Рішення № 57141783, 13.04.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/917/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53 Савенко В. Г. Доповідач в апеляційній інстанції Василенко Л. І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоВасиленко Л. І.суддівПодороги В. М. , Демченка В. А. при секретаріАнкудінові О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до начальника Золотоніського міськрайонного управління юстиції Соколової Лілії Олександрівни та Головного управління юстиції в Черкаській області про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування морального збитку,

в с т а н о в и л а :

09 липня 2016 р. ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до начальника Золотоніського міськрайонного управління юстиції Соколової Л. О. та Головного управління юстиції в Черкаській області про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування морального збитку.

В обґрунтування заявлених вимог вказала, що 18 листопада 2003 р., відповідно до наказу № 11 від цієї ж дати вона була прийнята на посаду оператора комп'ютерного набору до відділу ДВС Золотоніського міського управління юстиції.

16 березня 2005 р., відповідно до наказу № 1-Л від 16 березня 2005 р., вона була переведена до відділу ДВС Золотоніського міськрайонного управління юстиції.

18 січня 2006 р., відповідно до наказу № 1-Л від 18 січня 2006 р., була переведена на іншу роботу відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України.

23 січня 2006 р., відповідно до наказу № 37-к від 23 січня 2006 р., вона була переведена у відділ ДВС Черкаської області на посаду оператора комп'ютерного набору Державної виконавчої служби у місті Золотоноша та Золотоніському районі.

16 березня 2007 р., відповідно до наказу № 36 від 16 березня 2007 р., була звільнена з роботи та в порядку п.5 ст.36 КЗпП України переведена для подальшої роботи в Золотоніському міськрайонному управлінні юстиції Головного управління юстиції у Черкаській області.

19 березня 2007 р. відповідно до наказу № 65-к від 19 березня 2007 р. була прийнята на роботу оператором комп'ютерного набору відділу ДВС Золотоніського міськрайонного управління у порядку переведення з державної виконавчої служби Черкаської області.

25 травня 2015 р. наказом № 4/7 від 19 травня 2015 р. вона було звільнено з займаної посади з 25 травня 2015 р., за скороченням штату, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Вважає дане звільнення незаконним з тих підстав, що вона мала переважне право на залишення на роботі, як одинока матір, про що знав відповідач, та як вагітна жінка, про що в усній формі, також, був проінформований відповідач.

Просила поновити її на роботі на посаді оператора комп'ютерного набору ВДВС Золотоніського МУЮ, стягнути з Головного територіального управління юстиції Черкаської області ЄДРПУ 34924330 який є вищестоящим органом Золотоніським міськрайонним управлінням юстиції на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.

20 листопада 2015 р. позивач уточнила позовні вимоги та просила: поновити строк на звернення до суду для захисту права, щодо поновлення на роботі; поновити її на посаді оператора комп'ютерного набору ВДВС Золотоніського МУЮ; стягнути з Головного територіального управління юстиції у Черкаській області який є вищестоящим органом над Золотоніським МУЮ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14 270,32 грн. за період з 26 червня 2015 р. по 06 листопада 2015 р.; стягнути моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.

В якості поважних причин пропуску строку вказала вагітність, наявність у складі сім'ї утриманців (дітей), депресивний стан, моральне виснаження, що вплинуло на її душевний та фізичний стан. Також вона хворіла про що свідчать записи в амбулаторній картці, з 30.06.2015 р. перебувала на стаціонарному лікуванні.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2016 р. ОСОБА_6 у задоволенні позову до начальника Золотоніського МУЮ Соколової Л.О. та Головного управління юстиції в Черкаській області про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування морального збитку відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 через свого представника ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати дане рішення та ухвалити нове, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.

При цьому зазначила, на момент звільнення із займаної посади вона була вагітною та одинокою матір'ю при наявності дитини до 14 років, а тому суд неправомірно не застосував положення ч.3 ст. ст. 184 КЗпП України вирішуючи питання про правомірність її звільнення.

Щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду то ОСОБА_6 просить зважити на те, що переживаючи ускладнену вагітність пов'язану із загрозою її переривання змушена була перебувати на стаціонарному лікуванні та крім того, маючи на утриманні двох неповнолітніх дітей, перебувала у депресивному стані, що перешкоджало їй своєчасно зорієнтуватися та залучити представника чи іншим чином забезпечити своє звернення до суду.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_6 та її представників ОСОБА_9 та ОСОБА_10, Соколової Л.О., представника Головного управління юстиції в Черкаській області - Авраменко Є.В., перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача з роботи відбулося у відповідності до трудового законодавства, при цьому її законні права не були порушені. Сама ж позивач, за висновками суду, порушила строки звернення до суду із трудовим спором, що також, поряд з іншими причинами, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Проте повністю з висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Колегією суддів встановлено, що звертаючись в суд з позовом про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування морального збитку, позивач, вважаючи звільнення за скороченням штату незаконним, в якості відповідачів визначила: службову особу - начальника Золотоніського міськрайонного управління юстиції Соколову Л.О. та юридичну особу - Головне управління юстиції в Черкаській області.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 1 і 3 ст. 492 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При цьому, відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

Отже, ст. 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Відповідно до положень ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи те, що наказами Міністерства юстиції України від 26 січня 2015 р. №26/7 «Про затвердження розподілу граничної чисельності працівників територіальних органів юстиції на 01 січня 2015 р.» та від 02 лютого 2015 р. № 33/7 «Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів юстиції» затверджено граничну чисельність працівників територіальних органів юстиції Черкаської області. Наказом від 02 лютого 2015 р. № 33/7 доручено начальникам Головних територіальних управлінь юстиції в одноденний термін підготувати проекти структури Головного територіального управління юстиції, зокрема і у Черкаської області, зведеного штатного розпису та штатного розпису Головного територіального управління юстиції, з урахуванням доведеної граничної чисельності працівників органів юстиції. а. с. 35-39.

Пунктом 2.3 зазначеного наказу передбачено, що під час підготовки проектів документів, зазначених у пп. 2.2 (структура Головного територіального управління юстиції, зведений штатний розпис та штатний розпис Головного територіального управління юстиції), необхідно врахувати, що першочергово підлягають скороченню вакантні посади та посади недержавних службовців.

У зв'язку із виконанням зазначених наказів Міністерства юстиції України, наказом Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 02 березня 2015 р. № 316/к «Про введення в дію зведених та штатних розписів», введено в дію новий зведений штатний розпис на 2015 рік районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції у Черкаській області, затверджений 31 січня 2015 р. Одночасно внесено зміни у штатні розписи відділів державної виконавчої служби, зокрема, Золотоніського міськрайонного управління юстиції та скорочено: штатну одиницю оператора комп'ютерного набору; штатну одиницю водія; штатну одиницю прибиральниці. а. с. 40-43.

Викладене свідчить про те, що у Золотоніському міськрайонному управлінні юстиції мало місце скорочення штату працівників за рахунок недержавних службовців.

На час винесення наведених наказів ОСОБА_6 працювала оператором комп'ютерного набору відділу ДВС Золотоніського МРУЮ і її посада не відносилася до категорії державних службовців.

23 березня 2015 р. ОСОБА_6, відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України було повідомлено про скорочення займаної нею посади, що стверджується наявним в матеріалах справи попередженням з особистим підписом позивача. Цього ж дня її було ознайомлено і наказом Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 02 березня 2015 р. № 316/к, про що свідчить її власноручний підпис а. с. 44.

Згідно листа Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 06.04.2016 р. за № 10-13/1440 профспілкова організація органів юстиції Черкаської області не зареєстрована.

Судом встановлено, що за штатним розписом відділу ДВС Золотоніського МРУЮ передбачено лише одну посаду оператора комп'ютерного набору, яку займала ОСОБА_6 На час скорочення вона мала вищу економічну освіту, інших посад з відповідною кваліфікацією штатним розписом управління юстиції не передбачено.

Також судом встановлено, що на час звільнення з роботи позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з 19.07.2008 р., що стверджується ксерокопією паспорта громадянина України та довідкою про склад сім'ї та мала на утриманні двох дітей: ОСОБА_12, 2006 р. н. та ОСОБА_13, 2009 р. н. а. с. 3, 11.

У свідоцтві про народження сина ОСОБА_12 в графі батько запис проведено за прізвищем матері, ім'я та по батькові батька дитини записано за вказівкою матері, відповідно до ст. 135 СК України. а. с. 69, 70.

Наказом Золотоніського міськрайонного управління юстиції від 19 травня 2015 р. № 4/7 ОСОБА_6 була звільнена із посади оператора комп'ютерного набору відділу державної виконавчої служби Золотоніського міськрайонного управління юстиції на підставі п.1 ст.40 КЗпП, у зв'язку з скороченням штату. Із зазначеним наказом вона ознайомилася 19 травня 2015 р., про що свідчить власноручна відмітка на наказі, та отримала трудову книжку 25 травня 2015 р. про, що свідчить її підпис в журналі обліку трудових книжок працівників Золотоніського міськрайонного управління юстиції. а. с. 57-59.

