Рішення № 57150691, 07.04.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/3059/15-ц Провадження № 22-ц/772/740/2016Головуючий в суді першої інстанції Вернік В. М.Категорія 30 Доповідач Сало Т. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого: Сала Т.Б., суддів: Денишенко Т.О., Зайцева А.Ю., секретар - Агєєва Г.В., за участі ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення виплати аліментів на утримання дружини,-

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Жмеринського міськрайонного суду із вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дружини у розмірі 36023,26 грн. за період з 01.10.2014 року до 14.11.2015 року.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 січня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання матері дитини до досягнення нею трирічного віку в сумі 34020,99 грн.. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 січня 2016 року з власної ініціативи судом було виправлено описку в резолютивній частині рішення суду. А саме слова та цифри «в сумі 34020 гривень 99 копійок» замінили словами та цифрами «в сумі 1948 гривень 95 копійок».

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 січня 2016 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судове рішення є незаконним і необґрунтованим, а висновки суду не відповідають обставинам справи, зокрема, судом не доведено вини відповідача у виникненні заборгованості; сума заборгованості в резолютивній частині суперечить розрахункам мотивувальної частини рішення; суд не взяв до уваги розрахунок по заборгованості, наданий відповідачем.

Колегія суддів дослідивши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ч.1 ст. 213 ЦПК України). Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено відсутності його вини в утворенні заборгованості по сплаті аліментів.

Із вказаним висновком суду не можна погодитися, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Згідно Постанови Пленуму № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Судом встановлено, що 17.09.2014 року заочним рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, яке набрало законної сили відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 13.10.2014 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1/8 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 23.08.2013 року до досягнення сином, ОСОБА_5 трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1, та аліменти на утримання сина ОСОБА_5 в розмірі ? частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 23.08.2013 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Для повноти розгляду даної справи апеляційним судом було витребувано цивільну справу №130/2594/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини.

З матеріалів витребуваної справи вбачається, що відповідач, знаючи про розгляд цивільної справи про стягнення аліментів та не будучи присутнім при проголошенні рішення, не знав про заочне рішення суду, яким з нього стягнуто аліменти на утримання дружини та дитини. В матеріалах справи відсутні належні докази про отримання ним заочного рішення суду першої інстанції.

Відповідач не знав і про ухвалу Апеляційного суду, якою рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області набрало законної сили, яка розглядалась у його відсутність.

Отже, ОСОБА_3 не знав про зміст рішення суду першої інстанції про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання та на утримання неповнолітньої дитини : ні про розмір аліментів, ні про періоди їх виплат.

30 жовтня 2015 року державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві, було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №130/2594/13-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1/8 частини заробітку щомісячно, починаючи з 23.08.2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_3 12 листопада 2015 року державним виконавцем було надано розрахунок заборгованості по аліментам (а.с. 40), відповідно до якого, заборгованість ОСОБА_3 по сплаті аліментів за даним виконавчим документом становить 1784,64 грн.

Отримавши вказану довідку державного виконавця, на наступний день, 13 листопада 2015 року, відповідач сплатив 1784,64 грн. на користь ОСОБА_2, що підтверджується копією платіжного документу (зворотний бік а.с. 40).

16 грудня 2015 року виконавче провадження було закінчено у зв'язку з виконанням виконавчого листа в повному обсязі.

Фактично, відповідач, як тільки дізнався про наявність виконавчого провадження, відкритого за заявою ОСОБА_2 про примусове виконання рішення суду, з'ясував заборгованість по аліментам, яку одразу сплатив в повному обсязі.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач, керуючись ст. 196 СК України, не надав жодних доказів того, що відповідач навмисно ухилявся від сплати аліментів. Відповідач в свою чергу довів відсутність його вини у несплаті аліментів.

Твердження позивача, про те, що при вирішення даного спору наявність чи відсутність вини не є обов'язковим елементом для стягнення встановленої державним виконавцем заборгованості, є безпідставним, таким, що не ґрунтується на нормі закону, оскільки не відповідає вимогам ч. 1 ст. 196 СК України, яка стверджує про необхідність наявності вини боржника в даних правовідносинах.

Приймаючи до уваги все вказане вище, колегія суддів дійшла висновку, що у діях ОСОБА_3 відсутня вина у несплаті аліментів, отже, вимоги позову ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Вимоги відповідача про застосування строків позовної давності не підлягають до задоволення, оскільки апеляційний суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, отже, ухвалив по суті інше рішення.

У зв'язку із відмовою у задоволенні позову з вказаних вище підстав, інші доводи апелянта колегією суддів не беруться до уваги. Аналогічна позиція у колегії суддів щодо посилання позивача на неоднакові розрахунки державного виконавця заборгованості по сплаті аліментів, про працевлаштування відповідача, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини у справі, що потягло за собою неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, рішення суду першої інстанції в силу вимог ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 535 грн. 92 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/

Судді: /підпис/ /підпис/

Згідно з оригіналом: