Рішення № 57186782, 11.04.2016, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/6476/15-ц

пр. № 2/336/177/2016

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2016 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дацюк О.І.

при секретарі Скибі О.Б.

за участю відповідача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Луганського державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування вартості утримання у вищому навчальному закладі,

ВСТАНОВИВ:

Луганський державний університет внутрішніх справ імені ОСОБА_3 (далі по тексту ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка) звернувся з позовом до ОСОБА_1, вказавши, що наказом ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка від 07.08.2011 року ОСОБА_1 був прийнятий на слубу до органів внутрішніх справ та арахований курсантом на денну форму навчання за державним замовлення. 20.08.2011 року між ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка та ОСОБА_1 був укладений договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України. 10.06.2014 року наказом ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка ОСОБА_1 був відряджений для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Запорізькій області по закінченню навчання. 06.01.2015 року ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням. Посилаючись, що після закінчення навчання ОСОБА_1 звільнився зі служби протягом трьох років, тож є підстави для відшкодування ним витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі. Просять стягнути з ОСОБА_1 на користь ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, в сумі 56872,46 гривні та судовий збір.

В судове засідання позивач представника не направив, звернувся з клопотанням про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідач та його представник проти позову заперечували повністю, вказавши, що Постановою Кабінету міністрів України від 15.04.2015 року № 216 було скасовано обовязковість працевлаштування та відшкодування вартості навчання випускниками вищий навчальних закладів, які навчались за державним замовленням. Також відповідач та його представник вказували на недоведеність суми грошового утримання, оскільки за час навчання ОСОБА_1 дійсно щомісячно отримував грошові кошти в сумі близько 1000 гривень, але це була заробітна плата, оскільки його не було звільнено з органів внутрішніх справ. Будь-якого іншого забезпечення, зокрема продовольчого або речового йому не надавалось, оскільки на час навчання мешкав він у квартирі, яку винаймав за власні кошти, а будь-кого іншого забезпечення не отримував, повідомлень про розмір фактичних витрат, пов'язаних з його утриманням, не надходило. Також відповідач та представник відповідача вказували на відсутність у позивача права на отримання такого відшкодування, оскільки заробітна плата ОСОБА_1 виплачувалась за рахунок державного бюджету, а не позивача.

В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено таке.

Відповідно до записів в трудовій книжці (а.с. 43-45) 12.04.2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, а 06.01.2015 року звільнений з органів внутрішніх справ України.

Відповідно до витягу з наказу ректора ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка № 240 о/с від 07.08.2011 року (а.с. 5) з 08.08.2011 року ОСОБА_1 був зарахований курсантом першого курсу на денну форму навчання за рахунок державного бюджету на базі повної загальної середньої освіти з терміном навчання 3 роки та прийнятий на службу до ОВС України.

20.08.2011 року між ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, ГУ МВС України в Запорізькій області та ОСОБА_1 укладений договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (а.с. 6-7), відповідно до якого предметом договору є підготовка за державним замовленням на денній формі навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр за спеціальністю правоохоронна діяльність.

Відповідно до п. 2.1.6 та 2.1.8 договору виконавець - ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка зобовязується щороку інформувати особу ОСОБА_1 про розмір фактичних витрат, пов'язаних з його утриманням, а після відрахування ОСОБА_1 (закінчення навчання) затвердити розрахунок фактичних витрат на його підготовку за весь термін навчання.

У свою чергу ОСОБА_1 зобовязався після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку призначений ГУ МВС України в Запорізькій області, і відпрацювати не менше трьох років. У разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими п. 3 цього договору, відшкодувати фактичні витрати, повязані з утриманням у навчальному закладі згідно з затвердженим розрахунком.

Пунктом 3 договору визначені підстави відшкодування фактичних витрат на підготовку. Зокрема, до таких підстав віднесено відмову від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Пунктом 4 договору визначений порядок відшкодування особою фактичних витрат на підготовку.

Відповідно до витягу з наказу ректора ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка № 141 о/с від 10.06.2014 року (а.с. 8) з 23.06.2014 року ОСОБА_1 був відряджений для подальшого проходження служби до УМС України в Запорізькій області.

Наказом начальника ГУ МВС України в Запорізькій області № 5 о/с від 06.01.2015 року (а.с. 9) ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням з посади оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Шевченківського районного відділу Запорізького міського управління.

