Рішення № 57140969, 11.04.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді: - ОСОБА_1,

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретар судового засідання - Вох В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційні скарги представника ОСОБА_4 ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Пума 2000» на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пума 2000» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, зобов»язання вчинити певні дії, стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів, незаконно утриманої частини заробітної плати, середнього заробітку, моральної шкоди та вихідної допомоги,

у с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов»язано ТзОВ «Пума-2000» змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_4 з роботи з ТзОВ «Пума-2000» із «звільнений за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України» на «звільнений у зв»язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю та умов колективного договору за ч.3 ст.38 КЗпП України».

Стягнуто з ТзОВ «Пума-2000» на користь ОСОБА_4 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 4050,00 гривень, заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 66,65 гривень, середній заробіток за час затримки проведення повного розрахунку в день звільнення за період з 24.12.2014 року по 28.12.2015 року в сумі 799,80 гривень, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 286,35 гривень, моральну шкоду в сумі 3000,00 гривень.

В решті позовних вимог відмовлено.Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на рішення апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 доводить про незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в день звільнення

________________Справа № 562/3427/14-ц Головуючий у суді 1 інстанції - ОСОБА_6

Провадження № 22-ц/787/568/2016 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

за період з 24.12.2014 року по 28.12.2015 року в сумі 799,80 гривень та стягнення цієї суми з відповідача через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору.

Вказує, що судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме ч.1 ст.116, ст.117 КЗпП України та не дано належної оцінки в часі виникнення спору між позивачем та відповідачем про виплату всіх сум при звільненні працівника.

Зазначає, що оскільки про нараховані суми, належні позивачеві при звільненні, відповідач позивача письмово перед їх виплатою не повідомляв і відповідачем вказане не спростовано, тому на день звільнення 24.12.2014 року позивач не міг оспорити суми нарахованих грошових коштів, які йому належали від підприємства в день проведення розрахунку, відповідно і спору між позивачем та відповідачем про належні до виплати суми при звільненні не виникало, про що свідчить відсутність будь-якої переписки по вказаному питанню.

Стверджує, що судом безпідставно не враховано, що відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, розмір вихідної допомоги, яка належить працівникові до виплати при звільненні та доводить, що в поняття «виплата при звільненні всіх сум» входить виплата невиплаченої заробітної плати чи її частини, виплата вихідної допомоги у випадках, передбачених законом або договором, а також інших сум, що належать йому від підприємства.

Покликаючись на Постанову Верховного Суду України у цивільній справі № 6-114цс13 від 20.11.2013 року доводить, що в разі відсутності між позивачем та відповідачем спору про розмір належної позивачу до виплати згідно зі ст.44 КЗпП України вихідної допомоги, правових підстав для зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку після його звільнення не має. Отже, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в день звільнення за період з 24.12.2014 року по день постановлення рішення 25.12.2015 року, суд повинен визначити розмір суми, яка підлягає стягненню, виходячи з розрахунку: /66,65 гривень індексації та компенсації + 4050,00 гривень вихідна допомога/ х 12 місяців = 49399,80 гривень.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТзОВ «Пума-2000» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в день звільнення за період з 24.12.2014 року по 28.12.2015 року в сумі 799,80 гривень та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі 49399,80 гривень.

В апеляційній скарзі ТзОВ «Пума 2000» вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди.

Зазначає, що при розгляді справи суд не з»ясував наявність такої шкоди, зокрема, обставини, на які посилається ОСОБА_4 у позовній заяві в суді не досліджувались, оскільки жодного разу ОСОБА_4 участі у судових засіданнях не приймав, пояснень не давав, суд не з»ясовував, що він тривалий час залишався без засобів для існування. Висновки суду в цій частині не відповідають положенням п.3,5,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди».

Доводить, що визначений судом розмір моральної шкоди в сумі 3000,00 гривень не відповідає принципам розумності та справедливості.

Просить скасувати рішення суду в цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін.

В запереченнях на апеляційну скаргу ТзОВ «Пума 2000» представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 зазначає, що з доводами апелянта, викладеними в апеляційній скарзі, не погоджується і вважає рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди таким, що прийняте у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга є такою, що не підлягає до задоволення.

В запереченнях на апеляційну скаргу ТзОВ «Пума-2000» просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача і представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що є підстави для задоволення апеляційних скарг частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права /ст.309 ЦПК України/.

