Рішення № 57174968, 12.04.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.,

суддів: З.І. Буцяк, С.В. Боймиструк

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору, додаткових угод до кредитного договору та договору поруки,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково.

Визнано недійсними додаткові угоди №1 від 17 лютого 2012 року, №2 від 13 березня 2013 року, №3 від 27 листопада 2014 року до кредитного договору № ROMWGK00000135 від 08 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" без застосування наслідків недійсності додаткових угод.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову та в частині задоволення зустрічного позову, ПАТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що будь-яких дій щодо введення в оману ОСОБА_2 при укладенні додаткових угод банк не вчиняв, ОСОБА_2 добровільно уклав із банком додаткові угоди, оскільки під час підписання додаткових угод був ознайомлений зі змістом останніх про що свідчить його особистий підпис, позичальник добровільно виконував всі умови додаткових угод, що свідчить про вільне волевиявлення позичальника та його згоду з умовами.

Крім того, ОСОБА_2 не надав суду доказів на підтвердження факту введення в оману під час укладення додаткових угод.

Просить рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, а задоволенні зустрічного позову відмовити.

В іншій частині рішення не оскаржується.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що 08 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №ROMWGK 00000135, за яким останній отримав валютний кредит у сумі 19 000 доларів США для придбання житла, а також в сумі 2565 доларів США для сплати страхових платежів на термін до 07 грудня 2021 року зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та 0,20% на місяць на суму виданого кредиту. ( а.с.14-15)

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки від 08 грудня 2006 року (а.с. 24).

17 лютого 2012 року, 13 березня 2013 року, 27 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено додаткові угоди до кредитного договору №ROMWGK 00000135 від 08 грудня 2006 року, якими було внесено зміни до п.1.1 зазначеного договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ОСОБА_2 виконував свої зобов'язання по кредитному договору щодо повернення кредиту і сплати процентів за його користування з порушенням порядку та строку погашення, в результаті чого станом на 21 травня 2015 року за ОСОБА_2 утворилася заборгованість в розмірі 25149,95 дол. США, з яких 23431,90 дол. США - заборгованість за кредитом, 907,81 дол. США - заборгованість за користуванням кредитом, 114 дол. США заборгованість по комісії за користуванням кредитом, 696,24 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 3-8).

Відповідно до вимог ст.ст. 610, 554 ЦК України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Пунктом 4 договору поруки №ROMWGK00000135/1 від 08 грудня 2006 року передбачено, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до умов договору поруки, а саме п.5, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань за кредитним договором (а.с. 9-10).

Згідно ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

З огляду на вищенаведене колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ "Приват Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з них солідарно заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Згідно із ч.1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачуються на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки НБУ, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням лише у національній валюті України - гривні.

Таким чином розмір пені в сумі 696,24 дол. США підлягає стягненню в гривневому еквіваленті. Згідно офіційного курсу НБУ, станом на 12 квітня 2016 року встановлено курс гривні щодо долара США - 2557,05 грн. за 100 дол. США, отже розмір пені становить 17 802.85 грн.

Задовольняючи частково зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладення додаткових угод не було спрямовано на настання реальних правових наслідків по видачі додаткових кредитних коштів ОСОБА_2 для сплати страховик платежів, та не були спрямовані на розстрочення простроченої заборгованості, тому визнав додаткові угоди недійсними з підстав передбачених ст. 230 ЦК України.

З таким висновком колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області не погоджується з огляду на таке.

Згідно з ч.1ст.230 ЦК України суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ст.229 цього Кодексу) , такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ст.229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року передбачено, що ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження введення його в оману, і що, під час укладення додаткових угод до кредитного договору він не розумів умов угод або ж зі сторони банку були вчиненні умисні дії щодо приховування обставин укладених договорів.

Під час укладення додаткових угод до кредитного договору ОСОБА_2 був ознайомлений в повному обсязі зі всіма умовами додаткових угод до кредитного договору, погодився з вказаними умовами про що свідчить його особистий підпис на вказаних умовах.

Крім того, ОСОБА_2 підписував додатки до вказаних договорів у вигляді графіку погашення заборгованості по кредиту. Вказані графіки містять інформацію щодо залишку по кредиту, розміру щомісячного платежу та розшифрування, яким чином будуть розподілені кошти від щомісячного платежу, а саме скільки піде на погашення тіла, процентів та комісії (а.с. 16-23).

Виконання ОСОБА_2 умов додаткових угод кредитного договору свідчить про вільне волевиявлення позичальником та згоду останнього з умовами додаткових угод до кредитного договору.

З огляду на вищенаведене колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними, додаткових угод до кредитного договору є недоведеними, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині задоволення зустрічного позову і визнання недійсними додаткових угод підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Рішення в частині визнання недійсними кредитного договору №ROMWGK00000135 від 08 грудня 2006 року та договору поруки №ROMWGK00000135/1 від 08 грудня 2006 року не оскаржувалось.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року в частині відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині задоволення зустрічного позову і визнання недійсними додаткових угод №1 від 17 лютого 2012 року, №2 від 13 березня 2013 року, №3 від 27 листопада 2014 року до кредитного договору № ROMWGK00000135 від 08 грудня 2006 року, укладених між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" без застосування наслідків недійсності додаткових угод скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 23 431 (двадцять три тисячі чотириста тридцять один) дол. США 90 центів, 907 (дев'ятсот сім) дол. США 81 цент заборгованість по процентам за користування кредитом, 114 (сто чотирнадцять) дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом та 14 488 (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн. 75 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за кредитним договором.

В задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" про визнання недійсними додаткових угод №1 від 17 лютого 2012 року, №2 від 13 березня 2013 року, №3 від 27 листопада 2014 року до кредитного договору № ROMWGK00000135 від 08 грудня 2006 року відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири ) грн. судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий Шеремет А.М.

Судді : Буцяк З.І.,

Боймиструк С.В.