Рішення № 57145314, 10.03.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

10.03.2016 Єдиний унікальний номер 205/848/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 рокум. ДніпропетровськСправа № 205/ 848/13-ц 2/205/261/16

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобовязання вчинити певні дії, скасування рішення і стягнення майнової шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Дніпропетровської міської ради, Головного управління держземагенства у Дніпропетровській області, про встановлення юридичного факту, визнання державних актів на право приватної власності недійсними та їх скасування, визнання рішення міської ради частково недійсним і часткове його скасування, усунення перешкод у користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

скасувати рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м.Дніпропетровську №320/6 від 28.10.2003р.;

усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою в домоволодінні №83 по вул.Григорія Сковороди в м.Дніпропетровську, зобовязавши відповідача знести гараж, душ, вбиральню, колодязь і не чинити перешкод в користуванні вказаною земельною ділянкою;

стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 928грн.

В обґрунтування позову зазначала, що будинок № 83 по вул. Григорія Сковороди у м.Дніпропетровську належить їй на підставі договору дарування від 20.02.2003р. Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, яка належить їй на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 03.05.2006р. ОСОБА_2 є власником сусіднього будинку № 81, який розташований на земельній ділянці площею 0,001га, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку від 29.06.2006р.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без її згоди встановили огорожу, незаконно без її згоди оформили право власності на сіни, сарай та гараж, збудувавши на території її земельної ділянки гараж, колодязь, вбиральню, душ, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Дніпропетровської міської ради, мотивуючи позов тим, що ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування від 26.02.2004р. належить будинок № 81 по вул.Григорія Сковороди у м. Дніпропетровську. Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,001 га, яка належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 29 червня 2006року. У 2006 році ОСОБА_1 приватизувала суміжну до них земельну ділянку без погодження проекту відведення та встановлення меж сусідніх ділянок, у звязку з чим останній було видано державний акт на земельну ділянку, на якій частково знаходиться належний їм гараж.

Вважали, що при прийнятті рішення Дніпропетровською міською радою було порушено порядок відведення земельної ділянки в натурі, оскільки порядок користування суміжними земельними ділянками існував до виникнення спору більше 50 років. Вказали, що огорожа між земельними ділянками відсутня, а під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 захопила частину їх земельної ділянки, встановивши паркан, унаслідок чого колодязь залишився на її стороні, а межа проходить по середині гаражу, який належить ОСОБА_2

У звязку з викладеним, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд, з урахуванням уточнених позовних вимог:

визнати рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01.03.2006 р. в частині надання гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га по вул.Григорія Сковороди, 83, в м. Дніпропетровську незаконним та скасувати його;

визнати Державний акт на право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га по вул. Григорія Сковороди, 83 в м. Дніпропетровську недійсним та скасувати його реєстрацію;

визнати недійсними Державні акти ДП № 008612 від 07.04.1998 р. та ЯГ № 507926 від 29.03.2006 р. про право приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1001га по вул. Григорія Сковороди, 81 в м. Дніпропетровську та скасувати реєстрацію цього права.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2010р. та додатковим рішенням від 09.03.2011р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.07.2011р., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2012р. скасовано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2010р. та додаткове рішення від 09.03.2011р., ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.07.2011р., справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.04.2013р. виключено ОСОБА_3 зі складу відповідачів у звязку з тим, що вона померла, а її спадкоємцем є ОСОБА_2В,

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненою зустрічною позовною заявою, у якій свої остаточні вимоги сформулював наступним чином:

встановити факт, що гараж літ. „Г" у домоволодінні по вул. Григорія Сковороди, 81, по зовнішній стороні якого проходила межа, був збудований до 1990 р. та що колодязь літ.„К", 1/2 частка якого належить на праві власності ОСОБА_2 та посередині якого проходила межа ділянок, знаходиться згідно даних Державного акту ЯБ№878695 від 03.05.2006р. на території земельної ділянки ОСОБА_1;

визнати рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01.03.2006 р. в частині надання гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га по вул.Григорія Сковороди, 83, в м. Дніпропетровську незаконним та скасувати його;

визнати Державний акт на право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га по вул. Григорія Сковороди, 83 в м. Дніпропетровську недійсним та скасувати його реєстрацію;

визнати недійсними Державні акти ДП № 008612 від 07.04.1998 р. та ЯГ № 507926 від 29.03.2006 р. про право приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1001га по вул. Григорія Сковороди, 81 в м. Дніпропетровську та скасувати реєстрацію цього права;

усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю (гаражем та колодязем) шляхом знесення встановленого ОСОБА_1 залізобетонного паркану від "червоної лінії" забудови вулиці до середини його гаражу.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2015р. справу прийнято до провадження суддею Нижним А.В.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги за первісним позовом підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі, а також просили відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представники ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечували проти задоволення первісного позову та просили задовольнити вимоги зустрічного позову.

Представник Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м.Дніпропетровську у судовому засіданні заперечувала проти задоволення первісної позовної заяви в частині вимоги про скасування рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м.Дніпропетровську №320/6 від 28.10.2003р., посилаючись на сплив трирічного строку позовної давності.

Інші особи, які беруть участь у справі, явку своїх представників у судові засідання не забезпечили, хоча повідомлялись про місце, дату та час судових засідань у встановленому законом порядку.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є власником домоволодіння № 83 по вул. Григорія Сковороди у м.Дніпропетровську на підставі договору дарування від 20.02.2003р. (т.1 а.с.7).

В подальшому позивач реалізувала своє право на приватизацію земельної ділянки під вказаним будинком площею 0,1 га та набула право власності на таку ділянку, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯБ №878695 від 03.05.2006р., виданим на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01.03.2006р. (т.1 а.с.9).

З 1999 року власником сусіднього домоволодіння № 81 по вул.Григорія Сковороди у м.Дніпропетровську, яке складалось із житлового будинку «А-1» жил.площею 26,9 кв.м., літньої кухні «Б», погрібу «В», убиральні «Ж», душу «З», навісу «Н», №1-4, «К», І огорожі, споруди, а також власником земельної ділянки площею 0,1001 га під таким домоволодінням, стала ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 28.07.1999р. (т. 1 а.с. 32).

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м.Дніпропетровську №320/6 від 28.10.2003р. оформлено право власності на імя ОСОБА_3 на сіни «а», сараї «Е», «Д», гараж «Г» по вул.Григорія Сковороди у м.Дніпропетровську (т.1 а.с.40).

В подальшому ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 домоволодіння № 81 по вул. Григорія Сковороди у м.Дніпропетровську у складі житлового будинку «А-1» жил.площею 26,9 кв.м., літньої кухні «Б», погрібу «В», гаражу «Г», сараїв «Е», «Д», убиральні «Ж», навісу «Н», душу «З», «К», ?, «К», 1-4, І огорожі, споруди, що підтверджується договором дарування від 26.02.2004р. (т. 1 а.с.200).

Крім того, у лютому 2012 року ОСОБА_2 також успадкував земельну ділянку за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Григорія Сковороди, 81, оскільки у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 192).

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1В та ОСОБА_2 як сусідніми землекористувачами існує спір, повязаний з тим, що належні відповідачу за первісним позовом гараж, душ, вбиральня та колодязь частково знаходяться на території земельної ділянки, належної позивачу за первісним позовом.

Так, на підставі висновку судової експертизи №137/138/139-15 від 31.07.2015р., судом встановлено, що:

сарай літ. «Е», сарай літ. «Д», сіни літ. «а'-1», вбиральня літ. «Ж», колодязь літ «К1» розташовані на території земельної ділянки домоволодіння №81;

гараж літ. «Г», який згідно наданих технічних паспортів повинен бути розташований на межі земельних ділянок №81 та №83, душ літ. «З» розташовані частково на території земельної ділянки домоволодіння №81, частково на території земельної ділянки №83;

колодязь літ. «К», який згідно наданих технічних паспортів повинен бути розташований на межі земельних ділянок №81 та №83, на момент розгляду справи засипано, проте при проведенні експертного дослідження було виконано розкриття колодязя та встановлено, що по факту залишки даного колодязя знаходяться на території земельної ділянки №83.

Вищевказаним висновком судової експертизи також встановлено, що фактичні межі земельних ділянок №81 та №83 по вул. Григорія Сковороди не відповідають межам відповідно до державних актів на дані земельні ділянки, оскільки межа між земельними ділянками №81 та №83 по вул. Григорія Сковороди у м. Дніпропетровську повинна проходити з урахуванням права власності власників домоволодінь №81 та №83 з урахуванням ? частини колодязя К.

Щодо позовних вимог за первісним позовом суд зазначає наступне.

1. Судом встановлено, що на момент прийняття Виконавчим комітетом Ленінської районної ради у м.Дніпропетровську рішення №320/6 від 28.10.2003р. про оформлення права власності на імя ОСОБА_3 на сіни «а», сараї «Е», «Д», гараж «Г» по вул.Григорія Сковороди, 81 у м.Дніпропетровську, гараж «Г» частково знаходився на території суміжної земельної ділянки по вул.Григорія Сковороди, 83 у м.Дніпропетровську.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

За змістом п. «г» ч. 1 ст. 91, п. «г» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Враховуючи, що на момент оформлення права власності на самовільно збудований гараж він частково знаходився на території суміжної земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_1, суд доходить висновку, що необхідною умовою для оформлення права власності на такий гараж була наявність згоди на це ОСОБА_1, як користувача такої земельної ділянки.

Як встановлено судом, від імені ОСОБА_1 відповідну згоду від 02.10.2003р. (т.1 а.с.59) підписала інша особа без належних на те повноважень, що не заперечувалось представниками ОСОБА_2 у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м.Дніпропетровську №320/6 від 28.10.2003р. в частині оформлення права власності на імя ОСОБА_3 на гараж літ. «Г», частково розташованого на території суміжної ділянки, без згоди ОСОБА_1 як землекористувача такої ділянки, порушує права останньої, а відтак рішення підлягає скасуванню в цій частині.

Водночас, в частині оформлення права власності на сіни «а», сараї «Е», «Д» рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м.Дніпропетровську №320/6 від 28.10.2003р. є правомірним, оскільки згідно з висновком експерта такі обєкти нерухомості знаходяться на території земельної ділянки домоволодіння №81, а відтак не порушують права ОСОБА_1, як користувача сусідньої земельної ділянки домоволодіння №83.

Суд також на бере до уваги посилання представника Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м.Дніпропетровську на пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності при зверненні до суду з вимогою про скасування рішення від 28.10.2003р., оскільки п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, який діяв на час звернення позивача до суду, передбачалось, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 22.04.2015р. №6-209цс14, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч. 1 ст. 3607 ЦПК України.

2. З матеріалів справи вбачається, що на момент отримання ОСОБА_1 у дар домоволодіння №83на відповідній земельній ділянці частково уже знаходились душ, вбиральня та колодязь, які є належним чином оформленими приналежностями сусіднього домоволодіння №81, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 28.07.1999р. (т.1 а.с.32), договором дарування від 26.02.2004р. (т.1 а.с.200) та матеріалами інвентаризаційної справи за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Г.Сковороди, 81 (т.3 а.с.а.с.112-174).

Судом також встановлено, що гараж літ. «Г» було збудовано попереднім власником домоволодіння № 81 у період до набуття ОСОБА_1 у 2003 році права власності на суміжне домоволодіння, що підтверджується відміткою від 16.05.1999р. про самочинно збудований гараж літ. «Г» у матеріалах інвентаризаційної справи за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Г.Сковороди, 81 (т.3 а.с.141), показами свідків ОСОБА_5 (дружини колишнього власника домоволодіння №83), ОСОБА_6, ОСОБА_7 (сусідів), а також фотографіями 1980-х років (т.1 а.с.а.с.213-215).

Доказів будівництва гаражу літ. «Г» після 2003 року суду не надано.

За змістом п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що ОСОБА_1 набула у власність домоволодіння № 83 по вул. Григорія Сковороди у м.Дніпропетровську з уже збудованими частково на його території гаражем, душем, вбиральнею та колодязем, тоді як суду не надано доказів того, що попередній власник домоволодіння № 83 по вул.Григорія Сковороди у м.Дніпропетровську заперечував проти будівництва таких обєктів нерухомості, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову у частині вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в домоволодінні №83 по вул. Григорія Сковороди в м.Дніпропетровську шляхом зобовязання ОСОБА_2 знести гараж, душ, вбиральню, колодязь і не чинити перешкод в користуванні вказаною земельною ділянкою.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Оскільки суду не надано жодних доказів на підтвердження факту пошкодження належного ОСОБА_1 майна (мостіння, ліхтаря, скла) саме ОСОБА_2, у суду також відсутні підстави для задоволення первісного позову в частині стягнення з ОСОБА_2 майнової шкоди у розмірі 928грн.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом суд зазначає наступне.

1. Суд може встановити певні факти у резолютивній частині рішення лише у тому випадку, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав громадян, а також не впливають на вирішення спору про право.

Стосовно вимоги про встановлення факту, що гараж літ. «Г» у домоволодінні по вул.Григорія Сковороди 81 , по зовнішній стороні якого проходила межа, був збудований до 1990 р. та що колодязь літ. «К», 1/2 частка якого належить на праві власності ОСОБА_2 та посередині якого проходила межа ділянок, знаходиться згідно даних Державного акту ЯБ №878695 від 03.05.2006р. на території земельної ділянки ОСОБА_1 (гараж побудований до 1990 року), суд зазначає, що такі факти самі по собі за межами спору про право на землю не мають юридичного значення для сторін, а відтак у суду відсутні підстави для їх встановлення у окремому пункті резолютивної частини рішення суду.

2. Статтею 118 ЗК України встановлено порядок приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно з п.п. 1.12, 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999р. № 43 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин, далі Інструкція №43) складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об'єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки. Складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об'єднанням громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правоустановних документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією.

За змістом п. 1.16 Інструкції №43 технічна документація зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею включає, зокрема, кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 198 ЗК України кадастрова зйомка включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Таким чином, погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами є обов'язковою умовою для виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, який є невід'ємною частиною технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.07.2013р. у справі №6-11995св13.

Водночас, Акт встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Григорія Сковороди, 83 в натурі від 02.09.2005р. (т. 3 а.с. 189) не містить підпису землекористувача або власника сусідньої земельної ділянки за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Григорія Сковороди, 81, натомість у ньому міститься посилання на сторінку «11а» ОСОБА_8 встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки у натурі від 29.10.1997р., складеного при приватизації вищевказаної суміжної земельної ділянки її попереднім власником ОСОБА_9, померлим у 1999 році.

При цьому судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як сусідніми землекористувачами існує спір щодо розміру вказаних суміжних земельних ділянок та порядку користування ними з урахуванням того, що належні ОСОБА_2 гараж, душ, вбиральня та колодязь частково знаходяться на території земельної ділянки, належної ОСОБА_1

За таких обставин, приватизація ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Григорія Сковороди, 83, за відсутності погодження межі з боку власника або землекористувача суміжної земельної ділянки за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Григорія Сковороди, 81, та за наявності спору між ними, порушила права останнього, а відтак на підставі ч. 2 ст. 152 ЗК України він, або його правонаступник, можуть вимагати усунення порушень прав на землю.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про існування достатніх підстав для задоволення зустрічного позову в частині вимог про скасування рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01.03.2006р. в частині надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000га по вул. Григорія Сковороди, 83 в м.Дніпропетровську, а також визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯБ №878695 від 03.05.2006р. та скасування його реєстрації.

3. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 успадкував земельну ділянку за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Григорія Сковороди, 81, у лютому 2012 року, оскільки у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3, яка в свою чергу, успадкувала вказану земельну ділянку після смерті чоловіка ОСОБА_4 у 1999 році.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Оскільки на момент приватизації земельної ділянки за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Григорія Сковороди, 81 та оформлення ОСОБА_4 Державного акту ДП № 008612 від 07.04.1998р., ОСОБА_2 не мав жодного правового звязку ні з цією земельною ділянкою, ні з розташованим на ній домоволодінням, суд доходить висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, що такою приватизацією було порушено його права або законні інтереси, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення зустрічного позову в частині визнання недійсними Державних актів ДП № 008612 від 07.04.1998 р. та ЯГ №507926 від 29.03.2006 р. про право приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1001га по вул. Григорія Сковороди, 81 в м. Дніпропетровську та скасування реєстрації цього права.

4. Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Водночас, порядок користування власником належним йому майном у випадках, коли таке користування неможливе без користування майном іншої особи, врегульовуються правилами ОСОБА_6 32 «Право користування чужим майном» ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Оскільки належний ОСОБА_2 колодязь фактично знаходиться на території чужої земельної ділянки, порядок здійснення користування таким колодязем повинен визначатись шляхом встановлення сервітуту на підставі ст. 402 ЦК України, а не шляхом предявлення негаторного позову до власника або землекористувача чужої земельної ділянки.

З огляду на викладене, а також враховуючи висновки суду про скасування рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м.Дніпропетровську №320/6 від 28.10.2003р. в частині оформлення права власності на імя ОСОБА_3 на гараж літ. «Г», а також фактичне зруйнування відповідного колодязя на момент розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову в частині вимог про усунення ОСОБА_2 перешкод у користуванні власністю (гаражем та колодязем) шляхом знесення встановленого ОСОБА_1 залізобетонного паркану від "червоної лінії" забудови вулиці до середини його гаражу.

Щодо розподілу судових витрат сторін суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення присуджуються судом сторонам пропорційно до задоволених вимог первісного та зустрічного позову у розмірах, що були сплачені ними при заявленні таких вимог.

Оскільки результати судової експертизи, за результатами якої складено висновок №137/138/139-15 від 31.07.2015р., покладені в основу рішення суду про часткове задоволення вимог як первісного, так і зустрічного позову, тоді як фактично така експертиза була оплачена ОСОБА_2, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на його користь з ОСОБА_1 також половини вартості проведеної експертизи.

Водночас, суд відмовляє ОСОБА_1 у стягненні витрат у розмірі 1001,60 грн. на проведення експертизи, сплачених у 2007 році, оскільки фактично така судова експертиза не була проведена, а відтак відповідні витрати не можуть бути компенсовані позивачу за первісним позовом у порядку розподілу судових витрат.

У суду також відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на проведення оцінки землі у розмірі 188 грн., оскільки такі витрати не є судовими у розумінні ст. 79 ЦПК України.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, то відповідно до п.48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Оскільки позивачем за первісним позовом не надано розрахунку витрат на правову допомогу, у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат з ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 375, 391, 401, 402, 1166 ЦК України, ст.ст. 91, 96, 118 ЗК України, Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999р. № 43, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобовязання вчинити певні дії, скасування рішення і стягнення майнової шкоди задовольнити частково.

Скасувати рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м.Дніпропетровську №320/6 від 28.10.2003р. у частині оформлення права власності на гараж «Г» по вул. Г.Сковороди, №81 на імя ОСОБА_3.

У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 51,00 грн. (пятдесят одна гривня) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн. (тридцять гривень).

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Дніпропетровської міської ради, Головного управління держземагенства у Дніпропетровській області, про встановлення юридичного факту, визнання державних актів на право приватної власності недійсними та їх скасування, визнання рішення міської ради частково недійсним і часткове його скасування, усунення перешкод у користуванні власністю задовольнити частково.

Скасувати рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01.03.2006р. в частині надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000га по вул. Григорія Сковороди, 83 в м. Дніпропетровську.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯБ №878695 від 03.05.2006р., виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га по вул. Григорія Сковороди, 83 в м.Дніпропетровську та скасувати його реєстрацію.

У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 51,00 грн. (пятдесят одна гривня), витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн. (тридцять гривень), а також витрати, повязані з проведенням судової експертизи, у розмірі 2827,44 грн. (дві тисячі вісімсот двадцять сім гривень 44коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_8