Рішення № 57176611, 04.03.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/1808/16

Справа №760/19000/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Усатової І.А.

при секретарі - Здорик Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом Київського національного лінгвістичного університету до ОСОБА_1 про стягнення стипендії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського національного лінгвістичного університету з подальшим перерахуванням коштів в дохід державного бюджету в установленому порядку, розмір отриманої стипендії за період навчання в аспірантурі КНЛУ з 10 жовтня 2011 року по 09 жовтня 2014 року, на загальну суму 80 080,87 грн., та судовий збір в розмірі 1 218,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що до Київського національного лінгвістичного університету (надалі - КНЛУ/Університет) 06 вересня 2011 року надійшла заява гр. ОСОБА_1, про її участь у конкурсі вступників до аспірантури КНЛУ для навчання з відривом від виробництва, за спеціальністю 10.02.04 Германські мови (німецька) за державним замовленням згідно з типовою угодою.

Вказує, що відповідно до наказу ректора Університету "Про зарахування до аспірантури" від 03 жовтня 2011 року № 109-а ОСОБА_1 була зарахована до аспірантури КНЛУ за держконтрактом, з відривом від виробництва, терміном на три роки з 10 жовтня 2011 року.

10.10.2011 між Університетом та ОСОБА_1 було укладено угоду про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення № 169 (надалі - Угода), за умовами якої Університет зобов'язався здійснити якісну підготовку аспіранта згідно з програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки України, вченою радою Університету та індивідуальною науково-навчальною програмою підготовки аспіранта, та виплачувати аспіранту на період навчання в аспірантурі державну стипендію за умови фінансування за рахунок коштів державного бюджету України, а аспірантка ОСОБА_1 зобов'язалася відпрацювати після закінчення навчання в аспірантурі не менше трьох років в університеті за контрактом на запропонованій адміністрацією посаді, враховуючи отриману кваліфікацію (п. 3.7. Угоди), а у разі відмови після закінчення аспірантури приступити до запропонованої роботи за фахом без поважних причин, а також відрахування з аспірантури відповідно до п. 2.6. та за власним бажанням, відшкодувати Університету витрати, пов'язані з навчанням в установленому законом порядку (п. 3.8 угоди).

До цього ж, позивач зауважив, що укладаючи угоду ОСОБА_1 була ознайомлена з вимогами про відшкодування витрат на навчання у разі не належного виконання зобов'язань за договором та прийняла їх, про що свідчить особистий підпис відповідача в укладеній угоді.

Позивач в позовній заяві посилався на ту обставину, що на виконання взятих на себе зобов'язань, на підставі укладеної угоди, нараховував та виплачував ОСОБА_1 державну стипендію згідно із затвердженим кошторисом. Розмір нарахованої стипендії за період навчання в аспірантурі Університету, яку отримала ОСОБА_1 за період з 10 жовтня 2011 р. до 09 жовтня 2014 р. становить 80 080,87 грн.

Згідно з наказом ректора університету від 03 жовтня 2014 року № 96-а, ОСОБА_1 відрахована зі складу аспірантів університету 09 жовтня 2014 р. в зв'язку з закінченням терміну навчання аспіранта та виконанням індивідуального плану роботи над дисертацією.

Як вказав позивач, університет повністю виконував свої зобов'язання згідно з програмами про підготовку аспіранта та виплачував державну стипендію аспірантці ОСОБА_1 відповідно до п.2.5. укладеної Угоди, проте в порушення взятих на себе зобов'язань, ОСОБА_1 не виконала умови передбачені п. 3.7 та п. 3.8. укладеної угоди, в зв'язку з чим у останньої наявна заборгованість перед Державою Україна в особі Київського національного лінгвістичного університету становить - 80 080,87 грн.

Враховуючи викладене вище, позивач просив позов задовольнити.

Представник позивача в судовому позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідачка в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Так, заперечуючи проти заявлених вимог, з урахуванням поданих письмових заперечень, посилалась на ту обставину, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими чинним законодавством України, на що зазначила наступне.

За твердженням відповідачки, типова угода про підготовку аспіранта (докторанта) за рахунок державного замовлення, затверджена Постановою КМУ №309 від 01.03.1999 р. взагалі не містить умов щодо повернення стипендії у разі відмови після закінчення аспірантури приступити до запропонованої адміністрацією університету роботи.

Крім того, посилаючись на офіційне тлумачення положень ч. 3 ст. 53 Конституційного Суду № 5- рп/2004 від 04.03.2004, вважає, що частина п. 3.8. угоди про "Відшкодування університету витрат, пов'язаних з навчанням" є нікчемною з дня її укладення, виходячи з положень з ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, а тому вимога позивача щодо стягнення отриманої стипендії за період навчання в аспірантурі не може бути задоволена.

Також, відповідачка вважає, що за змістом позовної заяви, витратами Університету позивач визначає стипендію і премії, виплачені протягом навчання в аспірантурі, в той час як на її думку, виходячи з положень ст. 71 Закону України "Про вищу освіту" до витрат слід відносити витрати на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів, розвиток матеріально-технічної і лабораторної бази, забезпечення ліцензованими програмними продуктами для провадження освітньої і наукової діяльності, а також на проходження виробничих і переддипломних практик здобувачами вищої освіти, а не стипендію, так-як зазначена стаття не відноситься до витрат вищого навчального закладу, а стягнення премій взагалі не може прийматись до розгляду, оскільки це є заохоченням за успіхи в роботі відповідно до ст. 143 КЗпП України.

До цього ж, відповідачка, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, посилалась на ту обставину, що оскільки у позовній заяві позивач не наводить розрахунку витрат, пов'язаних з навчанням, доказів її відмови від запропонованої адміністрацією Університету роботи за фахом, то позивач не надав доказів виконання ним своїх зобов'язань згідно з Угодою, в зв'язку з чим позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Суд, вислухавши сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову в позові, виходячи з наступного.

Згідно з Указом Президента України "Питання надання вищим навчальним закладам статусу національного" від 07 серпня 2001 р. № 591/2001, Університет є національним закладом України та діє на підставі Статуту Університету, самостійно приймає рішення і проводить діяльність у межах прав, передбачених законами України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", іншими законодавчими актами, керуючись Положенням про державний вищий заклад освіти. Положенням про національний заклад (установу) України, з урахуванням додаткових прав, наданих йому за результатами акредитації

Тим самим, держава реалізовує базисний принцип державного замовлення, тобто замовляти ту кількість фахівців, які необхідні державній економіці на даному етапі економічного розвитку.

Основним напрямом діяльності Університету є підготовка згідно з державним замовленням та договірними зобов'язаннями висококваліфікованих фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів для закладів освіти, науки, культури, державних підприємств, установ та організацій різних форм власності.

Згідно п.1.6 Статуту університет веде самостійний баланс, має бюджетний, поточний, спеціальні, депозитні та інші рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням та інші атрибути юридичної особи, а згідно з п. 7.11. Статуту КНЛУ, Університет є неприбутковою організацією, фінансується з державного бюджету.

Відповідно до п. 7.15. Статуту КНЛУ особи, які успішно навчаються в Університеті за денною (заочною) формою навчання за кошти державного бюджету, забезпечуються стипендіями у порядку га розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2.5. типової угоди про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309, Університет зобов'язується виплачувати аспіранту на період навчання в аспірантурі державну стипендію за умови фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як вбачається з матеріалів справи до Київського національного лінгвістичного університету 06 вересня 2011 року надійшла заява гр. ОСОБА_1, про її участь у конкурсі вступників до аспірантури КНЛУ для навчання з відривом від виробництва, за спеціальністю 10.02.04 Германські мови (німецька) за державним замовленням згідно з типовою угодою.

Відповідно до наказу ректора Університету "Про зарахування до аспірантури" від 03 жовтня 2011 року № 109-а ОСОБА_1 була зарахована до аспірантури КНЛУ за держконтрактом, з відривом від виробництва, терміном на три роки з 10 жовтня 2011 року.

Встановлено, що 10 жовтня 2011 р. між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Угоду про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення № 169.

Відповідно до п. 2.1. Угоди університет зобов'язався здійснити якісну підготовку аспіранта згідно з програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки України, вченою радою Університету та індивідуальною науково-навчальною програмою підготовки аспіранта.

Відповідно до п. 2.5. Угоди університет зобов'язався виплачувати аспіранту на період навчання в аспірантурі державну стипендію за умови фінансування за рахунок коштів державного бюджету України.

Пунктом 15 "Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів" передбачено, що аспіранти і докторанти мають право на:

1)користування навчально-виробничою, науковою, культурно-спортивною, оздоровчою базою вищих навчальних закладів, наукових установ;

2)отримання всіх видів відкритої наукової інформації і наукового консультування;

3)участь у науковій діяльності кафедри, відділу, лабораторії;

4)отримання державної стипендії встановленого розміру у разі зарахування на навчання з відривом від виробництва за державним замовленням.

Також, п. 17 "Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів" та п. 6.25. Статуту КНЛУ передбачено, що взаємозобов'язання аспіранта або докторанта, підготовка яких здійснюється за державним замовленням та вищого навчального закладу, наукової установи визначаються в типовій угоді, якою передбачається своєчасне закінчення роботи над дисертацією, працевлаштування після закінчення аспірантури або докторантури, забезпечення відповідних умов праці, надання впорядкованого житла тощо, та відповідальність сторін у разі невиконання умов типової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, за період навчання, аспірантка ОСОБА_1 отримувала державну стипендію, згідно із затвердженим кошторисом, що підтверджується наказами аспірантури Університету та витягами з наказів Університету про встановлення стипендії аспірантці ОСОБА_1, а саме: № 125-а від 20.10.2011, № 158-а від 06.12.2011, № 2-а від 19.01.2012, № 31-а від 05.04.2012, № 73-а від 17.07.2012, № 87-а від 12.09.2012, № 105-а від 05.10.2012, № 141-а від 03.12.2012 та довідками бухгалтерії Університету про доходи № 152, 153, 154 від 03.06.2015.

Так, розмір нарахованої стипендії за період навчання в аспірантурі Університету, яку отримала ОСОБА_1 за період з 10 жовтня 2011 р. до 09 жовтня 2014 р. становить 80 080.87 грн., що підтверджується вищевказаними довідками бухгалтерії Університету про доходи.

Як встановлено вище та не заперечувалося сторонами, університет повністю виконав свої зобов'язання згідно з програмами про підготовку аспіранта та виплачував державну стипендію аспірантці ОСОБА_1 відповідно до п.2.5., укладеної угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Разом з цим, ч. 1 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, встановлених ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - згідно зі звичаями ділового обороту чи іншими вимогами, які звичайно ставляться. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що укладена між сторонами угода не суперечить чинному законодавству та повинна виконуватися сторонами та у зв»язку з вищевикладеним судом не приймається до уваги позиція відповідачки щодо нікчемності п.3.8 даної угоди.

Позивач просить стягнути з відповідачки суму нарахованої стипендії, посилаючись на п. п. 3.7, 3.8 угоди та вказуючи, що відповідачка відмовилася відпрацювати після закінчення навчання на запропонованій адміністрацією посаді, відповідно до умов угоди.

Так, відповідно до п. 3.7. угоди, ОСОБА_1 зобов'язалася відпрацювати після закінчення навчання в аспірантурі не менше трьох років в університеті за контрактом на запропонованій адміністрацією посаді, враховуючи отриману кваліфікацію.

Відповідно до п. 3.8. угоди у разі відмови після закінчення аспірантури приступити до запропонованої роботи за фахом без поважних причин, а також відрахування з аспірантури відповідно до п. 2.6. та за власним бажанням, відшкодувати Університету витрати, пов'язані з навчанням в установленому законом порядку.

Встановлено, що укладаючи 10 жовтня 2011 року угоду № 169 «Про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення» ОСОБА_1 була ознайомлена з вимогами про відшкодування витрат на навчання у разі не належного виконання зобов'язань за договором та прийняла їх, про що свідчить особистий підпис відповідача в укладеній угоді.

Крім того, у своїй заяві від 06 вересня 2011 року, ОСОБА_1 вказала, що вона з "Положенням про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів", Правилами внутрішнього розпорядку, правами та обов'язками аспіранта ознайомлена та зобов'язалась їх виконувати.

Згідно з наказом ректора Університету від 03 жовтня 2014 року № 96-а, ОСОБА_1 відрахована зі складу аспірантів Університету 09 жовтня 2014 р., в зв'язку з закінченням терміну навчання аспіранта та виконанням індивідуального плану роботи над дисертацією.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що на виконання умов вищезазначеної угоди, відповідачці, начальником відділу кадрів та науковим керівником, пропонувалася посада викладача кафедри німецької мови, від якої вона відмовилася.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили ту обставину, що пропонували відповідачці вказану посаду. Крім того, ОСОБА_3 пояснив, що вказану посаду пропонував відповідачці, починаючи з початку навчального року 2014 року вона про неї знала. ОСОБА_2 ж вказала, що відповідачка приходила за пакетом документів ще до закінчення аспірантури, однак за працевлаштуванням не повернулася. Що стосується листа від 23.10.2014 року, ОСОБА_2 у судовому засіданні не змогла пояснити, яка ж все ж таки вакантна посада існувала на цю дату та на яку запрошували відповідачку. Допитані свідки, до цього ж, вказали, що пропонували посаду усно, однак не змогли пояснити на підставі, яких документів, як то: посадової інструкції, наказу тощо могли це робити.

Однак, судом показання вказаних свідків в частині того, що ними пропонувалися посади відповідачці та вона відмовилася від них оцінюються критично, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачка відрахована зі складу аспірантів 09.10.2014, в четвер.

Як пояснили у судовому засіданні вказані свідки, вже 13.10.2014, в понеділок, на цю посаду було зараховано іншу особу. Тобто, виходячи з викладених вище обставин, вакантна посада проіснувала один робочий день - 10.10.2014.

Позивачем на підтвердження своїх пояснень, щодо того, що відповідачці пропонувалося працевлаштування, надано лист від 23.10.2014, який судом критично оцінюється, виходячи з того, що, а ні представник позивача, а ні свідки не змогли пояснити, які ж вакантні посади пропонувалися та існували в університеті на 23.10.2014 .

Суд звертає увагу, на ту обставину, що ні угодою, ні іншим документом не визначено, коли та в який строк, відповідачка повинна відпрацювати за контрактом на виконання вказаної угоди, як і не визначено порядок на підставі якого відповідачка повинна працевлаштуватися.

Так на запитання суду відповідачка підтвердила, що не заперечує проти влаштування на роботу до університету. Судом, під час розгляду справи, було надано строк для вирішення питання щодо влаштування відповідачки до університету.

Як вбачається, відповідачці знову ж не було запропоновано належним чином посаду за фахом.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно вимог ст. ст. 57, 58, 59, 60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення відповідачкою п.3.7 угоди, оскільки, а ні поясненнями представника позивача, а ні свідками, а ні матеріалами справи не підтверджується будь - яке пропонування роботи за фахом, яке б ґрунтувалося на вимогах чинного законодавства, а саме КЗпП України тощо. Як вбачається, представник позивача, відповідно до вимог чинного законодавства не зміг належними доказами підтвердити існування будь - яких вакансій ні на час закінчення аспірантури відповідачкою, ні на 23.10.2014 , а ні нас розгляду справи в суді. Крім того, слід звернути увагу на ту обставину, що працевлаштуватися відповідачці пропонували її науковий керівник та начальник відділу кадрів, які не змогли пояснити на підставі чого вони могли це робити.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову в позові.

Керуючись, ст.ст. 509, 610, 611, 626, 638, 639 ЦК України, ст.ст. 10, 11,15,57-60, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові Київського національного лінгвістичного університету до ОСОБА_1 про стягнення стипендії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. А. Усатова