Судом установлено, що наказом № 20-к від 24.12.2014 року ОСОБА_4 звільнено з роботи з 24 грудня 2014 року за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України.

Не погоджуючись з вказаним наказом про звільнення, позивач 23.01.2015 року звернувся до суду з позовом про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, зобов»язання вчинити певні дії, стягнення індексації заробітної плати; компенсації втрати частини грошових доходів, незаконно утриманої частини заробітної плати, середнього заробітку, моральної шкоди та вихідної допомоги, який ухвалою судді Здолбунівського районного суду від 17.03.2015 року було об"єднано в одне провадження з цивільною справою № 562/3427/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ТзОВ "Пума-2000" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області ухвалено 25.12.2015 року та частково оскаржене в суді апеляційної інстанції.

В частині задоволення позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_4 з роботи з ТзОВ «Пума-2000», стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у сумі 4050,00 гривень, заборгованості по виплаті заробітної плати в сумі 66,65 гривень, середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 286,35 гривень рішення суду першої інстанції не оскаржене, а тому, у відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України та роз»яснень п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно дост. ст.47,116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Передбачений ч.1ст.117 КЗпПУкраїни обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівнику сум у строки, встановленіст.116 цього Кодексу, при цьому визначальними є ті обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільнені та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбаченаст.117 КЗпП Українивідповідальність.

Не звернення працівника до роботодавця із заявою про виплату належних сум не звільняє останнього від обов'язку сплатити зазначені кошти з урахуванням приписівст.117 КЗпП України.

Матеріалами справи також установлено, що ОСОБА_4 наказом № 7-к від 08 травня 2013 року був прийнятий на посаду інженера систем відеоспостереження ТзОВ «Пума-2000» та звільнений з займаної посади 18 квітня 2014 року наказом № 7-к за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29.09.2014 року залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області від 11.11.2014 року ОСОБА_4 поновлено на посаді інженера систем відеоспостереження ТзОВ «Пума-2000» та стягнено на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 7264,32 гривень.

Наказом № 17-к від 20.11.2014 року ТзОВ «Пума-2000» поновлено ОСОБА_4 на роботі з 18.04.2014 року та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 7264,32 гривень.

Заробітна плата з 30.09.2014 року по 26.11.2014 року в розмірі 2092,38 гривень виплачена позивачу 18.12.14 року відповідно до платіжного доручення № 1235 від 18.12.2014 року.

Наказом ТзОВ «Пума-2000» від 24.12.2014 року № 20-к ОСОБА_4, інженера систем відеоспостереження звільнено з 24.12.2014 року за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України. В той же день на його картковий рахунок було перераховано грошові кошти в сумі 799,75 гривень відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України.

Отже, позивач звільнений з роботи 24 грудня 2014 року, цей день вважається останнім днем роботи працівника.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині стягнення з ТзОВ «Пума-2000» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в день звільнення за період з 24.12.2014 року по 28.12.2015 року в сумі 799,80 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в день звільнення ОСОБА_4 з роботи роботодавець не виплатив всіх сум, що належали позивачу, а саме суми індексації заробітної плати за вересень, жовтень, листопад 2014 року в розмірі 43,38 гривень та компенсації втрати частини грошових доходів в сумі 23,27 гривень, всього 66,65 гривень то підлягали до задоволення і позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в день звільнення за період з 24.12.2014 року по день постановлення рішення в розмірі 799,80 гривень, виходячи з розрахунку /66,65 гривень х 12 місяців = 799,80 гривень/.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може.

З матеріалів справи вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення невиплаченої індексації заробітної плати за вересень, жовтень, листопад 2014 року та не нарахованої та несплаченої компенсації втрати частини грошових доходів у зв»язку з порушенням строків її виплати в розмірі 66,65 гривень сторонами не оскаржено.

При вирішенні спорів про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суду необхідно установити: 1) наявність боргу; 2) відсутність спору щодо його розміру; 3) вину підприємства; 4) дотримання позивачем трьохмісячного строку звернення до суду.

Нарахування відшкодування проводиться відповідно до п.2 абз.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 відповідно до якого, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. ( Абзац четвертий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1398 від 30.07.99 )

Відповідно до останнього абзацу п.4 Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. ( Абзац пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 1398 від 30.07.99, N 1266 від 26.09.2001 ).

Разом з тим, відповідно до п.4.Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: (Абзац перший пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1266 від 26.09.2001)

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо не включення до обрахування середньомісячної заробітної плати вихідної допомоги в розмірі 4050,00 гривень.

Матеріалами справи також встановлено, що у день звільнення позивача на його картковий рахунок відповідачем переведено суму, яка не була ним оспорена. Щодо виплати інших сум, то між сторонами щодо їх нарахування та виплати виник спір, який знайшов своє вирішення в судовому порядку.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України вірно дійшов висновку про стягнення на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, так як роботодавець не довів відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 117 КЗпП України, у разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Оскільки у справі, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені не в повному обсязі, то, на думку судової колегії, наявні підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Проте, судом першої інстанції, під час проведення розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні використано формулу, за якою суд взяв суму невиплаченої індексації та компенсації помножив на 12 місяців, за період з дня звільнення працівника по день винесення рішення. Тобто, обраховуючи суму середнього заробітку, яка підлягала стягненню, суд допустився помилки.

При цьому поза увагою суду залишилось те, що здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Як встановлено судом посадовий оклад позивача становив 1350 гривень.

1350,00 грив. : 21 р.д. х 252 р.д./період невиплати всіх сум/ = 16200,00 гривень /загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки, який підлягав би стягненню з відповідача на день ухвалення рішення судом першої інстанції при відсутності спору/.

За таких обставин рішення суду в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в день звільнення не можна вважати законним і обґрунтованим.

Згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної у Постанові в справі № 6-41цс15, у разі виникнення спору про розміри належних звільненому працівникові сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненнісуд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Даний висновок Верховного Суду України відповідно дост.360-7 ЦПК Україниє обов`язковим для всіх судів України.

Визнаючи розмір відшкодування середнього заробітку, виходячи з обставин справи, та враховуючи, що сума індексації та компенсація втрати частини грошових доходів в загальному розмірі склала 66,65 гривень, яка стягнута за рішенням суду з відповідача на користь позивача, на день звільнення позивача відповідачем нарахована не була та не значилась заборгованою, правомірність і розмір нарахування зазначеної суми було встановлено судовим рішенням, що свідчить про не проведення відповідачем розрахунку у зв»язку із виникненням спору про розмір належних сум до виплат, та, враховуючи частку, яку вона становить у заявлених вимогах, неістотність цієї частки порівняно із середнім заробітком /66.65 гривень від розміру середнього заробітку 16200,00 гривень становить 0,41%/, інших істотних обставин, з урахуванням загальних засад співмірності, розумності та справедливості, колегія суддів рахує, що розмір відшкодування середнього заробітку необхідно визначити в розмірі 1000,00 гривень.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд першої інстанції, встановивши порушення відповідачем прав позивача, у рішенні навів мотиви, з яких задовольнив вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим, зважаючи на характер та обсяг страждань позивача, характеру його немайнових втрат, а також виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 3000,00 гривень є завищеним і підлягає зменшенню до 1000,00 гривень, а апеляційна скарга ТзОВ «Пума-2000» частковому задоволенню.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів прийшла до висновку що рішення суду першої інстанції в частиністягнення з ТзОВ «Пума-2000» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в день звільнення за період з 24.12.2014 року по 28.12.2015 року в сумі 799,80 гривень на підставі п.3,4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку у розмірі 1000,00 гривень. Період визначити з 24.12.2014 року (день звільнення) по 25.12.2015 року (день ухвалення рішення судом першої інстанції). В частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення розміру стягнутої моральної шкоди з 3000,00 гривень до 1000,00 гривень.

Керуючись ст..ст. 307, 309, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 задовольнити частково .

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2015 року в частині стягнення з ТзОВ «Пума-2000» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в день звільнення за період з 24.12.2014 року по 28.12.2015 року в сумі 799,80 гривень скасувати.

Позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пума-2000» про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в день звільнення задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пума-2000» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки проведення повного розрахунку у день звільнення за період з 24.12.2014 року по 25.12.2015 року в сумі 1000,00 гривень.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пума-2000» задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2015 року в частині стягнення з ТзОВ «Пума-2000» на користь ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі 3000,00 гривень змінити, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди з 3000,00 гривень до 1000,00 гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: З.М. Максимчук

Судді: І.М. Собіна

ОСОБА_3