Рішення № 57148321, 14.04.2016, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/5605/15-ц

Провадження №2/639/107/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Труханович В.В.

за участю секретаря Антохіної О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2015 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся представник ПАТ «ВТБ Банк» з позовом до ОСОБА_1, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 113347,77 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати.

22 березня 2016 року представником позивача було збільшено позовні вимоги, в яких представник просив суд стягнути з відповідача на користь банку заборгованість у сумі 213042,73 грн.

В обґрунтування збільшених позовних вимог позивач посилався на те, що 24.12.2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в сумі 100000 грн., строком до 24.12.2017 року, а останній зобовязався використати та повернути суму отриманого кредиту, та сплатити проценти за користування коштами у розмірі 12% річних.

Представник позивача вказує, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а ОСОБА_1 з жовтня 2014 року зобовязання за кредитним договором належним чином не виконує, не вносить грошові кошти для погашення заборгованості зі кредитом та відсотками, у зв'язку з чим і утворилася заборгованість, яка станом на 02.03.2016 року складає 213042,73 грн., у зв'язку з чим представник позивача і звернувся до суду.

12 квітня 2016 року відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, в яких вказував, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі, у зв'язку з наступним. Так, на думку відповідача, банк не має право встановлювати комісійну винагороду, яку споживач має сплатити банку за дії, які банк здійснює на власну користь, у зв'язку з чим така умова договору є нікчемною. Кредитний договір не відповідає положенням п. 4, 6 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки в договорі не передбачено право позичальника на дострокове повернення кредиту. Відповідач також вказує, що розмір пені, вказаний у договорі, не відповідає положенням Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», та пеня розрахована поза межами строку позовної давності. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано суду доказів надання кредиту, не надано графіку чи виписки по кредиту щодо фактичного погашення заборгованості.

Представник позивачаОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 02.06.2014 року, в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні.

Вислухавши пояснення відповідача та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

В судовому засіданнібуло встановлено, що 24 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №R53700503884B. (а.с. 11-14)

Відповідно до п. 1 Кредитного договору, банк зобовязується надати позичальнику грошові кошти в порядку та на умовах, зазначених в договорі, а також правилах споживчого кредитування фізичних осіб у ПАТ «ВТБ Банк» у сумі 100000 грн. на строк по 24.12.2017 року з щомісячною сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобовязання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п. 4.1 Договору, кредит надається шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів №26255001508443 у відділенні «Комінтернівське» ПАТ «ВТБ Банк». Днем видачі кредиту вважається день безготівкового перерахування коштів.

З копії Меморіального ордеру №2071 від 24.12.2013 року вбачається, що грошові кошти в сумі 100000 грн. були перераховані банком на картковий рахунок ОСОБА_1 №26255001508443. (а.с. 15)

Таким чином, банк виконав зобовязання в частині надання кредиту в повному обсязі, а тому посилання відповідача на відсутність доказів щодо надання кредиту є безпідставними.

Відповідно до пункту 4.3 Кредитного договору кредит повертається, а проценти комісія сплачується позичальником 22 числа кожного місяця у відповідності до Графіка, який є невід'ємною частиною цього Договору та включає в себе суму щомісячних платежів по поверненню кредиту, сплати процентів, комісійних винагород, інших супутніх платежів.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Крім процентної ставки за користування кредитом пунктом 4.2 Договору передбачено, що позичальник зобовязаний сплачувати щомісячно, відповідно до Графіка повернення кредиту і сплати процентів та розрахунку вартості супутніх послуг (Графік) комісійну винагороду за управління кредитом у розмірі 1,69% від початкової суми кредиту.

Відповідач в судовому засіданні вказував, що банк не має права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, посилаючись при цьому на п. 3.6 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. (ч. 12 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»)

У пункті 2.4 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління НБУ №255 від 18.06.2003 р. зазначено, що комісійні доходи і витрати (далі - комісії) - операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою.

Відповідно до даних Правил комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг, визнаються доходами (витратами). До них належать: комісії за розрахунково-касове обслуговування клієнтів; комісії за обслуговування кредитної заборгованості; комісії за резервування кредитної лінії, які розраховуються на пропорційній часу основі протягом строку дії зобов'язання.

Отже, комісійна винагорода за управління кредитом, встановлена Кредитним договором №R53700503884B, є платою за послугу, яка надається ПАТ «ВТБ Банк» позичальникам під час дії кредитного договору, що зумовлено вимогами чинного законодавства щодо порядку організації бухгалтерського обліку банку, зокрема Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затверджена постановою Правління НБУ № 481 від 27.12.2007 р.

В розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону)

За таких обставин у суду відсутні підстави для застосування положень ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки комісійна винагорода за управління кредитом в його розумінні вважається послугою.

В даному випадку банком було дотримано вимог п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р., щодо обовязку банку зазначення в кредитному договорі вартості всіх супутніх послуг, а саме перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, вимоги п. 3.6 вказаних Правил банком не було порушено.

Графіком повернення кредиту, сплати процентів та розрахунку вартості супутніх послуг передбачено, що щомісячний платіж за Договором становить 4322 грн., а останній платіж має бути сплачений 24.12.2017 року у розмірі 4296,28 грн. (а.с. 14)

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Представник позивача вказує, що ОСОБА_1 з жовтня 2014 року зобовязання за кредитним договором належним чином не виконує, не вносить грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, внаслідок чого, станом на 02.03.2016 року відповідач має заборгованість за кредитним договором у сумі 129966,23 грн., з яких: поточна заборгованість за кредитом 50428,41 грн.; заборгованість за простроченим кредитом 30780,38 грн.; прострочена заборгованість за відсотками 12947,33 грн.; прострочена комісія 27040 грн.; поточна заборгованість за комісією 1690 грн.

Зазначені обставини вбачаються з матеріалів справи та не спростовуються поясненнями та доказами, наданими відповідачем. (а.с. 49-54, 79-84)

Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що у разі прострочення позичальником зобовязань з повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами Договору, позичальник зобовязаний сплатити на користь банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,5% від суми прострочених зобовязань за кожен день порушення зобовязань, включаючи день погашення.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти встановлення такого розміру пені, посилаючись на його невідповідність вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Суд не погоджується з такою думкою відповідача та зазначає, що статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проте, в преамбулі зазначеного Закону України вказано, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Крім того, рішенням Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Отже, положення вказаного Закону не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникають з Кредитного договору №R53700503884B від 24.12.2013 року, укладеного між сторонами у справі.

Так, у зв'язку з прострочення виконання зобовязань ОСОБА_1 з повернення кредиту, сплати процентів за його користування, та комісії банком була нарахована пеня за період з 23.10.2014 року по 02.03.2016 року у сумі 83076,50 грн. (а.с. 82)

Відповідач в судовому засіданні вказував, що розрахунок пені здійснений банком поза межами строку позовної давності, а сам розмір пені підлягає зменшенню, як такий що значно перевищує суму боргу.

Суд не погоджується і з цими доводами відповідача та вказує, що п. 7.1 Кредитного договору сторони погодили, що строк позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафів встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. (п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України)

Але, відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, що і було зроблено сторонами в даному випадку.

Отже, нарахування пені за період 23.10.2014 року по 02.03.2016 року здійснено банком з дотриманням вимог чинного законодавства та положень Кредитного договору.

Крім того, враховуючи встановлені обставини справи суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.

Так, частиною 3 статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

В рішенні вище судом було встановлено, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором станом на 02.03.2016 року становить 129966,23 грн., а розмір пені 83076,50 грн., тобто розмір пені не перевищує розміру збитків банку через порушення відповідачем зобовязань, що виникають із Кредитного договору №R53700503884B від 24.12.2013 року.

За таких обставин у суду відсутні підстави для зменшення пені.

Підсумовуючи викладене, станом на 02.03.2016 року відповідач має заборгованість за кредитним договором у сумі 213042,73 грн., з яких: поточна заборгованість за кредитом 50428,41 грн.; заборгованість за простроченим кредитом 30780,38 грн.; прострочена заборгованість за відсотками 12947,33 грн.; прострочена комісія 27040 грн.; поточна заборгованість за комісією 1690 грн.; пеня 83076,50 грн., що підтверджується відповідними розрахунками ПАТ «ВТБ Банк». (а.с. 79-84)

При цьому, суд не знаходить підстав вважати, що розрахунок заборгованості наданий позивачем, є невірним, або не відповідає вимогам договору чи закону, а тому приймає його до уваги, як належний доказ, у зв'язку з чим заперечення відповідача з цього приводу вважає безпідставними.

Окрім наведеного в Заяві про застосування строку позовної давності ОСОБА_1 посилається на сплив строку позовної давності для вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитом та процентів.

Проте, суд не погоджується з такою заявою відповідача, оскільки його доводи спростовуються матеріалами справи, умовами кредитного договору, та положеннями ЦК України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та пята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналізуючи умови кредитного договору та зміст зазначених правових норм, необхідно дійти висновку, що за Кредитним договором, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-95цс14)

16 лютого 2015 року на адресу відповідача ОСОБА_1 було направлено Лист-вимогу, в якій повідомлялось про наявність заборгованості за Кредитним договором, та вимагалося негайне виконання порушеного зобовязання та сплати заборгованості протягом 30 днів від дати отримання цього повідомлення. Також повідомлено. Що на 31 календарний день термін повернення всієї суми кредиту та процентів буде вважатися таким, що настав. (а.с. 21)

Вказаний Лист-вимога був отриманий відповідачем 20.02.2015 року про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. (а.с. 22)

Таким чином, банк відповідно до положень статті 1050 ЦК України та положень Кредитного договору скористався правом на дострокове повернення кредиту, чим змінив дату виконання основного зобовязання. Право ПАТ «ВТБ Банк» на стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у примусовому порядку виникло 23.03.2015 року тобто з 31 дня після отримання відповідачем ОСОБА_3.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 не виконав вимогу банку та не здійснив дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів та інших платежів.

Позовні вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №R53700503884B були предявлені до суду 17.06.2015 року, тобто в межах три річного строку позовної давності. (а.с. 3)

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обовязковості виконання договору.

Отже, встановлені судом обставини справи свідчать про законність та обґрунтованість вимог ПАТ «ВТБ Банк» та безпідставність заперечень ОСОБА_1, у зв'язку з чим позовні вимоги банку підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Так, з відповідача за на користь ПАТ «ВТБ Банк» підлягає стягненню судовий збір, сплачений товариством за подачу первісного позову в розмірі 1133,48 грн., та за збільшення позовних вимог у розмірі 2062,16 грн., що у сумі становить 3195,64 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 5, 8, 10, 11, 15, 57-60, 88, 169, 208-210, 212-215 ЦПК України, ст. 3, 11, 15, 16, 253, 256-259, 261, 509, 524, 526, 530, 549, 551, 610, 611, 625, 626, 629, 631, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст. 1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р., Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління НБУ №255 від 18.06.2003 р., суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором №R53700503884В від 24.12.2013 року у сумі 213042,73 грн. (двісті тринадцять тисяч сорок дві гривні сімдесят три копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» судовий збір у сумі 3195,64 грн. (три тисячі сто девяносто пять гривень шістдесят чотири копійки).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту одержання його копії.

Суддя В.В. Труханович