Згідно з копією довідки, виданої головним бухгалтером ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка (а.с. 10), витрати, повязані з утримання курсанта ОСОБА_1 за період з 08.08.2011 року по 10.06.2014 року становлять 56872,46 гривень, з яких грошове забезпечення 35905,49 гривень, продовольче забезпечення 15740,54 гривень, речове забезпечення 2305,09 гривень, комунальні послуги та спожиті енергоносії 2921,34 гривня.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Стаття 18 ч. 7 Закону України «Про міліцію» № 565 від 20.12.1990 року, який на час розгляду справи судом втратив чинність, передбачала, що курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 р. № 313 (далі по тексту Порядок № 313), цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС, витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі:

1) дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість;

2) відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення навчального закладу;

3) звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.

Суд не може погодитись з твердженнями відповідача щодо того, що Постановою КМУ № 216 від 15.04.2015 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. N 992» скасовано норми обовязковості відшкодування вартості навчання випускниками вищих навчальних закладів, які навчались за державним замовленням, оскільки постановою КМУ № 216 внесені зміни до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992 (далі по тексту Порядок № 992).

Постановою КМУ № 216 від 15.04.2015 року дійсно був виключений п. 8 Порядку № 992 яким був визначений обовязок випускників, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, однак, при цьому не вказано, що у разі звільнення особи протягом трьох років після закінчення навчання вона звільняється від зобов'язання відшкодувати витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах.

Таким чином, особа, яка навчалась за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС, дійсно має право або працювати щонайменше протягом трьох років після закінчення навчального закладу у складі органів внутрішніх справ, або звільнитися у цей термін з органів внутрішніх справ з будь-яких передбачених законом підстав, набувши одночасно обовязок відшкодувати витрати, пов'язані з її утриманням у таких закладах.

Водночас чинним законодавством не передбачено, що таке відшкодування здійснюється на користь навчального закладу, адже, ст. 18 Закону України «Про міліцію» вказувала, що особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, відшкодовують витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі Міністерству внутрішніх справ України.

При цьому відповідно до п. 7 Порядку № 313 сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується у порядку, визначеному законодавством, а пункт 4.3 договору вказує, що сума відшкодованих витрат зараховується д державного бюджету та використовується в порядку, визначеному чинним законодавством.

Таким чином, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, саме на свою користь, тож суд вважає, що позивач не довів саме свого права на стягнення та використання таких коштів замість Міністерства внутрішніх справ України або наявності повноважень на заявлення такого позову від імені Міністерства внутрішніх справ України.

Також судом враховується наступне.

Як вказує ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статті 10, 60 ЦПК України вказують, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пункт 2 Порядку № 313 вказує, що відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Отже, виходячи з вищевказаного, позивач повинен довести, серед іншого, розмір та фактичне понесення витрат, про стягнення яких заявлено позов.

Натомість, позивачем вказані суми відповідно до розрахунку, складеного та підписаного головним бухгалтером вищого навчального закладу, однак, при цьому не визначено з чого саме така сума складається, зокрема, коли та в якій сумі виплачувалось ОСОБА_1 грошове забезпечення, яким чином та у якому обсязі надавалось продовольче та речове забезпечення, які саме комунальні послуги споживались відповідачем та на якій підставі, адже, твердження ОСОБА_1 щодо фактичного ненадання такого забезпечення не спростовані.

Відповідно до наданої відповідачем виписки по рахунку (а.с. 33-34) на його банківську картку щомісяця в період часу з березня 2014 року по червень 2014 року дійсно надходили певні сум коштів, відправником яких зазначений Луганський університет внутрішніх справ ім.. ОСОБА_3.

Натомість позивачем не доведено, що в період навчання ОСОБА_1 отримав саме суму грошового забезпечення у 35905,49 гривень, оскільки доказів цього не надано.

При цьому суд враховує також і те, що позивач не довів того факту, що ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка у відповідності до пунктів 2.1.6 укладеного договору щороку інформували ОСОБА_1 про розмір фактичних витрат, пов'язаних з його утримання, а після закінчення останнім навчання було затверджено відповідний розрахунок.

Підсумовуючи вищевикладене, суд, дослідивши у сукупності надані докази, дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявність права на стягнення саме на свою користь витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі, фактичне понесення таких витрат та їх розмір, у зв'язку з чим законних підстав для задоволення позову не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 57-60, 208, 209, 212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У позові Луганського державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування вартості утримання у вищому навчальному закладі відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.

Суддя О.І. Дацюк