Позивач не надала суду належних письмових доказів того, що вона надала відділу кадрів Головного територіального управління юстиції у Черкаській області або Золотоніському міськрайонному управлінню юстиції офіційні медичні довідки про свою вагітність, які б могли бути враховані роботодавцем при вирішенні питання щодо її звільнення.

ОСОБА_6 не зазначила про свою вагітність і при ознайомленні з наказом N 4/7 від 19 травня 2015 р.

Дані обставини були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову.

Проте даний висновок суду першої інстанції не в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи, так як відповідач у справі - начальник Золотоніського міськрайонного управління юстиції Соколова Л.О. в суді апеляційної інстанції підтвердила той факт, що позивач в усній формі повідомляла її про свою вагітність.

Разом з тим згідно довідки № 325 від 06.05.2015 р. Золотоніської ЦРЛ вбачається, що станом на 06.05.2015 р. позивач дійсно мала вагітність 10 тижнів. а. с. 10.

Факт вагітності стверджується і іншими медичними дослідженнями, зокрема ультразвуковими від 15.04.2015 р. від 29.04.2015 р., виписками з амбулаторної картки позивача а. с. 15.

Таким чином викладене свідчить про те, що позивачем належних та допустимих доказів про те, що вона у належний спосіб повідомила роботодавця про вагітність, не надано. Однак, наявні в матеріалах справи медичні документи та пояснення начальника Золотоніського міськрайонного управління юстиції Соколової Л.О. свідчать про те, що на час звільнення з роботи позивач дійсно була вагітна, про що усно повідомила своє керівництво та мала право користуватись гарантіями для даної категорії жінок, визначеними трудовим законодавством.

Так, згідно із ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Наявність вагітності на день звільнення працівниці за ініціативою власника або уповноваженого ним органу при відсутності ліквідації підприємства, установи, організації являється підставою для поновлення звільненої особи.

При цьому для застосування ч. 3 ст. 184 КЗпП України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи. Застосування даної норми не ставиться в залежність від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача, як на одну з причин незаконного звільнення на те, що вона є одинокою матір'ю.

Пункт 5 ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька. Тобто до категорії одинокої матері відносяться: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Проте зазначене визначення терміна «одинока мати» застосовується тільки для надання пільг і гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо відпусток.

Перевіряючи причини пропуску строку, суд встановив, що про звільнення з роботи з 25.05.2015 р. позивач дізналась 19.05.2015 р., трудову книжку отримала 25.05.2015 р.

Таким чином, позивач повинна була звернутися до суду з відповідним позовом до 25.06.2015 р., однак звернулася до суду за захистом свого порушеного права лише 09.07.2015 р., тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Ставлячи питання про поновлення строку на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, позивач, як на поважність причин, посилалась на наявність у складі сім'ї утриманців (дітей), депресивний стан, моральне виснаження, що вплинуло на її душевний та фізичний стан, також на хворобу та перебування на стаціонарному лікуванні з 30.06.2015 р.

Наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, судом першої інстанції визнані не поважними, хоча в матеріалах справи містяться медичні довідки які вказують на ускладнення вагітності у позивача та загрозу переривання вагітності.

На час вирішення спору в суді апеляційної інстанції, наказом Міністерства юстиції України від 01березня 2016 р. за № 572/5 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема і Золотоніське міськрайонне управління юстиції Черкаської області.

За викладеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені судового рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, крім того судом були порушені норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Аналізуючи вимоги ОСОБА_6, зокрема щодо поновлення її на роботі у відділі ДВС Золотоніського міськрайонного управління юстиції, докази у справі, колегія суддів приходить до висновку, що за визначеного позивачем кола осіб, а саме відповідачів у справі: службової особи - начальника Золотоніського міськрайонного управління юстиції Соколової Л.О. та Головного управління юстиції в Черкаській області, позивачу в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, так як повноваженнями звільнення та поновлення на роботі, згідно трудового законодавства, наділений лише власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним органом, який до участі у справі в якості відповідача, у спосіб визначений циліньно-процесуальним законодавством - ст. 33 ЦПК України, залучений не був.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2016 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до начальника Золотоніського міськрайонного управління юстиції Соколової Лілії Олександрівни та Головного управління юстиції в Черкаській області про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування морального збитку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :