Рішення № 57190028, 13.04.2016, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5401/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.,

при секретарі Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно побудованої споруди, -

В С Т А Н О В И В :

15 грудня 2015 року, представник позивачки ОСОБА_1 за довіреністю, звернувся до суду з позовом, в якому просив суд зобовязати відповідача усунити перешкоди у користуванні її земельною ділянкою площею 0,0600 га за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний Хутір», вул. Чорноморська, 1б, шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку, що знаходиться за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний Хутір», вул. Чорноморська, 1в, мотивуючи це відсутністю у відповідача ОСОБА_2 будь-яких документів, що підтверджують законність володіння чи користування ним земельною ділянкою за вищевказаною адресою, яка межує з земельною ділянкою позивачки, і на якій він в порушення будівельних норм та правил, без відповідних погоджень в ІДАБК на будівельні роботи, без затвердження проектно-кошторисної документації, будівельного паспорту і належних протипожежних дозволів, самочинно побудував житловий двоповерховий будинок, який знаходиться на відстані менше 5 м. від будинку позивачки, що є порушенням п. 3.13 ДБН 360-92, згідно якого, відстань між житловими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції і освітленості, враховуючи норми протипожежних вимог і між довгими сторонами житлових будинків заввишки 2-3 поверхи треба приймати відстані (побутові розриви) не менше 15 м., а також порушенням засад добросусідства, передбачених ст. 103 ЗК України.

Представник позивачки в судовому засіданні повністю підтримав позов і просив його задовольнити.

Представниця обох відповідачів за адвокатськими ордерами категорично заперечувала проти позову, вважаючи його безпідставним та таким, що порушує законне право власності відповідачки ОСОБА_3, якій згідно нотаріально посвідчених договорів дарування належить як земельна ділянка, так і житловий будинок за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний Хутір», вул. Чорноморська, 1в, з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи : роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статями 386-393 ЦК України передбачено держава забезпечує рівний захист усіх субєктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном і може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із ст.ст. 150,155 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд : продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші, не заборонені законом угоди. Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

В своєму позові, представник позивачки посилається на те, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки загальною площею 0,0600 га за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1б на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.05.2011 р. (реєстр. № 805) та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 329247 від 11.05.2011 р., на якій вона розпочала будівництво житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, отримавши всі необхідні дозволи. Однак, представником позивачки не було надано до суду ні копії, ні оригіналу вищевказаного державного акту на право власності на земельну ділянку, за виключенням договору купівлі-продажу (а.с. 10-12).

Також, представник позивачки вказує, що на сусідній з нею земельній ділянці за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в, позивачем нібито ведеться самочинне будівництво житлового будинку, що, на думку позивачки, порушує її права, як законної власниці землі.

На думку суду, вищевказані твердження представника позивачка не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Суд встановив, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 42093606 від 11.08.2015 р. відповідачу ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в/1, яка, згідно рішення виконкому Таїровської с/р Овідіопольського району Одеської області № 58 від 30.04.2015 р. була утворена внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належала ОСОБА_2 за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в з присвоєнням нової адреси (а.с. 36-38).

Також, на підставі рішення Таїровської с/р Овідіопольського району Одеської області № 193 від 30.07.2015 р., на підставі заяви ОСОБА_2 про присвоєння адреси новоствореному обєкту нерухомого майна житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в та доданих до заяви документів, серед яких є копія декларації про готовність обєкта до експлуатації, зареєстрованої Департаментом ДАБІ в Одеській області від 08.04.2015 р. № ОД 142150980313, на підставі якої вищевказаний будинок з господарськими будівлями і спорудами був прийнятий до експлуатації і змовником якого є ОСОБА_2, а також враховуючи, що відповідно до вимог законодавства України для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований обєкт нерухомого майна подається документ, що підтверджує присвоєння цьому обєкту адреси, закінчені будівництвом обєкти нерухомого майна мають знаходитися за адресами, що відповідають їх місцезнаходженню було вирішено : присвоїти новоствореному обєкту нерухомого майна житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами адресу - Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в (а.с. 39).

Вказаний вище житловий будинок загальною площею 186,8 кв.м. за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в, належав відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції 27.08.2015 р. за ін. № 42883283, про що вказано в тексті договору дарування. Свідоцтво про право власності отримано мною на підставі декларації про готовність обєкта до експлуатації ОД 142150980313.

В подальшому, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 07.10.2015 р. (реєстр. № 792) відповідач ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у власність як дарунок земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,05 га, кадастровий номер 5123755800:02:005:2203, за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в. Право власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку за вказаним договором зареєстровано 07.10.2015 р. Відділом Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 45222957 від 07.10.2015 р. (а.с. 45-49).

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 07.10.2015 р. (реєстр. № 790) позивач подарував, а ОСОБА_3 прийняла у власність як дарунок житловий будинок за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в, загальною площею 186,8 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0,05 га, кадастровий номер 5123755800:02:005:2203. Право власності за ОСОБА_3 за вказаним договором на житловий будинок зареєстровано 07.10.2015 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 45212847 від 07.10.2015 р. (а.с. 40-44).

Таким чином, власницею сусідньої з позивачкою земельної ділянки за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в та житлового будинку, розташованого на ній - є відповідачка ОСОБА_3

З огляду на вищевикладені документальні докази, суд дійшов висновку, що будь-якого самочинного будівництва відповідач ОСОБА_2 не здійснював, враховуючи отриманням ним свідоцтва про право власності на вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, після здачі і прийняття його до експлуатації, і який в подальшому був подарований ним своїй доньці ОСОБА_3, а тому є хибними і не підтвердженими жодними належними та допустимими доказами, передбаченими ст.ст. 57-60 ЦПК України твердження представника позивачки про начебто самочинне будівництво ОСОБА_2 вищевказаного житлового будинку, у звязку з чим, судом не приймається до уваги акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 04.04.2016 р., який не є належним доказом по справі у звязку з не посвідченням печаткою належного державного органу та без жодного підпису належної повноважної особи на здійснення такої перевірки, в якому йдеться про нібито порушення протипожежних вимог ДБН 360-92 при будівництві будинку № 1в по вул. Чорноморській в ж/м «Червоний Хутір» с. Мізікевича, Овідіопольського району Одеської області та лист Департаменту ДАБІ в Одеській області від 28.03.2016 р., який взагалі судом не приймається до уваги, з урахуванням рекомендаційного характеру, який він несе і не є правовстановлюючим документом, чи актом нормативної або індивідуальної дії (а.с. 54-55).

Виходячи з вищевикладеного суд встановив, що на теперішній час, як і на момент звернення представником позивачки до суду, ніякого самочинного будівництва ОСОБА_2 не велось, а вже існував закінчений будівництвом житловий будинок, введений в експлуатацію та право власності на який зареєстровано за у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Факт введення житлового будинку в експлуатацію, видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно та проведення державної реєстрації права власності, на думку суду, беззаперечно свідчить про відповідність спірного житлового будинку всім будівельним нормам та правилам, законодавству України.

Суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 є власником іншої земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,05 га, кадастровий номер 5123755800:01:002:3239 за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в/1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно ін. № 42093606 від 11.08.2015 р. Право власності на дану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 11.08.2015 р. Відділом Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 42096182 від 11.08.2015 р. і яка не має жодної спільної межі із земельною ділянкою позивачки, а тому, не може порушувати права власності позивачки.

При чому, суд звертає увагу на те, що будь-яких клопотань про призначення судово-будівельної експертизи для встановлення відповідності житлового будинку за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Чорноморська, 1в для встановлення істотного відхилення від проекту, порушення будівельних норм і правил, а також допустимих відступів від межі між будинками, яка б встановила це і підтвердила порушення інтересів права власності позивачки, її представником до суду не заявлялося і не було предметом дослідження.

Представником позивачки не було доведено суду жодних порушень з боку обох відповідачів, які б підтверджували порушення її права власності на землю чи будівництва її будинку, а тому суд вважає, що в даному випадку будь-які інтереси чи право власності позивачки не порушено.

Таким чином, суд вважає, що жодним чином позов необґрунтованим і безпідставним, а тому в його задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст. 10,11,57-60,130,174,209,212-215,218,225 ЦПК України, Конституцією України, Протоколом № 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про основи містобудування», Законом України «Про будівельні норми», ст.ст. 316,317,319,321,328,331,334,375,376 ЦК України, ст.ст. 150,155 ЖК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно побудованої споруди відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Гандзій Д.М.