Рішення № 57178558, 12.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/2234/15-ц 22-ц/774/614/К/16

Справа № 184/2234/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/614/К/16 Гаєвий О.В.

Категорія - 55 ( ІV ) Доповідач Митрофанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Митрофанової Л.В.

суддів: Бондар Я.М., Соколан Н.О.

за участю секретаря: Петренко К.І.,

за участю: представника Приватного акціонерного товариства "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" - Юзькова Віталія Петровича;

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4;

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ПАТ "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди який обґрунтував тим, що він в період з 01.12.2000 року по 27.01.2015 року перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі, займаючи на підприємстві різні посади. Згідно до наказу № 19-к від 27.01.2015 року був звільнений з посади заступника голови правління з забезпечення виробництва на підставі ст.38 КЗпП України. На день звільнення відповідачем була нарахована та виплачена заробітна плата, але не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за весь період його роботи на підприємстві. Позивач письмово звертався до відповідача з вимогою про здійснення з ним повного розрахунку, але відповідач в добровільному порядку цей розрахунок не зробив. У зв'язку з чим, позивач був змушений звернутися до суду і після уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача на свою користь суму компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 109 699, 46 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також розмір завданої йому моральної шкоди, яку позивач оцінив у 10 000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_3 суму компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 98 194, 40 грн. грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 93 913, 56 грн. та моральну шкоду в сумі 1 000 грн., а всього 193 107, 96 грн.

Стягнути з ПАТ «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» на користь держави витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 931, 08 грн.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позову посилаючись на те, позивач, відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, не довів того факту, що працюючи на підприємстві відповідача він не перебував у відпустках, навпаки, матеріали справи містять докази того, що позивач перебував у відпустках і за цей час йому виплачувалась заробітна плата, тому висновок суду першої інстанції про те, що на час звільнення підприємством відповідача з позивачем не було проведено повний розрахунок є необґрунтованим.

Також необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що в трудових спорах обов'язок доведення правомірності своїх дій покладено на роботодавця.

Суд першої інстанції безпідставно не прийняв як доказ довідку № 764 від 25.12.2015 року та індивідуальні відомості про застраховану особу, згідно яких позивачу у період перебування його у відпустках, сплачувалась заробітна плата.

Також представник відповідача в апеляційній скарзі наголошує на безпідставність стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та недоведеність моральних страждань.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6 ) як розподілити між сторонами судові витрати.

Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що позивач тривалий час перебував в трудових відносинах з відповідачем по справі, працюючи у нього на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.11-18). Відповідно до наказу № 19-к від 27.01.2015 року був звільнений з посади заступника голови правління з забезпечення виробництва на підставі ст.38 КЗпП України. На день звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, зокрема, не було в повному обсязі виплачено компенсацію за невикористані відпустки.

Вирішуючи спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог та відсутності відомостей про виплату підприємством ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ» при звільненні ОСОБА_3 компенсацію за невикористану відпустку.

Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно до вимог ст.115 КЗпП України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

В трудових спорах обов'язок доведення правомірності своїх дій покладено на роботодавця.

Між сторонами виник спір стосовно не виплати підприємством відповідача при звільнені позивачу компенсації за невикористані відпустки за період з 01.12.2000 р. по 27.01.2015 р.

Тобто, факт не перебування позивача у період його роботи у відпустках підлягає доведенню.

Згідно ст. ст. 1, 3 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному суді» №12 від 24жовтня 2008 року, суд апеляційної інстанції, у разі встановлення при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК та провести перевірку справи в повному обсязі.

Апеляційний суд і сам не позбавлений можливості встановити фактичні дані, які мають значення для вирішення спору, а також, застосувати норму матеріального права, яка має бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ» надано копії наказів, завірених належним чином, що у період роботи позивача ОСОБА_3 на підприємстві з 01 грудня 2000 року по день звільнення, щорічно йому надавалась оплачувана відпустка. Із даними наказами позивач був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис на наказах.

Згідно наказу №33/1-к від 06 січня 2014 року позивач перебував у відпустці з 20 січня 2014 року по 25 лютого 2014 року, наказу №71/1-к від 04 лютого 2013 року перебував у відпустці з 18 лютого 2013 року по 26 березня 2013 року, №255/1-к від 23 травня 2012 року перебував у відпустці з 07 червня 2012 року по 12 липня 2012 року, № 457/1-к від 07 жовтня 2011 року перебував у відпустці з 24 жовтня 2011 по 28 листопада 2013 року, № 98-к від 12 лютого 2010 року перебував у відпустці з 01 березня 2010 року по 05 квітня 2010 року, № 105/1-к від 02 квітня 2009 року перебував у відпустці з 20 квітня 2009 року по 25 травня 2009 року, б/н від 01 лютого 2008 року позивач перебував у відпустці з 18 лютого 2008 року по 25 березня 2008 року, б/н від 27 серпня 2007 року перебував у відпустці з 10 вересня 2007 року по 16 жовтня 2007 року, б/н від 27 лютого 2006 року перебував у відпустці з 13 березня 2006 по 18 квітня 2006 року, б/н від 31 січня 2005 року перебував у відпустці з 14 лютого 2005 року по 22 березня 2005 року, б/н від 29 березня 2004 року перебував у відпустці з 12 квітня 2004 р. по 18 травня 2004 року, б/н від 24 квітня 2003 року перебував у відпустці з 10 березня 2003 року по 15 квітня 2003 року, б/н від 14 січня 2002 року перебував у відпустці з 11 січня 2002 р. по 19 березня 2002 року за відпрацьований період ( а.с.81-93).

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_3 наданих Управлінням Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 04.11.2015 року за період з грудня 2000 року по 2015 рік у період відпусток, які визначені наказами по підприємству, містяться суми заробітку, які були виплачені працівнику, та з них здійснено утримання податку. (а.с.51-55).

Дані відомості підтверджують виконання відповідачем ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ» вимог ст.115 КЗпП України та виплату працівнику ОСОБА_3 грошових коштів за період перебування у відпустці.

Висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано розрахункових відомостей про отримання позивачем коштів є припущенням, оскільки суду апеляційної інстанції представником відповідача надано відомості про те, що відповідно до законодавства про зберігання табелів виходу на роботу та розрахункових відомостей, термін зберігання відомостей про нарахування та виплату заробітної плати позивачу минув 01.01.2016 року, тому при ухваленні рішення необхідно керуватися наказами про надання відпусток (а.с.81-93) та Індивідуальними відомостями про застраховану особу, згідно яких позивач перебував у відпустках в оспорюваний період, отримував грошові кошти з яких здійснено утримання податку.

Відомості, що позивача ОСОБА_3 було відкликано з відпусток, які наказами було йому надано у матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів дійшла висновку, що факт перебування позивача ОСОБА_3 у відпустках протягом роботи на підприємстві відповідача з грудня 2000 року по січень 2015 року доведений матеріалами справи, у зв'язку із чим, право на отримання компенсації за невикористану відпустку при звільненні в нього відсутнє, а висновки суду першої інстанції не відповідають матеріалам справи.

Оскільки стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди є похідними від встановлення порушеного права відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення цих позовних вимог, відсутні.

Отже враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на письмових матеріалах справи, тому його необхідно скасувати та ухвалити нове рішення на підставі п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди до ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ».

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: