Постанова № 57167050, 06.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2016 р. Справа№ 910/31588/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Акрілат - Хімконтракт"

на рішення Господарського суду м. Києва від 23.02.2016 року

у справі № 910/31588/15 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідлекс Агро"

до Приватного підприємства "Акрілат - Хімконтракт"

про стягнення 202332,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 року позов задоволено повністю, стягнуто з приватного підприємства "Акрілат - Хімконтракт" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Агро" пеню в сумі 62238,72 грн., 3% річних в сумі 4345,82 грн., інфляційні втрати в сумі 135747,82 грн. та суму судового збору у розмірі 3034,99 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне підприємство "Акрілат - Хімконтракт" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що апелянт вважає його прийнятим на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що при винесені рішення суд першої інстанції не врахував, що сума основного боргу (374994,00 грн.) погашена відповідачем на момент подачі позову, шляхом зарахування зустрічних вимог.

Пеня, нарахована позивачем (62238,72 грн.), є дуже значною та вкрай обтяжливою для Приватного підприємства "Акрілат - Хімконтракт". Окрім того, з відповідача стягнуто ще і 62238,72 грн. пені, 4345,82 грн. - 3% річних, 135747,82 грн. - інфляційних витрат, що у співвідношенні до суми боргу є досить значною сумою.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Куксов В.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 року апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 06.04.2016 року.

Відповідач, згідно з поданим до суду 04.04.2016 року клопотанням, просить апеляційний суд перенести судове засідання, у зв'язку з тим що, Директор Приватного підприємства "Акрілат - Хімконтракт" у відрядженні з 05.04.2016 року по 14.04.2016 року та юрист Приватного підприємства "Акрілат - Хімконтракт" знаходиться на даний час у відпустці з 04.04.2016 року по 15.04.2016 року і Приватне підприємство "Акрілат - Хімконтракт" немає можливості бути присутнім на розгляді справи №910/31588/15 06.04.2016 року.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 5 статті 28 Господарського процесуального кодексу України. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З огляду наведеного, а також враховуючи ненадання належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити іншого представника у судове засідання 06.04.2016 року, судом у задоволенні зазначеного клопотання відповідача відмовлено.

Сторони до судового засідання, що відбулось 06.04.2016 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності сторін є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

17.11.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фідленс Агро" (постачальник за договором) та Приватним підприємством "Акрілат - Хімконтракт" (покупець за договором) було укладено договір № 171101 поставки товару.

Відповідно до умов п.п. 1.1., 1.2 договору позивач зобов'язався в порядку та строки, встановлені цим договором передати у власність покупцю товар, найменування якого, кількість та ціна визначаються у специфікаціях, додатках чи видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору, а відповідач відповідно до п. 2.4. договору зобов'язувався оплатити вартість товару на умовах відстрочення кінцевого розрахунку протягом 2 (двох) календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній).

Як свідчать матеріали справи, позивач повністю виконав свої зобов'язання по договору та поставив товар, а саме відповідачу було продано товар згідно умов договору:

- по видатковій накладній №ФАГ00001898 від 19.11.2014 року на суму 462984,01 грн. Строк оплати до 22.11.2015 року;

- по видатковій накладній №ФАГ00001932 від 20.11.2014 року на суму 92956,80 грн. Строк оплати до 22.11.2015 року.

Між позивачем та відповідачем 24.11.2014 року було підписано угоду про зарахування однорідних вимог, згідно якої сума грошової вимоги до відповідача в розмірі 555300,00 грн. вважається погашеною.

- по видатковій накладній № ФАГ00002410 від 05.12.2014 року на суму 374994,00 грн. Строк оплати до 07.12.2014 року.

Відповідачу 28.04.2015 року було направлено вимогу про погашення заборгованості №140/15 від 21.04.2015 року та заяву про припинення зустрічних однорідних вимог зарахуванням №141/15 від 22.04.2015 року на суму 375274,81 грн. Згідно роздруківки із сайту ukrposhta.ua (відстеження пересилання поштових відправлень), дану вимогу та заяву було вручено відповідачу 30.04.2015 року.

Як свідчать матеріали справи, від відповідача не надходило заперечень стосовно заяви про зарахування, тобто погашення заборгованості в суму 375274,81 грн. було здійснено в день вручення заяви, а саме 30.04.2015 року.

Відповідач порушив умови договору та не розрахувався за поставлений товар у строк, встановлений п. 2.4 договору.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на день розгляду справи у відповідача відсутня заборгованість за поставлений товар, однак даний розрахунок відбувся з порушенням строків обумовлених договором, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України) Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

На підставі ст. 3 Цивільного кодексу України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 Господарського кодексу України, ст. 678 - 681 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 688 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу в у відповідності з п. 6.1. договору.

Згідно з п. 6.1. Договору порушення строків оплати товару покупцем тягне за собою право постачальника в стягненні пені з винної сторони в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або Договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відповідач вчасно не розрахувався за поставлений позивачем товар, останній нарахував відповідачеві пеню на підставі пункту 6.1. договору, яка складає 62 238,72 грн. Суд визнав даний розрахунок обґрунтованим та задовольнив позов в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 4345,82 грн. та інфляційні втрати в розмірі 135747,82 грн.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року № 23/466 та на лист Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 року № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012 року у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача 3% річних становлять 4345,82 грн., інфляційні втрати - 135747,82 грн. Суд першої інстанції вірно визнав даний розрахунок обґрунтованим та задовольнив позов в цій частині.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив зменшити пеню та інфляційні збитки на підставі ст. 83 ГПК України. Проте, суд відмовив в задоволенні даного клопотання, у зв'язку з наступним:

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за поставлений товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно з п. 6.1. Договору порушення строків оплати товару покупцем тягне за собою право постачальника в стягненні пені з винної сторони в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Приписами ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за надані послуги відповідач виконав несвоєчасно, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 6.1 Договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 135747,82 грн.

Матеріалами справи доведено, що відповідач неналежним чином виконав умови договору.

Позивачем правомірно заявлена вимога про стягнення пені за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, що приймає рішення, має право у певних випадках (якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора) зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; це ж питання врегульовано і в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань".

Судом першої інстанції, враховуючи ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, об'єктивно оцінив всі надані сторонами докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, правомірно відмолено в зменшені розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладене колегією суддів критично приймаються доводи апелянта стосовно неправомірного не зменшення пені судом першої інстанції.

Також, місцевим судом на законних підставах відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення заявлених до стягнення інфляційних витрат, більше того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, то індекс інфляції не можна розцінювати як захід відповідальності за порушення зобов'язань. Нормами чинного в Україні законодавства не передбачено права суду на зменшення заявлених до стягнення інфляційних збитків.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідлекс Агро" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2016 року у справі № 910/31588/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Приватного підприємства "Акрілат - Хімконтракт", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Акрілат - Хімконтракт" на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2016 року у справі № 910/31588/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Акрілат - Хімконтракт" на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2016 року у справі № 910/31588/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 року у справі № 910/31588/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/31588/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді К.В. Тарасенко

В.В. Куксов