Рішення № 57174925, 15.04.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Боймиструка С.В., Буцяка З.І.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 січня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 січня 2016 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі представник позивача вказує на його незаконність, оскільки наявність рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом, пені та комісії, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

Зазначає, що банк реалізував право на дострокову вимогу на підставі рішення суду від 25 січня 2011 року, в зв'язку з чим 03 березня 2011 року настав п'ятирічний строк для виконання зобов'язання за кредитним договором.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, комісією та штрафами суд першої інстанції виходив з недоведеності таких вимог, а за вимогою про стягнення процентів - у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 30 липня 2008 року між ЗАТ «ПриватБанк» правонаступником якого ПАТ КБ «ПриаватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ROHPA80000118153, згідно якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 21 513,02 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами 16,92 % річних, які сплачуються щомісячними платежами згідно графіку з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 29 липня 2013 року (а.с. 9-12).

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 13.11 кредитного договору сторони встановили терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойкою тривалістю 5 (п'ять) років.

Також судом встановлено, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 січня 2011 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ROHPA80000118153 від 30 липня 2008 року в розмірі 34 478,72 долара США, з них: 20 368,23 долара США - заборгованість по основній сумі кредиту (тіло); 4 944,09 доларів США - заборгованість по відсотках; 2 323,44 доларів США - заборгованість по комісії; 5 140,76 доларів США - пеня; 1 702,20 доларів штрафу. Рішення набрало законної сили 03 березня 2011 року.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

В разі, якщо кредитор змінює на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то початок перебігу строку позовної давності починається з дня набрання рішення суду законної сили та невиконання рішення боржником.

Таким чином, банк скористався правом на дострокове повернення всієї суми кредиту з урахуванням суми відсотків за користування кредитом та інших платежів, передбачених кредитним договором, оскільки рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 січня 2011 року було стягнено з відповідача заборгованість, яка утворилась станом на 13 серпня 2010 року та становила 34 478,72 доларів США.

Тобто позивач скориставшись своїм правом на дострокове повернення всієї суми кредиту, змінив строк виконання основного зобов'язання саме 03 березня 2011 року (день набрання рішення суду законної сили), тому днем настання строку виконання основного зобов'язання, з якого починається відлік п'ятирічного строку для пред'явлення кредитором вимоги до боржника, буде 03 березня 2011 року, а припинення - 03 березня 2016 року.

Із указаним позовом банк звернувся до суду 16 листопада 2015 року, тобто в межах строку позовної давності встановленого кредитним договором.

Вказаних висновок узгоджується з правовою позицією викладеній у постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року № 6-3цс13.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, пунктами 13.2, 13.3, 13.4 договору передбачено, що у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених ст. 5.2.2, 5.2.3, 52.4 Договору щодо сплати винагороди та процентів, а також щодо повернення основної суми кредиту позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочення.

Умови сплати позичальником штрафів за порушення зобов'язань по кредитному договору передбачені пунктами 13.5 - 13.7 Договору.

Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

Оскільки, умовами договору передбачено (п. 13.10), що нарахування неустойки здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне бути виконане відповідною стороною, тому до стягнення підлягає неустойка нарахована за період з 16 листопада 2012 року по 16 листопада 2015 року в сумі 52 016,97 доларів США, що еквівалентно 1 334 079,22 грн..

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору колегія суддів приходить до висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Таким чином, з відповідача на користь банку підлягають стягненню штрафні санкції, передбачені договором за неналежне виконання його умов, зокрема: прострочена заборгованість за процентами, прострочена заборгованість по комісії, пеня .

Такий висновок відповідає постанові Верховного суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс14.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» судам роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Із наданих позивачем розрахунків вбачається, що за період з 13 серпня 2010 року по 30 липгня 2013 року утворилась заборгованість по процентам в сумі 4 298,79 доларів США ; комісії в сумі 4 517,80 доларів США та неустойки за період з 16 листопада 2012 року по 16 листопада 2015 року в сумі 52 016,97 доларів США., що еквівалентно 1334079,22 грн. за курсом НБУ на день ухвалення рішення.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, неустойка має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Крім того, пунктом 13.10 Договору передбачено, що сплата неустойки здійснюється в гривнях. Якщо кредит видається в іноземній валюті, штраф сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.

Даний висновок узгоджується з постановою Верховного суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145цс14.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

Обґрунтовуючи позов у частині нарахування пені, позивач вказував на визначений сторонами розмір пені, посилаючись на умови кредитно заставного договору.

Відповідно до частини 2 ст. 616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Судом установлено, що розмір основної заборгованості складає 8 816,59 доларів США, що еквівалентно 226 119,08 грн., а розмір пені - 1 334 079,22 грн. Такі обставини можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки.

Крім того, термін погашення цього кредиту позивачем був змінений та визначений 03 березня 2011 року.

Проте незважаючи на те, що право вимоги до позичальника у зв'язку із неповерненням кредиту, у банку виникло з 03 березня 2011 року, кредитор, на підставі вигідного для нього пункту 13.11 кредитного договору протягом наступних 4 років 8 місяців продовжив нараховувати відповідачу неустойку (пеню, штраф), що призвело до її зростання аж до 52 016,97 доларів США (еквівалентно 1 334 079,22 грн.) , й яка більш аніж у 9 разів перевищила суму простроченої заборгованості відповідача. І лише ближче до закінчення позовної давності банк припинив нарахування неустойки та звернувся до суду із даним позовом до відповідача.

Таку поведінку кредитора, який, на переконання колегії суддів, не вжив заходів щодо зменшення збитків, апеляційний суд розцінює як недобросовісну.

Наведені вище обставини та вимоги закону дають апеляційному суду підстави зменшити розмір пені за порушення умов кредитного договору з 1 365 445,46 грн. до 100 000 грн.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню понесені ним і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 10 272,26 грн.

Оскільки рішення винесене з порушенням норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 616 ЦК України колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 січня 2016 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 8 816,59 доларів США, що складається з заборгованості за процентами в сумі 4 298,79 доларів США, комісії в сумі 4 517,80 доларів США та неустойку (пеня, штраф) в сумі 100 000 грн.(сто тисяч грн.)

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 10272,26 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий :

Судді: