Ухвала суду № 57183007, 15.04.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/20276/15-ц Провадження № 22-ц/772/613/2016Головуючий в суді першої інстанції Король О. П.Категорія 8Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медвецького С.К.,

суддів: Нікушина В.П., Оніщука В.В.,

з участю секретарів Маркевич Я.С.,

Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_3, про витребування майна з чужого незаконного володіння, позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_3, про застосування наслідків нікчемного правочину та відшкодування вартості поліпшення майна,

встановила:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, мотивуючи вимоги тим, що 15 квітня 2009 року між ним та ОСОБА_6 у простій письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2009 року визнано дійсним договір купівлі-продажу 47/100 часток квартири АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_6 право власності на це нерухоме майно.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 09 грудня 2013 року зазначене рішення суду скасовано та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6

09 грудня 2013 року ОСОБА_6 уклала договір дарування спірної квартири з ОСОБА_5, який за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2014 року визнаний недійсним.

Посилаючись на те, що правочин на підставі якого було припинено його право власності є нікчемним, ОСОБА_4 просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 47/100 часток квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою Вінницького міського суду від 14 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 про скасування рішень про державну реєстрацію права власності залишено без розгляду.

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсного правочину та відшкодування вартості поліпшення майна, мотивуючи вимоги тим, що між нею та відповідачем у простій письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. За умовами договору вона передала ОСОБА_4 за купівлю квартири 17 000 доларів США.

За час, який вона була власником квартири, на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2009 року, нею були проведені невід'ємні поліпшення спірного нерухомого майна на загальну суму 197 376 грн.

Посилаючись на те, що правочин на підставі якого нею були передані ОСОБА_4 кошти є нікчемним, ОСОБА_6 просила застосувати наслідки нікчемного правочину та стягнути з відповідача на її користь 378 760 грн., а також 197 376 грн. відшкодування вартості невід'ємних поліпшень спірної квартири.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2015 року зазначені позовні заяви об'єднані в одне провадження.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 47/100 часток квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про судові витрати.

Позов ОСОБА_6 задоволено.

Застосовано наслідки нікчемного правочину та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 378 760 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 197 376 грн. у відшкодування вартості невід'ємних поліпшень 47/100 часток квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі 2 654 грн.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року додатково стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 133, 60 грн.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_3 просить ухвалене у справі судове рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні її позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 сторонами та третіми особами не оскаржується.

Таким чином, відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України, суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, зокрема в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6

Заявник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день і час судового засідання, що відповідно до статті 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

ОСОБА_5 та адвокат Зінченко А.А., який представляє інтереси ОСОБА_6, ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_8, третя особа ОСОБА_5 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 зобов'язаний повернути ОСОБА_6 кошти, отримані ним як плату за квартиру. При цьому суд визначив, що грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті повинен бути повернути у грошовій одиниці України - гривні. Також суд, ураховуючи визнання позовних вимог ОСОБА_4, стягнув з останнього на користь ОСОБА_6 витрати які вона понесла у зв'язку з невід'ємним поліпшенням спірної квартири в сумі 197 376 грн.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом установлено, що 15 квітня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у простій письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до умов договору ОСОБА_6 передала ОСОБА_4 17 000 доларів США за куплену квартиру (а.с.44-46).

Ця обставина сторонами визнається, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2009 року визнано дійсним договір купівлі-продажу 47/100 часток квартири АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_6 право власності на це нерухоме майно.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 09 грудня 2013 року зазначене рішення суду скасовано та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6

09 грудня 2013 року ОСОБА_6 уклала договір дарування спірної квартири з ОСОБА_5, який за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2014 року визнаний недійсним.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Згідно з частиною другою цієї статті одним із способом захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина третя статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коди одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 зобов'язаний повернути ОСОБА_6 кошти, отримані ним як плату за квартиру. При цьому суд вірно визначив, що грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті повинен бути повернути у грошовій одиниці України - гривні.

При цьому з пояснень ОСОБА_4 слідує, що він погодився повернути ОСОБА_6 кошти саме в сумі 378 760 грн., які він отримав за квартиру.

Згідно з ч. 4 ст. 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат в сумі, на яку збільшилася його вартість.

Матеріалами справи встановлено, що після набуття права власності на спірну квартиру ОСОБА_6 здійснила невід'ємні поліпшення цієї квартири на суму 197 376 грн., що підтверджується звітом про незалежну оцінку житлової квартири АДРЕСА_1.

Ця обставина визнається сторонами, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Отже, правильним є висновок суду, що вказані поліпшення не можуть бути відокремлені від майна без завдання йому істотної шкоди, а відтак їх вартість підлягає відшкодуванню.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки заявник не зазначив, яким чином оскаржуване рішення суду порушує його права та обов'язки, з огляду на визнання сторонами як основного так і зустрічного позову, а також намагання сторін повернутись у попередній стан, який існував до порушення їх прав.

При цьому рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 09 грудня 2013 року та рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2014 року порушені права ОСОБА_3 були відновлені.

З пояснень сторін слідує, що спірна квартира та квартира ОСОБА_3 є ізольованими, однак формально перебувають у спільній частковій власності, так як мають спільний коридор.

Отже, на думку колегії суддів, оскаржуване судове рішення не порушує прав та законних інтересів ОСОБА_3, а відтак доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.П. Нікушин

/підпис/ В.В. Оніщук

Згідно з оригіналом: