Ухвала суду № 57144019, 29.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/4279/14

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області до Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» про стягнення податкового борг з рахунків платник податків, -

ВСТАНОВИВ:

Державний регіональний проектно-вишукувальний інститут «Укрпівдендіпроводгосп» подав апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постановою від 26 серпня 2014 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Одеський окружний адміністративний суд в повному обсязі задовольнив позов податкового органу та стягнув з рахунків Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» (код ЄДРПОУ 01037904), відкритих в: філія АТ «Укрексімбанк» у м. Одесі, р/р № 2604400016321, МФО 328618 (гривня); ГУ ДКСУ в Одеській області, р/р № 37128001005118, МФО 828011 (гривня); Одеська обласна філія ПАТ «УСБ», р/р № 26002670220111, МФО 328016 (гривня); Філія АТ «Укрексімбанк» у м. Одесі, р/р № 2604109636321, МФО 328618 (гривня); Філія АТ «Укрексімбанк» у м. Одесі, р/р № 2600901636321, МФО 328618 (гривня); Філія АТ «Укрексімбанк» у м. Одесі, р/р № 2600901636321, МФО 328618 (ЄВРО); Філія АТ «Укрексімбанк» у м. Одесі, р/р № 2604109636321, МФО 328618 (долар США); Одеська обласна філія ПАТ «УСБ», р/р №2610700016321, МФО 328016 (гривня) заборгованість по податку на додану вартість та по земельному податку з юридичних осіб в сумі 408 305,36 гривень (чотириста вісім тисяч триста п'ять грн. 36 коп.).

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що оскаржена постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки інститут є державним підприємством та вісімдесят відсотків робіт, яки виконує інститут, фінансуються за рахунок державного бюджету, оплата яких у 2013-2014 роках здійснена із затримкою, що спричинило наявність заборгованості перед бюджетом зі сплати податків.

Також апелянт посилається на те, що на час подання апеляційної скарги заборгованість складає 916 682,59 грн. внаслідок не сплати коштів за виконані роботи, не зважаючи на те, що керівництво інституту приймає заходи по надходженню коштів на рахунок та погашенню боргу по сплаті податків.

Апелянт вважає, що ці обставини не прийняті судом першої інстанції протиправно.

Посилається апелянт і на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання інституту про заміну позивача належним позивачем - Головним управлінням ДКС в Одеській області.

Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області письмових заперечень на апеляційну скаргу не надала.

Ухвалюючи постанову про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що з 11 листопада 1996 року ТОВ Державний регіональний проектно-вишукувальний інститут «Укрпівдендіпроводгосп» перебуває на податковому обліку в ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області за № 311. Підприємство є платником податку на додану вартість та земельного податку з юридичних осіб.

Також суд першої інстанції встановив, що відповідно до облікової картки платника податків за платежем 14010100 (податок на додану вартість,) та довідки-розрахунку заборгованості до бюджету Інституту, станом на 30 липня 2014 року, відповідач має податковий борг по податку на додану вартість в розмірі 498 680,80 гривень (недоїмка - 487 884,57 грн., пеня - 10 796,23 грн.), який утворився внаслідок винесених ДПІ у Малиновському районі м. Одеси податкових повідомлень-рішень: № 0001421503 від 28.02.2014 року, № 0001431503 від 28.02.2014 року, № 0000071502 від 15.01.2014 року, від 15.01.2014 року № 0000019502 та самостійно задекларованих податкових зобов'язань за січень-грудень 2013 року, січень-червень 2014 року.

Відповідно до матеріалів справи, станом на 30.07.2014 року, за платежем 13050100 (земельний податок з юридичних осіб) відповідач має податковий борг по земельному податку з юридичних осіб в сумі 55 322,43 гривень (недоїмка - 55 313,45 грн., пеня 8,65 грн.), який утворився внаслідок самостійно задекларованого відповідачем зобов'язання за січень-травень 2013 року.

Суд першої інстанції встановив, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року по справі № 815/6754/13-а за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області до Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» про стягнення заборгованості позовні вимоги задоволені та з відповідача стягнута заборгованість по податку на додану вартість в сумі 145697,87 гривень. Постанова залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 року.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що на час розгляду справи відповідач має податковий борг з податку на додану вартість та по земельному податку з юридичних осіб в загальному розмірі 408 305,36 гривень (554 003,23 грн. - 145697,87 грн.), який на час ухвалення судового рішення у добровільному порядку відповідачем не сплачений.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що намір підприємства самостійно погасити податкову заборгованість не впливає на обґрунтованість позову та не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки наявність заборгованості перед ДРПВІ «Укрпівдендіпроводгосп» за виконані роботи, не звільняє останнього від зобов'язань щодо сплати податків та зборів у визначені Податковим кодексом України строки.

Також суд першої інстанції зазначив про безпідставність заявленого представником позивача письмового клопотання щодо заміни відповідача на Державну казначейську службу України в Одеській області, оскільки наявність заборгованості замовника не є підставною для правонаступництва в судовому процесі по цій справі, а відповідач помилково ототожнює учасників процесу та суб'єктів господарювання в аспекті переведення боргу (податкових зобов'язань). Послався суд першої інстанції і на приписи п. 87.7 ст. 87 ПК України, яка забороняє будь-яку уступку грошового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції встановив, що контролюючий орган дотримався приписів пп.20.1.18 п.20.1 ст.20, п.59.1 ст.59, п.95.3 ст.95 ПК України.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим підлягають задоволенню.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

25 липня 2014 року Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп», в яком з урахуванням уточнень (а.с. 103-104), просила суд стягнути з відповідача податковий борг у загальному розмірі 408 305,36 грн. з рахунків відповідача.

Апеляційний суд встановив, що до загальної суми податкового боргу в розмірі 408 305,36 грн., податковий орган включив:

1) самостійно задеклароване податкове зобов'язання з податку за землю за січень червень 2014 року на загальну суму 49 951,47 грн.;

- по податковій декларації з плати за землю за січень 2014 року (подана 20.02.2014 р.) - 8 551,31 грн. (а.с. 26-28);

- по податковій декларації з плати за землю за лютий 2014 року (подана 20.03.2014 р.) - 8 321,76 грн. (30-33);

- по податковій декларації з плати за землю за березень 2014 року (подана 08.04.2014 р.) - 8 313,46 грн. (а.с. 34-37);

- по податковій декларації з плати за землю за квітень 2014 року (подана 20.05.2014 р.) - 8 254,98 грн. (а.с. 38-41)

- по податковій декларації з плати за землю за травень 2014 року (подана 20.06.2014 р.) - 8 254,98 грн. (42-45)

- по податковій декларації з плати за землю за червень 2014 року (подана 20.06.2014 р.) - 8 254,98 грн. (а.с. 121-123).

Докази сплати, самостійно визначеного податкового зобов'язання, на час розгляду справи судом першої інстанції, апелянт не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.

2) самостійно задеклароване податкове зобов'язання з податку на додану вартість за січень - червень 2014 року на загальну суму 331 654 грн.:

- по податковій декларації за грудень 2013 року - 67 659 грн. (а.с. 66-69)

- по податковій декларації за січень 2014 року - 13 970 грн. (а.с. 46-49)

- по податковій декларації за лютий 2014 року - 11 427 грн. (а.с. 50-53)

- по податковій декларації за березень 2014 року - 36 853 грн. (а.с. 54-57)

- по податковій декларації за квітень 2014 року - 25 435 грн. (а.с. 58-61)

- по податковій декларації за травень 2014 року - 41 154 грн. (а.с. 62-65)

- по податковій декларації за червень 2014 року - 135 156 грн. (а.с. 117-120)

3) податкові зобов'язання, які визначені контролюючим органом як штраф за несвоєчасну сплату самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на землю в по податковим деклараціям з плати за землю за лютий, травень, червень, липень, серпень, жовтень та листопад 2013 року, в розмірі 10 та 20 відсотків, на загальну суму 8 511,36 грн.:

- податкове повідомленням-рішенням від 28 лютого 2014 року № 0001421503 про застосування штрафу в розмірі 10% грошового зобов'язання, погашеного з затримкою, в розмірі 2 485,13 грн. по земельному податку (а.с. 70);

- податкове повідомленням-рішення від 28 лютого 2014 року № 0001431503 про застосування штрафу в розмірі 20% грошового зобов'язання, погашеного з затримкою, в розмірі 6 026,23 грн. по земельному податку (а.с. 71);

При цьому апелянт ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надав докази оскарження цих податкових повідомлень-рішень або їх сплату на час ухвалення оскарженого судового рішення. Загальний розмір застосованих штрафних санкцій підтверджена актом № 366/15-52-18-03-33 від 20.02.2014 р. (а.с. 72), розрахунком податкового органу (а.с. 73) та витребуваними апеляційним судом доказами: копіями податкових декларацій з плати за землю за січень - грудень 2013 року, копіями платіжних доручень про сплату податку за землю задекларованого за січень-грудень 2013 року (а.с. 149-196).

4) податкові зобов'язання, які визначені контролюючим органом як штраф за несвоєчасну сплату самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість в по податковим деклараціям з податку на додану вартість за серпень, вересень, листопад 2012 року, лютий, березень, квітень 2013 року, в розмірі 10, та за грудень 2012 року, січень, квітень, травень, червень 2013 року в розмірі 20 відсотків, на загальну суму 71 667,94 грн.:

- податкове повідомлення-рішення від 15 січня 2014 року № 0000092502 про застосування штрафу в розмірі 10% грошового зобов'язання, погашеного з затримкою, в розмірі 21 182,47 грн. по податку на додану вартість (а.с. 75);

- податкове повідомлення-рішення від 15 січня 2014 року № 0000071502 про застосування штрафу в розмірі 20% грошового зобов'язання, погашеного з затримкою, в розмірі 50 485,47 грн. по податку на додану вартість (а.с. 74);

При цьому апелянт ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надав докази оскарження цих податкових повідомлень-рішень або їх сплату на час ухвалення оскарженого судового рішення. Загальний розмір застосованих штрафних санкцій підтверджений розрахунком податкового органу (а.с. 76, 77) та витребуваними апеляційним судом доказами: копіями податкових декларацій з податку на додану вартість та копіями платіжних доручень про сплату податку на додану вартість (а.с 197-283).

5) суму пені у загальному розмірі 10 805,21 грн., яка складається з пені з податку за землю в розмірі 8,98 грн., та пені з податку на додану вартість в розмірі 10 796,23 грн. Апеляційний суд зазначає, що апелянт не надав доказів сплати нарахованої пені на час ухвалення оскарженої постанови.

Також апеляційний суд зазначає, що загальна сума боргу розрахована з виключенням 145 697,87 грн., які стягнуті постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року по справі № 815/6754/13-а, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року (ЄДРСР № 37356825).

Апеляційний суд встановив, що сума податкового боргу в розмірі 145 697,87 грн., яка стягнута постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року по справі № 815/6754/13-а, відповідно до ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року складається з самостійно задекларованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість за квітень 2013 року в розмірі 166 393 грн., травень 2013 року в розмірі 103 984 грн. та червень 2013 року в розмірі 65 082 грн., узгодженого податкового боргу, визначеного податковою вимогою форми «Ю» від 01 червня 2013 року на суму 98 875,57 грн., з урахуванням часткової сплати та нарахування пені (а.с. 78).

Перевіривши арифметичний розрахунок податкового боргу, який підтверджений матеріалами справи, апеляційний суд встановив, що розмір боргу який має бути стягнутий з відповідача становить 472 589,98 грн.:

- 58 471,81 грн. по зобов'язанням з податку на землю (49 951,47 грн. - самостійно задеклароване податкове зобов'язання з податку за землю за січень червень 2014 року; 8 511,36 грн. - узгоджені податкові зобов'язання, які визначені контролюючим органом як штраф за несвоєчасну сплату податку на землю по податковим деклараціям з плати за землю за лютий, травень, червень, липень, серпень, жовтень та листопад 2013 року, в розмірі 10 та 20 відсотків; пеня з податку за землю в розмірі 8,98 грн.);

- 414 118 17 грн. (331 654 грн. - самостійно задеклароване податкове зобов'язання з податку на додану вартість за січень - червень 2014 року; 71 667,94 грн. - узгоджені податкові зобов'язання, які визначені контролюючим органом як штраф за несвоєчасну сплату податку на додану вартість по податковим деклараціям з податку на додану вартість за серпень, вересень, листопад 2012 року, лютий, березень, квітень 2013 року, в розмірі 10, та за грудень 2012 року, січень, квітень, травень, червень 2013 року в розмірі 20 відсотків; пеня з податку на додану вартість в розмірі 10 796,23 грн.).

При цьому апеляційний суд зазначає про численні помилки допущені контролюючим органом при визначені складових податкового боргу, які зазначені в позові, оскільки надані на їх підтвердження докази стосуються інших періодів.

Так, в позові та в уточненнях до нього податковий орган зазначив про несплату самостійно нарахованих податкових зобов'язань з податку на землю та з податку на додану вартість за січень - червень 2013 року, в той час як до суду надані копії податкових декларацій за січень - червень 2014 року із зазначенням розмірів сум на які посилається контролюючий орган. При цьому контролюючий орган надав до суду копію податкових повідомлень-рішень якими відповідача нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату самостійно визначених податкових зобов'язань 2012 та 2013 року.

Така неуважність осіб, які готували адміністративний позов призвела до того, що як в позові так і в уточненнях до нього, податковий орган відрахував із загальної суми боргу 145 697,87 грн., які були стягнуті судовим рішенням та які стосуються самостійно задекларованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість за квітень, травень червень 2013 року, узгодженого податкового боргу, визначеного податковою вимогою форми «Ю» від 01 червня 2013 року. Зазначені суми, відповідно до адміністративного позову, уточнень до нього та матеріалів справи не входять до періоду в якому відповідачу визначено податкові зобов'язання та в який відповідач самостійно визначив податкові зобов'язання.

Оскільки загальна сума боргу по справі, яка переглядається апеляційним судом, на час ухвалення оскарженої постанови становить 472 589,98 грн., а податковий орган просив стягнути 408 305,36 грн., апеляційний суд, враховуючи приписи ст. 195, ч. 2 ст. 200 КАС України, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення заявленої суми з рахунків відповідача.

При цьому апеляційний суд зазначає, що часткова сплата апелянтом самостійно визначених податкових зобов'язань в період з часу ухвалення судом першої інстанції оскарженої постанови та до часу апеляційного розгляду справи не є підставою для скасування оскарженої постанови, оскільки, відповідно до ст. 259 КАС України є підставою для вирішення питання щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо наміру самостійного погашення податкового боргу, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції наявність наміру погасити податковий борг не є правовою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог контролюючого органу про стягнення податкового боргу.

Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення клопотання відповідача про заміну відповідача на належного - Державну казначейську службу України в Одеській області, оскільки апелянт помилково ототожнює учасників процесу та суб'єктів господарювання в аспекті переведення боргу (податкових зобов'язань), та це суперечить приписам п.87.7 ст. 87 ПК України

Апеляційний суд встановив, що платіжним дорученням № 175 від 29.07.2014 року (а.с. 274) сплачено 4 304,06 грн., призначення платежу зазначене як «ПДВ податковий борг п.п. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20, п. 95..1, 95.3 ст. 95 ПК України, постанова Одеського окружного адміністративного су від 15.10.2013 р. № 815/6754/13-а». З таким самим призначенням платежу, відповідач сплатив 6 274,18 грн. відповідно до платіжного доручення № 224 від 05.08.2014 р. (а.с. 275); 6 252 грн., відповідно до платіжного доручення № 229 від 13.08.2014 р. (а.с. 276)№ 99 675,22 грн. відповідно до платіжного доручення № 230 від 15.08.2014 р. (а.с. 277); 9 458,17 грн. відповідно до платіжного доручення № 232 від 20.08.2014 р. (а.с. 278). Також з посиланням на постанову Одеського окружного адміністративного су від 15.10.2013 р. № 815/6754/13-а апелянт платіжним дорученням № 236 від 28.08.2014 року сплатив 27 642,62 грн. (а.с. 281).

Оскільки на час звернення податкового органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу з посиланням на податкову вимогу з ПДВ форми «Ю» від 01.06.2013 р., податковий борг по цій вимозі не був погашений в повному обсязі, податковий орган був позбавлений можливості приймати іншу податкову вимогу, а тому апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо дотримання контролюючим органом приписів пп.20.1.18 п.20.1 ст.20, п.59.1 ст.59, п.95.3 ст.95 ПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд зазначає, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 року апелянту відстрочена сплата судового збору (майнові вимоги) за подання апеляційної скарги на постанову суду в розмірі 2 463 грн.

Оскільки у задоволені апеляційної скарги має бути відмовлено, доказів сплати судового збору до ухвалення апеляційним судом судового рішення, апелянт не надав, відповідно до приписів ст. 94 КАС України, судовий збір в розмірі 2 463 грн. має бути стягнутий з апелянта.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-72, 94, 195, п. 1 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року залишити без змін.

Стягнути з Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» (ідентифікаційний код юридичної особи: 01037904; місцезнаходження юридичної особи: 65078, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Гайдара, будинок 13) на користь Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду в розмірі 2 463 грн. (дві тисячі чотириста шістдесят три гривні).

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П. Коваль

суддя О.О.Кравець