житлом (квартирної плати) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з ч. 2 ст. 162 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими у встановленому порядку тарифами.

Положенням п. 5 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю) сторін споживач.

Згідно з вимогами ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630, передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1.

Згідно договору від 21.05.2014 р. № УЖ/Р6-/21/05/14 про надання житлово-комунальних послуг, укладеного між сторонами, та додатку №1 до нього, позивач забезпечує надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території. При цьому споживач уповноважує підприємство здійснювати управління будинком та надає йому право укладати необхідні договори з Виконавцями та Постачальниками послуг на користування відповідними будинковими мережами, і зобов'язується здійснювати своєчасну оплату послуг за встановленими у порядку, визначеному чинним законодавством та Договором Тарифами у строки та на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно п. 1.2. підприємство надає послуги з утримання та управління буднику та прибудинкової території, по утриманню відповідно до встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, копія якого додається до цього договору, по управлінню відповідно до погодженої сторонами ціни (тарифу) даних послуг. Рішення органу місцевого самоврядування є обов'язковим для Підприємства та Споживача та застосовується з дати набрання ним чинності в порядку, визначеному законодавством, у разі відсутності такого рішення, Підприємство проводить нарахування послуг по утриманню будинків, споруд та прибудинкової території відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Зміна тарифів по утриманню будинків, споруд та прибудинкової території не потребує внесення змін до цього Договору, нові тарифи застосовуються автоматично з дня їх введення.

Також Сторони домовилися про застосування авансової системи оплати послуг, передбачених п. 1.3 даного Договору. Платежі по авансовій системі вносяться не менш ніж за один місяць до 20 числа місяця, що передує розрахунковому (п. 2.2. Договору).

Пунктом 3.2.1 вказаного Договору встановлено обов'язок споживача оплачувати та компенсувати послуги в порядку та на умовах визначених Договором.

З наданої позивачем довідки вбачається, що розмір заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг співвласників квартири АДРЕСА_1 станом на 05.11.2015 р. складає суму 40992,48 грн. За період серпень 2012 р. - вересень 2015 р. позивачем нараховані сума інфляційних нарахувань в розмірі 19650,25 грн., 3% річних - 2144,15 грн.

Таким чином, суд встановив, що відповідачі не виконують умови укладеного ними договору.

Виходячи з досліджених судом першої інстанції письмових доказів. Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновки суду про наявність підстав для задоволення позову в розмірі визначеному позивачем відповідають цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи апеляційної скарги про порушення норми п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», колегія не приймає виходячи з наступного:

Так, згідно п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

Однак, відповідачі не надали жодних доказів того, що вони звертались до позивача (чи іншого органу) з відповідними заявами про те, що вони будуть тимчасово відсутні у квартирі АДРЕСА_1 а тому надання житлово-комунальних послуг необхідно тимчасово зупинити. Тобто будь-яких доказів на підтвердження вищезазначених обставин сторонами не надано, і відповідно такі доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Посилання в скарзі на те, що відповідачі не вселилися до спірної квартири з вини відповідача, який не передав від неї ключі є недоведеними та не впливають на правильність рішення суду.

Так, відповідачі на підтвердження своєї позиції надали суду акт про передачу ключів за 2012 рік, який не підписаний відповідачами. Разом з тим, не зважаючи на існування такого акту, в травні 2014 році відповідачі уклали з позивачем договір на надання житлово-комунальних послуг, в п. 8.11 якого передбачили, що плату за послуги передбачені договором підприємство нараховує, а споживач сплачує з 30 серпня 2012 року.

Тобто в 2014 році, відповідачі надали свою згоду на проведення оплати послуг за період з 2012 року, зазначений в договорі.

Вказаний договір недійсним в установленому законом порядку не визнаний, а тому підлягає до застосуванню.

Посилання представника позивача в судовому засіданні на те, що він не надавав своєї згоди дружині на укладення цього договору , а тому він є нікчемний, колегія суддів не приймає тому, що вказаний договір не є договором про розпорядження спільним майном подружжя. Також відповідно до ч.2 ст. 65 СК України, вважається що ОСОБА_1 діяла зі згоди свого чоловіка.

З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку, що відповідно ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, а тому правомірно стягнув заборгованість.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність ухваленого рішення не впливають.

Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: