Ухвала суду № 57193176, 07.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-кп/796/725/2016 Суддя у першій інстанції Тарасюк К.Е.

Категорія - ч. 3 ст. 185 КК України Суддя-доповідач Павленко О.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Павленко О.П.

суддів Журавля О.О., Тютюн Т.М.

з участю секретаря Костюк А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, в режимі відеоконференції з Білоцерківською установою виконання покарань № 35 Київської області, апеляційну скаргу на вирок Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року у кримінальному провадженні № 12014100060005294, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України,

ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в

м. Києві, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий:

- 24 грудня 2008 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.;

- 20 серпня 2010 року Дніпровським районним судом м. Києва за ст. 198 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки із застосуванням

ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки;

- 20 січня 2011 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309 КК України із застосуванням ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки із самостійним, на підставі ч. 3 ст. 72 КК України, виконанням покарання у виді штрафу за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2008 року;

- 24 липня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки із застосуванням

ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки,

з участю: прокурора Карпука Ю.А.

обвинуваченого ОСОБА_3

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року ОСОБА_3 засуджений за:

- ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки

6 місяців;

- ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1, 2 ст. 70 КК України ОСОБА_3 призначено покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного

ОСОБА_3 покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2013 року і остаточне покарання призначено у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Судом вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Як встановив суд у вироку, ОСОБА_3, будучи раніше неодноразово судимим, під час іспитового строку за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2013 року повторно вчинив злочини за наступних обставин.

27 вересня 2014 року ОСОБА_3 та засуджений вироком Печерського районного суду м. Києва від 02 червня 2015 року ОСОБА_4, діючи за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_3 ще і повторно, приблизно о 19 годині 50 хвилин, перебуваючи в приміщенні магазину «Рошен», що по вул. Хрещатик, 29/1 в м. Києві, за допомогою викрутки з камери схову для зберігання речей покупців таємно викрали належні ОСОБА_5 три футболки, вартістю 100 грн. кожна, після чого з місця вчинення злочину зникли, а викраденим майном розпорядилися на власний розсуд, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 300 грн.

Крім того, 09 жовтня 2014 року приблизно о 19 годині 20 хвилин ОСОБА_3 та ОСОБА_4, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою таємного викрадення чужого майна зайшли до приміщення магазину «Рошен», що по вул. Хрещатик, 29/1 в м. Києві, де підійшли до камери схову для зберігання речей покупців. ОСОБА_3 став спостерігати за навколишньою обстановкою, а ОСОБА_4 за допомогою викрутки таємно викрав належну потерпілому ОСОБА_6 сумку з речами, загальною вартістю 540 грн., проте довести свій злочинний умисел до кінця і розпорядитись викраденим вони не змогли з причин, що не залежали від їх волі, оскільки ОСОБА_4 був затриманий із сумкою при виході з магазину, а ОСОБА_3 зник з місця вчинення злочину.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3, не оспорюючи фактичні обставини кримінальних правопорушень, встановлені судом і викладені у вироку, доведеність винуватості у їх вчиненні та правильність юридичної кваліфікації діянь, посилаючись виключно на те, що призначене йому судом першої інстанції покарання є несправедливим внаслідок суворості, просить скасувати в частині призначеного покарання вирок Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року та призначити йому менш суворе покарання.

На обґрунтування свого прохання зазначає, що суд не врахував його щирого каяття, а також ту обставину, що бабуся-пенсіонерка ОСОБА_7 потребує його допомоги.

Крім того, обвинувачений указує, що суд першої інстанції, призначаючи йому остаточне покарання за сукупністю вироків, безпідставно приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком у вигляді позбавлення волі на строк 6 місяців, не звернувши увагу на те, що за останнім вироком він не відбув покарання лише 3 місяці.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_3, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, змінити вирок суду першої інстанції в частині покарання та пом'якшити йому покарання до мінімально можливого, заперечення прокурора щодо доводів апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються наявними в ньому доказами, яким суд дав належну оцінку і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. А тому колегія суддів не перевіряє їх відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.

За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у сховище, та за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у сховище, є вірною.

Що стосується покарання, то на думку колегії суддів, судом першої інстанції ОСОБА_3 призначено покарання у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, з дотриманням положень ст.ст. 68, 70, 71 КК України, яке за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Крім того, згідно з положеннями ст. 71 КК України, якими визначається призначення покарання за сукупністю вироків, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Як убачається з кримінального провадження та вироку, при призначенні ОСОБА_3 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які є тяжкими, відношення ОСОБА_3 до скоєного; за відсутності обставин, які обтяжують покарання, визнав обставиною, яка його пом'якшує - щире каяття, прийняв до уваги дані про особу винуватого, котрий раніше неодноразово судимий і вчинив нові злочини в період іспитового строку, визначеного попереднім вироком, суспільно-корисною працею не займався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, врахував також і часткове повернення майна потерпілому ОСОБА_5

За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, у той же час визначив його розмір у наближеному до мінімального, передбаченого санкцією інкримінованих йому злочинів, розмірі.

При визначені строку покарання у виді позбавлення волі суд дотримав і положень ст. 70 КК України, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, а, врахувавши, що ОСОБА_3 вчинив новий злочин під час іспитового строку, встановленого вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2013 року тривалістю два роки, суд на законних підставах, у відповідності до вимог ст. 71 КК України остаточне покарання призначив більшим від покарання, призначеного за нові злочини, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Таким чином, всі обставини провадження, в тому числі і дані про особу винного, з якими апелянт пов'язує свої вимоги та які доведені в суді, при призначенні ОСОБА_3 покарання, як встановила колегія суддів, були враховані судом першої інстанції, а доводи обвинуваченого, як підстава пом'якшення покарання, про те, що його бабуся потребує саме його допомоги, не тільки не ґрунтуються на матеріалах провадження, а й не можуть в даному випадку вплинути на вид і розмір покарання. При цьому посилання обвинуваченого на те, що і другому потерпілому було повернуто викрадене майно, що не було враховано судом, є неспроможними, оскільки хоч потерпілому ОСОБА_6 і було повернуто викрадене майно, але зазначене відбулося не внаслідок добровільних дій обвинуваченого, а в результаті неможливості реалізації ним злочинних намірів до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Твердження обвинуваченого про те, що суд при призначенні йому остаточного покарання приєднав частину покарання за попереднім вироком у розмірі більшому, ніж невідбута, бо за попереднім вироком він не відбув лише три місяці іспитового строку, не заслуговують на увагу, оскільки вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2013 року ОСОБА_3 було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, яке він реально не відбував, а вчинив нові злочини в період іспитового строку, призначеного за цим же вироком, в той же час при призначенні остаточного покарання за правилами ст. 71 КК України, розмір покарання збільшився лише на шість місяців позбавлення волі.

За таких обставин, сумніви обвинуваченого щодо правильності застосування судом закону про кримінальну відповідальність, є безпідставними.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_3 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення й попередження нових злочинів, а підстав вважати його явно несправедливим через суворість, про що зазначає обвинувачений в апеляційній скарзі, не вбачається, як і не вбачається підстав для пом'якшення покарання.

Оскільки вирок судом першої інстанції постановлено з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального законодавства, апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року стосовно ОСОБА_3 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

_____ ____ _____

Павленко О.П. ЖуравельО.О. Тютюн Т.М.