Ухвала суду № 57179376, 14.04.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/4647/2012

Провадження № 22-ц/779/692/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Матківського Р.Й.

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2012 року,

в с т а н о в и л а :

В березні 2012 року ПАТ КБ «Надра» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 20.06.2008 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено кредитний договір «Автопакет» №1316/2008, згідно якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 30 768,51 долар США для придбання автотранспортного засобу. Виконання зобовязань за договором забезпечено порукою ОСОБА_3, що передбачено умовами кредитного договору, а також порукою ОСОБА_4 згідно укладеного тоді ж між банком та нею договору поруки. Посилаючись на порушення боржником грошових зобовязань за договором починаючи з березня 2009 року, внаслідок чого станом на 02.02.2012 року виникла загальна заборгованість в розмірі 407 452,39 грн, позивач просив стягнути її з відповідачів солідарно.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2012 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за договором № 1316/2008 від 20.06.2008 року в розмірі 407 452,39 грн.

Вирішено також питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 відхилено, заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2014 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

В апеляційному порядку заочне рішення Івано- Франківського міського суду від 20 листопада 2012 року ОСОБА_3 не оскаржувалося.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10 лютого 2016 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_4 про перегляд цього заочного рішення.

В апеляційній скарзі на рішення суду в частині задоволення позовних вимог та стягнення з неї солідарно заборгованості за кредитним договором ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та що внаслідок розгляду справи у відсутності відповідачів судом неповно зясовано ті обставини, які мають суттєве значення для правильного її вирішення.

Так, суд прийшов до помилкового висновку про стягнення на користь позивача визначеної суми боргу, оскільки не врахував, що в результаті викрадення придбаного за кредитні кошти автомобіля має місце страховий випадок. Згідно договору страхування №3118/207/000595 від 10.07.2010 року із настанням такого випадку погашення кредитних коштів повинно здійснюватися страховою компанією «Універсальна» за рахунок страхового відшкодування. Обставини отримання цих коштів банком могли б бути зясовані тільки в ході розгляду справи, однак, страхову компанію не було залучено до участі в справі.

Крім того, задовольняючи позов та стягуючи з неї на користь кредитора солідарно суму заборгованості, суд взагалі не досліджував питання чинності договору поруки, не перевірив дотримання позивачем умов кредитного договору та договору поруки щодо порядку предявлення вимоги поручителю про сплату заборгованості. А відтак, невірно встановив коло осіб, які зобовязані відповідати за позовом.

Так, відповідно до кредитного договору та договору поруки передбачено випадки коли банк набуває право вимоги виконання поручителем зобовязань боржника, що витікають із кредитного договору. Зокрема, при умові, якщо в установлений договором строк виконання позичальником зобовязання в цілому чи в будь-якій його частині, вони не будуть виконані, а також при умові обовязкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобовязання позичальника в цілому або в тій чи іншій частині. Апелянт вказує, що оскільки останнє погашення боргу здійснено позичальником у березні 2009 року, відповідно відлік шестимісячного строку (який є преклюзивним) предявлення вимоги до поручителя розпочався з часу несплати позичальником обовязкової щомісячної частини боргу. Відтак, її порука припинилася.

Посилаючись на зазначені обставини просила рішення суду в оскарженій частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову банку до неї відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» - ОСОБА_6 доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

ОСОБА_2 та його представник доводи скарги визнали з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судове засідання не зявилася будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розглядові справи в їх відсутності .

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам закону виходячи з наступного.

Постановляючи заочне рішення та задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Надра» суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе за умовами кредитного договору грошові зобовязання та допустив заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку з відповідачів у солідарному порядку.

За положеннями ст.ст. 526,1049,1054,1050 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором, а також проценти та неустойку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 20 червня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»), ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_3І.(поручитель) укладено договір «Автопакет» №1316/2008. Згідно умов договору позичальник отримав кредит в сумі 30 768,51 доларів США терміном до 17 червня 2015 року зі сплатою 14,2 % за користування кредитом.

