Ухвала суду № 57163312, 07.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 760/22830/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко Л.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, прийняв таку постанову, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено: визнано дії УПФ України в Солом'янському районі м. Києва щодо відмови у здійсненні ОСОБА_2 перерахунку пенсії у розмірі 90% від розміру заробітної плати на час звільнення протиправними; зобов'язано УПФ України в Солом'янському районі м. Києва з 01 грудня 2015 року здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 у розмірі та відсотках відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від розміру заробітної плати, зазначеної у довідці Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2015 року № 18-70 зп, тобто у розмірі 90 % від розміру заробітку на час звільнення - 14 470, 41 грн. без обмеження граничного розміру пенсії, з урахуванням проведених виплат; стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 487, 20 грн. судового збору. Допущено негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до копії наказу в.о. генерального прокурора України від 12.03.2015 № 371ц старший радник юстиції ОСОБА_1 була звільнена з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 12.03.20145 за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП.

Станом на 12.03.2015 заробітна плата ОСОБА_1 складається з: основного окладу, класного чину, вислуги років та інших виплат, які передбачені чинним законодавством та становить 14 470, 41 грн. Цей факт встановлений на підставі копії довідки № 70 Генеральної прокуратури України від 19.10.2015 № 18-70 зп.

02.12.2015 позивач подала до УПФ в Солом'янському районі м. Києва заяву, у якій просила здійснити перерахунок пенсії відповідно до довідки № 70 від 19.10.2015, яка видана Генеральною прокуратурою України у зв'язку із звільненням за нормами законодавства, що діяли на час призначення пенсії.

Відповідно до листа начальника УПФ України в Солом'янському районі м. Києва від 22.12.2015 № 15563/01/0-932, позивачу було відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства з 01.06.2015 раніше призначені пенсії в порядку на умовах Закону «Про прокуратуру» не перераховуються.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався положеннями частини 13 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» відповідно до якої обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком. Оскільки позивачкою було подано всі необхідні документи відповідно до вказаної статті, суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність дій УПФ.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Так, відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому дійшла такого правового висновку: доводи апелянта, які полягають у тому, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 передбачено, що у разі не прийняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне грошове утримання, що призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам є частини тринадцята, вісімнадцята Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, колегія суддів виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі № 21-348а13.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 12.04.2016.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.