Рішення № 57181447, 11.04.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: 22-ц/790/1765/15 Головуючий І інстанції -

Справа: №646/7871/15-ц Нікуліна Л.П.

Категорія:право власності Доповідач - Міненкова Н.О.

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого: Міненкової Н.О.

суддів: Зазулинської Т.П.

Трішкової І.Ю.,

за участю секретаря: Прологаєвої А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Відділу приватизації житлового фонду Управління коммунального майна та приватизації Головного управління економіки та коммунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, договору про зміну права власності, договору дарування і усунення перешкод у користуванні власністю,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року у суд з позовною заявою звернувся ОСОБА_4 та просив визнати незаконним розпорядження Центру приватизації державного житлового фонду Управління коммунального майна та приватизації Головного управління економіки та коммунального майна Виконавчого комітету ХМР № 2433 від 20.03.2001 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності видане 20.03.2001 року Центром приватизації державного житлового фонду Управління коммунального майна та приватизації Головного управління економіки та коммунального майна Виконавчого комітету ХМР реєстраційний номер 9-01-212663, визнати недійсним договір про зміну режиму спільної сумісної власності на режим спільної часткової власності, посвідчений 23.08.2011 року приватним нотаріусом ХМНО Чуприною Г.О. р.-№ 3021, визнати недійсним договір дарування, посвідчений 23.08.2011 року приватним нотаріусом ХМНО Чуприною Г.О. р. № - 3100, зобовязати ОСОБА_3, ОСОБА_5 негайно забезпечити доступ ОСОБА_4 до АДРЕСА_1 та не чинити перешкод у користуванні власністю.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15.01.1996 року на АТ «Харківська товарна біржа «Свобода» йому належить 34/100 ідеальних часток комунальної квартири АДРЕСА_1. Зазначені 34/100 частин квартири складались з однієї житлової кімнати площею 20,0 кв.м., загальною площею 29,2 кв.м.

Як стало йому відомо, одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору про зміну режиму спільної сумісної власності на режим спільної часткової власності від 23.08.2011 року та договору дарування, посвідченого 31.08.2011 року ПН ХМНО Чуприною Г.О. р.- № 3100 є відповідач ОСОБА_8,

Вважає, що відповідачами незаконно здійснена приватизація квартири АДРЕСА_1 , під час якої було змінено правовий статус даної квартири из комунальної на ізольовану, що призвело до обмеження прав позивача у користуванні, володінні, і розпорядженні належною часткою у праві спільної часткової власності, у звязку з чим просив задовольнити його позовні вимоги.

Справа розглянута у заочному порядку, представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені у повному обсязі.

Не погодившись з заочним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 звернувся з заявою про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29.12.2015 року залишена без задоволення.

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся у суд з апеляційною скаргою, в якій посилався на порушення судом норм матеріального та процессуального права та вказував на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що на підставі свідоцтва про право власності на житло виданного 28.07.2000 року ЦПДЖФ ОСОБА_4 разом із іншими чланами його родини на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3 загальною площею 86,2 кв.м., а на підставі договору купівлі продажу, укладеного 15.01.1996 року ОСОБА_4 належало 34/100 частин квартири АДРЕСА_1. Ці дві квартири були суміжними. Також зазначив про те що в 2000 році ОСОБА_4 вилучив з квартири АДРЕСА_1 належні йому 34/100 частини, які складались із кімнати № 6 полощею 20 кв.м., коридору № 5 площею 3.10 кв.м. та вбиральні № 4, встановив капітальну стіну і об'єднав свою частину у кімнаті АДРЕСА_1 з кімнатою АДРЕСА_3, у звязку з чим на час приватизації у 2001 році , до квартири АДРЕСА_1 вже не входили приміщення які належали на праві спільної часткової власності ОСОБА_4

Також апелянт зазначив, що судом не задоволено його заяву про застосування строків позовної давності. У звязку з чим просить скасувати заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова, та в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. А відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції не виконані вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, розглянувши справу у заочному провадженні, не з'ясував обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи. І послався на те, що квартира АДРЕСА_1 станом на 1996 рік мала статус квартири спільного заселення, а тому приватизації підлягали лише ізольовані квартири або кімнати у квартирах. При цьому суд в рішенні зазначив що ОСОБА_3 і ОСОБА_5 мали право на безкоштовну приватизацію займаних ними приміщень.

Погодитися з такими протирічливими висновками суду першої інстанції не можна. Крім того, судом першої інстанції допущена суттєва неповнота судового слідства та не надана оцінка доказам що є у справі. Розглянувши справу у заочному провадженні за відсутності відповідачів, суд першої інстанції фактично позбавив останніх надати докази та заперечення.

До заяви про перегляд заочного рішення були надані докази, які спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у заочному рішенні.

Так, з ксерокопії позовної заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_9 до ОСОБА_3 вбачається, що останні є власниками квартири АДРЕСА_3, яка межує з 34/ 100 частини кімнати №-6 квартири АДРЕСА_1, і як зазначали позивачі була приєднана до квартири АДРЕСА_3 шляхом переобладнання та встановлення капітальної перегородки. В результаті цих переобладнань була збільшена площа квартири АДРЕСА_3 та зазначено, що права і інтереси інших осіб цими переобладнаннями не порушуються..

Підставою звернення до суду позивачі зазначали наступне: « у зв'язку із завершенням робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_3 та неможливістю у позасудовому порядку вирішити питання про отримання нових правовстановлюючих документів та з підстав наявності у відповідача права власності в цілому на ізольовану квартиру АДРЕСА_1».( а.с.143).

З свідоцтва про право власності на житло від 08 липня 2000 року вбачається, що ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 приватизовано на підставі Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» квартиру АДРЕСА_3, загальна площа якої складала 86,2 кв.м.

Згідно з договором купівлі - продажу від 12.01.1996 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_12 34/100 частки в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, які складалися з однієї кімнати житловою площею 20,0 кв.м., загальною площею 29,2 кв.м.

Квартира належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності, видане Харківським міським центром приватизації від 27.08.1995 року( а.с.146), тобто вже 1995 році в комунальній квартирі були виділені частки і перешкод для приватизації однієї кімнати у ОСОБА_12 не було.

Згідно із розпорядженням Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду від 20 березня 2001 року №-2433 ОСОБА_3 і ОСОБА_5, які постійно проживали в двох кімнатах квартири АДРЕСА_1 загальною площею 60,6 кв.м., житловою 38,2 кв.м. отримали у приватну спільну сумісну власність зазначене майно (а.с.10). За договором від 23 серпня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу змінили режим спільної сумісної власності на режим спільної часткової власності, у зв'язку з чим кожному з них стало належати по 1/2 частці в праві власності на зазначену квартиру (а.с.11). Право власності кожного було зареєстровано 30.08.2011 року за реєстровим номером 34439682 ( а.с.12 ), а 31 серпня 2011 року ОСОБА_5 подарувала свою частку в квартирі ОСОБА_3, від імені якого діяв представник ОСОБА_13 ( а.с. 14). 20.09.2011 року проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на подаровану йому ? частину квартири.

На час приватизації квартира АДРЕСА_1 була ізольована, що підтверджується технічною характеристикою квартири станом на 30.08.2011 року( а.с.75) ,

Згідно з приватизаційними документами загальна площа кімнат, які були приватизовані відповідачами склала 60,6 кв.м.. Загальна площа кімнати, що належала позивачу складала 29,2 кв. м., що дорівнює 89,8 кв.м. загальної площі квартири. Загальна площа всієї квартири складала 85 кв.м., як зазначено у технічному паспорті на квартиру, що знаходилась у власності ОСОБА_12, яка пізніше продала належні їй 34/100 частки позивачу (а.с.7). Посилання представника позивача на те, що приватизацією кімнат в квартирі 12 відповідачі порушили його право власності, так як останнім відійшла частина місць загального користування, яка знаходилась у користуванні позивача не підтверджується жодним доказом, як і те, що саме з вини відповідачів були порушені права позивача.

Крім того, як було встановлено судовою колегію і ці обставини не заперечував представник позивача, що в лютому 2015 року його довіритель звертався до Червонозаводського районного суду з позовом про припинення права спільної часткової власності на 34/100 частин квартири АДРЕСА_1 та визнання права власності на реконструйовану ним квартиру АДРЕСА_3. В позовній заяві чітко зазначено, що з метою поліпшення умов проживання і використання квартири АДРЕСА_3 в цьому будинку здійснено реконструкцію АДРЕСА_3, під час якої було приєднано житлову кімнату квартири АДРЕСА_1 до АДРЕСА_3. З технічного висновку про можливість переобладнання квартири 19 з приєднанням квартири АДРЕСА_1 вбачається, що технічний висновок складений на підставі листа - замовлення ЖЄУ 62 від 22.03. 2000 року за заявою ОСОБА_4 (а.с. 149). З висновку вбачається, що для приєднання житлової кімнати в кв. АДРЕСА_1 до квартири АДРЕСА_3, передбачається обладнання у внутрішній поперечній самонесучій міжквартирній цегляної стіни /= 510мм/ пройому розміром, 4,0х2,8я., з попереднім посиленням металоконструкцій (а.с.150).

Судова колегія вважає, що відповідачі в 2001 році , здійснюючи своє право на безоплатну приватизацію кімнат, в яких вони проживали і були зареєстровані, звернулися до органу приватизації, надали усі необхідні документи і отримавши дозвіл, приватизували належну їм житлову площу. Протягом 16 років здійснювали володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Позивачем ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанції не було доведено, що саме відповідачі порушили його право на користування належними йому 34/100 частинами квартири АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в резолютивній частині рішення зобов'язав відповідачів забезпечити доступ позивача до квартири АДРЕСА_1 та не чинити перешкоди у користуванні ним власністю, але, між тим, не перевірив, що з 2000 року зазначена кімната приєднана до АДРЕСА_3 ОСОБА_4, і ніяких перешкод у здійсненні ним права власності квартирою відповідачі чинити не могли.

Відповідно до ч.3 ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.. 212-214 ЦПК України, а тому підлягає скасуванню.

Позовні вимоги не є доведеними, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

Керуючись ст. 303,304,307,309,313,317,319 ЦПК України судова колегія,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2015 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Рішення набирає законної сили після його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.О. Міненкова

Судді - Т.П. Зазулинська

І.Ю. Тришкова