Відповідно до п. п. 2.2.1., 2.2.3 договору позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.1.1.3.1. цього договору відсотки безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів на поточний рахунок №79622667 у порядку визначеному п.2.2.3. цього договору, шляхом сплати суми мінімального необхідного платежу, розмір якого складає 583,84 долари США. Позичальник вносить чергові мінімальні платежі по кредиту/кредитній лінії, визначені у п.п. 2.2.1., 2.2.2 цього договору щомісячно до 18 числа поточного місяця, а банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованості до 20 числа поточного місяця. У випадку, коли позичальник до 18 числа поточного місяця не вніс (повністю або частково) суми мінімально необхідних платежів, внаслідок чого станом на 20 число поточного місяця не була погашена поточна заборгованість позичальника, банк, починаючи з 21 числа поточного місяця, застосовує до позичальника штрафні санкції, передбачені цим договором. Якщо 18-е число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті.

Розділом 5 вказаного договору визначено відповідальність сторін. Зокрема, у разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту/кредитної лінії, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення. У разі порушення позичальником вимог п.п.4.3.1., 4.3.2., 4.3.7., 4.3.9., 4.3.10. цього договору позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної у п.1.1 цього договору, за кожен випадок.

Крім того, для забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 20 червня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки №1316/2008 року (а.с. 13).

Відповідно до умов п.3.2.1, 3.2.5., 3.2.6., 3.2.7 кредитного договору та п.1.2., 2.1., 2.2.,2.3. договору поруки боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в повному обсязі. Банк набуває право вимоги від поручителя виконання зобовязання, що витікає із кредитного договору, при умові, якщо в установлений договором строк виконання позичальником зобовязання в цілому чи в будь-якій його частині, вони не будуть виконані, а також при умові обовязкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобовязання позичальника в цілому (або в тій чи іншій частині). Позичальник зобовязаний виконати взяті на себе зобовязання по цьому договору не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання повідомлення від банку. У повідомленні повинно бути визначено розмір невиконаних позичальником зобовязань, а також розрахунок суми штрафних санкцій, що необхідно сплатити.

З матеріалів справи вбачається, що боржник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим допустив заборгованість. Відповідно до наданого розрахунку станом на 2 лютого 2012 року заборгованість складає 50 997,21 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 407 452,39 грн, з них 29 619,60 доларів США, що еквівалентно 236 651,72 грн заборгованість за кредитом, 13 355,62 доларів США, що еквівалентно 106 707,39 грн заборгованість по сплаті відсотків, 4 945,14 доларів США, що еквівалентно 39 510,17 грн пеня за порушення строку сплати ануітетного платежу та 3 076,85 доларів США, що еквівалентно 24 583,11 грн - штраф (а.с.6-9).

Розмір заборгованості в ході розгляду справи не спростовано.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Разом з тим, за умови предявлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобовязання з повернення кредиту змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобовязання й порука припиняється, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобовязання.

Зазначені правові позиції викладена в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14 та № 6-106цс14 від 24 вересня 2014 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами.

Згідно п. 5.3 договору поруки дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобовязань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобовязань, згідно з умовами цього договору.

Тобто, сторонами не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється.

Встановлено, що унаслідок порушення боржником виконання зобовязань за кредитним договором ПАТ КБ «Надра» 21 лютого 2012 року предявило вимогу до боржника та поручителів про дострокове повернення всієї суми кредиту й повязаних з ним платежів (а.с.14-16), що відповідає вимогам частини другої статті 1050 ЦК України, умовам кредитного договору і договору поруки.

А отже, предявивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за його користування, пені та штрафу, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобовязання.

У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобовязання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

З матеріалів справи вбачається, що банк предявив позов до боржника і поручителів 16 березня 2012 року, тобто у шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України. А отже, цей строк банком не пропущено, а поруку ОСОБА_7 не припинено.

Надуманими є також і інші доводи апелянта щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення, оскільки вони є голослівними та будь-якими обєктивними доказами не підтверджуються.

Крім того, згідно частини першої статті 20 ЦК, статей 3,4 ЦПК України виключно позивачеві належить право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Фактично всі доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, які б вказували на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апелянтом не надано, як і доказів, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О. Ю. Беркій

ОСОБА_8