Ухвала суду № 57137445, 13.04.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/1755/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/645/16 Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

13 квітня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,

секретар судового засідання - Шугалова О.М.,

з участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника позивачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до «ОТП Банк» про визнання недійсними кредитного договору та правочинів забезпечення за апеляційною скаргою позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду від 03 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

11 лютого 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 12 червня 2008 року між позивачем та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № МL-A03/100/2008, а 16 лютого 2009 року - додатковий договір до нього. На думку позивачів, кредитний договір укладено неповноважними працівниками відповідача, з порушенням публічного порядку, під примусом, на вкрай невигідних для позивача умовах, в іноземній валюті за відсутності у банку індивідуальної ліцензії НБУ.

12 червня 2008 року між позивачем і банком було укладено договір іпотеки № РМL-А03/100/2008, предметом якого є нерухоме майно, що належить подружжю та їх дітям на праві спільної сумісної власності, без згоди співвласників.

Також між банком і дружиною відповідача було укладено договір поруки № SR-A03/100/2008, а 16 лютого 2009 року - додатковий договір до нього. У договорі поруки не зазначено, чим саме забезпечуватиме поручитель кредитні зобов'язання чоловіка.

Належного роз'яснення кредитного договору і правочинів забезпечення відповідач позивачам не надав.

Зазначаючи про порушення своїх прав споживачів, позивачі вимагали визнати недійсними усі вищевказані договори.

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду від 12 лютого 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було залишено без руху у зв'язку з порушенням позивачами вимог ст. 119 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 03 березня 2016 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимагають скасувати цю ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду реальним фактам та порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не усунено недоліків, вказаних в ухвалі про залишення їх позовної заяви без руху, а саме: невірне найменування суду, особи відповідача, відсутність викладу обставини, якими позивачі обґрунтовують вимоги про визнання недійсними правочинів, не зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, до позовної заяви не додано документ про сплату судового збору і не зазначено підстав звільнення позивачів від його сплати, безпідставність внесення у позовну заяву третіх осіб.

Однак такі висновки суду не відповідають вимогам процесуального законодавства.

Право на звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із найважливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Статтями 1, 2, 3 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 119 ЦПК України позовна заява подається в письмовій формі. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. До позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подана до суду у письмовій формі. З цієї заяви вбачається, що вказане у ній найменування суду «Місцевий Луцький міськрайонний суд Волинської області» містить у собі його точну назву. Зазначення у заяві слова «місцевий» не викликає сумніву у визначенні суду, до якого мали намір звернутися позивачі. Також вказано альтернативну назву відповідача, місце його знаходження. Наведено правовий статус осіб, які звернулися до суду (ОСОБА_1 - позивач, ОСОБА_2 - позивачка). Позивачі на власний розсуд виклали обставини, якими вони обґрунтовують свої вимоги, у додатку до позовної заяви зазначені докази на їх обґрунтування. Тому відсутні підстави для висновку про недотримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимог закону щодо змісту позовної заяви.

Покладення на позивачів обов'язку щодо виключення з позовної заяви третіх осіб не ґрунтується на положеннях ст. 119 ЦПК України. Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що зазначення позивачами при зверненні до суду третіх осіб на стороні позивача і відповідача без покликання на матеріальні відносини, в яких перебувають сторони з такими особами і з яких можуть випливати їх майбутні вимоги до цих осіб чи навпаки, не передбачено законом як підстава для залишення позовної заяви без руху.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, вирішується судом у попередньому судовому засіданні. При вирішенні цього питання суд має враховувати вимоги ст. ст. 35, 36 цього Кодексу.

Також у попередньому судовому засіданні суд може уточнити правильне найменування відповідача.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху суддя дійшов висновку про необхідність сплати судового збору, що теж не відповідає законодавству.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 7 постанови від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснив, що оскільки стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено захист прав споживачів у разі придбання ними продукції в кредит. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Отже дія цього Закону поширюється на кредитні правовідносини, якщо позичальником за кредитним договором є споживач.

Згідно з кредитним договором № ML-A03/100/2008 від 12 червня 2008 року ціль використання наданого ОСОБА_1 кредиту - придбання нерухомого майна (а. с. 8-9), тобто позивач є споживачем банківських послуг, тому на правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, поширюються положення вищевказаного Закону, на які позивачі посилалися у позовній заяві.

Оскільки ст. 22 Закону України «Про захист споживачів» є чинною на час звернення позивачів до суду, то вони звільняються від сплати судового збору за їх позовом, пов'язаним з порушенням їх прав.

Таким чином, визнавши неподаною та повернувши позовну заяву позивачам, суд не врахував вищенаведених положень законодавства та порушив встановлений процесуальним законом порядок вирішення питання про відкриття провадження у справі, що відповідно до п. 3 ст. 312 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвалу і передачі вказаного питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду від 03 березня 2016 року в даній справі скасувати, а питання про відкриття провадження у справі направити на новий розгляд до того ж суду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: