Рішення № 57170068, 12.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2016Справа №910/2108/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Завод Євроформат»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроформат Україна»

Про стягнення 935 832,87 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Живиця О.О. представник за довіреністю № б/н від 14.01.16.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Завод Євроформат» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроформат Україна» (далі - відповідач) про стягнення 935 832,87 грн., а саме: 354 282,87 грн. - основного боргу, 502 890,98 грн. - збитків від інфляції, 78 659,72 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.16. порушено провадження у справі № 910/2108/16 та призначено її до розгляду на 25.02.16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.16., за клопотанням відповідача та в зв'язку з його неявкою, розгляд справи було відкладено на 17.03.16.

В судовому засіданні 17.03.16. судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача є інша адреса, ніж та, що зазначена позивачем в позовній заяві. Вказане підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідно до якого вбачається, що місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроформат Україна" станом на 15.03.16. є: 65005, м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 46.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 11.02.16. (день порушення провадження у справі № 910/2108/16) місцезнаходження відповідача було: 04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 21.

При цьому судом враховано, що приписами ч. 3 ст. 17 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Враховуючи вищенаведене, суд не має права пересилати матеріали справи за підсудністю на підставі ст. 17 Господарського процесуального кодексу України, а повинен продовжити розгляд справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.16. розгляд справи було відкладено на 12.04.16. для належного повідомлення за новою адресою відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.16. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 12.04.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 12.04.16. не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому судом враховано, що ухвалу про порушення провадження в даній справі відповідачем було отримано, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи за адресою в м. Одеса, суд відзначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/2108/16.

В судовому засіданні 17.03.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.05.08. між відповідачем (далі - Покупець) та позивачем (далі - Постачальник) було укладено Договір поставки № 412-зн (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язався поставити Покупцеві стійки металеві оцинковані, хомути металеві оцинковані (далі - Продукція), а Покупець зобов'язався прийняти і сплатити за неї вказану грошову суму відповідно до умов Договору.

Строк дії Договору погоджено п. 8.1 в редакції Додаткової угоди від 25.12.09. до Договору, відповідно до якого Договір набуває чинності з дати його підписання і діє строком до 31.12.12. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли, але не були виконані на дату закінчення Договору, а також від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, поставка Продукції здійснюється на склад Покупця (DDU, Інкотермс 2000) за адресою: Київська обл., смт. Калинівка, вул. Залізнична,1, якщо інші умови поставки не зазначені в Специфікаціях на кожну партію Товару.

Згідно з п. 3.1 Договору, ціна за одиницю Продукції визначається в Специфікаціях на кожну партію продукції.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що орієнтовна загальна вартість Продукції за Договором становить 1 200 000,00 грн. з ПДВ. Остаточна вартість Договору складається із сум всіх Специфікацій.

Покупець здійснює оплату 100% вартості партії Продукції протягом 30 днів з дати поставки Продукції (п. 4.3 Договору).

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою поставленої позивачем відповідачу Продукції за Договором.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки товару позивачем та одержання Продукції відповідачем на загальну суму 354 282,17 грн. підтверджується накладними, які містять підписи представників сторін та скріплені їх печатками: № ТД-00004447 від 03.11.08., № ТД-0000259 від 15.07.18., № ТД-0000293 від 04.08.08., № ТД-0000324 від 19.08.08., № ТД-0000429 від 23.10.08., № ТД-0000430 від 24.10.08., № ТД-0000155 від 28.05.08., № ТД-0000204 від 14.06.08., № ТД-0000423 від 13.10.08., № ТД-0000242 від 07.07.08., № ТД-0000241 від 07.07.08.

Довіреності відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача та відповідні податкові накладні наявні в матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено за вищезгаданими накладними товар, а відповідачем його прийнято, проте не оплачено, внаслідок чого у відповідача утворився борг на суму 354 282,17 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, відповідач не сплатив позивачу за товар грошові кошти в розмірі 354 282,17 грн., строк оплати є таким, що настав.

При цьому судом враховано, що пунктом 6.3 Договору в редакції Додаткової угоди від 25.12.09. до Договору сторони погодили, що відповідно до ст. 259 ЦК України строк позовної давності за Договором встановлюється у десять років.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в частині стягнення 354 282,17 грн. основного боргу підлягають задоволенню. Проте, позивачем пред'явлено до стягнення 354 282,87 грн. основного боргу, а тому суд відмовляє в позові в частині стягнення 0,70 грн. осново боргу.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 502 890,98 грн. - збитків від інфляції, 78 659,72 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок за періодами, вказаними позивачем, при цьому враховано, що прострочення з оплати за видатковою накладною № ТД-0000447 від 03.11.08. на суму 531,84 грн. настало з 04.12.08., а не з 03.12.08. (як на те вказує позивач), а за видатковою накладною № ТД-0000204 від 12.06.08. на суму 2 970,00 грн. настало з 13.07.08., а не з 12.07.08. (як на те вказує позивач), та встановлено, що розмір збитків від інфляції становить 502 890,98 грн., розмір 3% річних становить 78 659,42 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

3% річних в розмірі 0,30 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Відповідачем розрахунок 3% річних, збитків від інфляції не оспорено, свого контррозрахунку не подано.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 14 037,49 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроформат Україна» (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, б. 46; ідентифікаційний код 33149757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Завод Євроформат» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, б. 210 літ. «Г»; ідентифікаційний код 32453930) 354 282 (триста п'ятдесят чотири тисячі двісті вісімдесят дві) грн. 17 коп. - основного боргу, 502 890 (п'ятсот дві тисячі вісімсот дев'яносто) грн. 98 коп. - збитків від інфляції, 78 659 (сімдесят вісім тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) грн. 42 коп. - 3% річних, 14 037 (чотирнадцять тисяч тридцять сім) грн. 49 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.04.16.

Суддя Т.М. Ващенко