Рішення № 57137419, 07.04.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 160/687/15-ц Провадження № 22-ц/773/509/16 Головуючий у 1 інстанції: Корнелюк В.С. Категорія: 57 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю. ,

суддів - Грушицького А.І., Завидовської-Марчук О.Г.,

з участю:

секретаря - Концевич Я.О.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Траст Трейд» про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору, за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Траст Трейд» на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 21 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 21 грудня 2015 року позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №00177 від 03.11.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ "Атлант Траст Трейд".

Застосовано правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано відповідача повернути усі сплачені ОСОБА_1 кошти, що були спрямовані на організацію та виконання договору фінансового лізингу №00177 від 03.11.2015 року, в сумі 20253,60 грн. та стягнуто з ТзОВ " Атлант Траст Трейд" в користь позивача 1218 грн. судового збору і 500 грн. витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ТзОВ "Атлант Траст Трейд" подало апеляційну скаргу, в якій покликається на незаконність вказаного рішення суду в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду обставинам справи і порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в частині стягнення витрат на правову допомогу з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недійсності укладеного сторонами правочину, оскільки його умови є несправедливим і він укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики, тобто з порушенням вимог ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», укладений всупереч принципу добросовісності, та як наслідок створює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними з огляду на таке.

Судом встановлено, що 03.11.2015 року між ОСОБА_1 та ТзОВ "Атлант Траст Трейд" був укладений договір фінансового лізингу №00177, предметом якого є автомобіль "RENAULT DUSTER" 1.5D MT Privilege (4х4 110), об'єм двигуна 1461 см3, вартістю 225040 грн. (а.с. 7-12).

За умовами даного договору лізингодавець зобов'язується придбати у продавця предмет лізингу та передати даний предмет лізингу, у даному випадку це автомобіль, у користування позивача, який у свою чергу зобов'язувався сплачувати періодичні щомісячні лізингові платежі згідно графіка, який є додатком до договору. Договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_1 отримати автомобіль у власність за умови повної сплати його вартості та інших витрат.

Як вбачається зі змісту спірного договору фінансового лізингу № 00177 від 03.11.2015 року, укладеного між сторонами, в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Пункт 1.3. договору містить односторонню відповідальність лізингоодержувача за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, бо визначено, що за вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Пунктами 4.1, 4.2 вказаного договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 30 банківських днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця платежу за оформлення договору, авансового платежу, різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах п. 9.4 ст.9 або п. 9.5 ст. 9 цього договору.

03 листопада 2015 року на виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив товариству авансовий платіж в розмірі 20253,60 грн.

Предмет лізингу за даним договором позивачем придбано не було.

Позивач ОСОБА_1 зазначав, що як вбачається з умов укладеного Договору фінансового лізину, ТОВ «Атлант Траст Трейд» для придбання предмета лізингу залучає фінансові активи фізичної особи - позивача (внесений ним авансовий платіж у розмірі 50 % від вартості предмета лізингу), тобто здійснює цілеспрямовану дію щодо отримання фінансових активів від фізичної особи з метою надання фінансової послуги (фінансового лізингу) (а.с.9).

Позивач в суді ствердив, що сплачуючи на користь ТзОВ "Атлант Траст Трейд" кошти, він був переконаний, що сплачує авансовий платіж саме за договором купівлі-продажу автомобіля, які саме готувалися консультантом у регіональному офісі компанії. Довіряючи професіоналізму і спеціалізації консультантів, під час укладання угоди він повністю покладався на роз'яснення працівника компанії, який ввів його в оману щодо істотних умов договору та сприяв неправильному сприйняттю укладених після сплати авансу договорів.

Саме тому, під час підписання договору волевиявлення не відповідало його внутрішній волі, що є необхідною умовою дійсності договору. У випадку відсутності обману він ніколи б не підписав в теперішній час цей договір, який не може бути беззаперечним доказом того, що позивач ознайомлений з його умовами разом з додатками та зрозумів їх суть.

Відповідно до ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено це положення.

У разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч.2 ст.18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Зі змісту даної норми Закону вбачається, що для визначення умов договору несправедливими необхідно встановити, що умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін і завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Із договору № 00177 та додатку №1 вбачається, що предмет фінансового лізингу належним чином не визначений, зокрема відсутні технічні та індивідуальні характеристики автомобіля, рік його випуску, серійний номер, продавець (постачальник), ціна визначена у грошовій одиниці України. Крім того, 09.11.2015 року в телефонному режимі позивачу повідомлено про відсутність даного транспортного засобу, зазначеного у договорі та специфікації до нього, та неможливість придбати даний транспортний засіб, та запропоновано у зв'язку з помилкою їх представника інший транспортний засіб іншої марки або тієї ж, але за іншою ціною, більшою ніж попередньо визначеної в договорі.

Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то договір в частині усунення лізингодавця від відповідальності щодо якості, комплектності, справності та іншого суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Однак, товариство такої ліцензії не отримувало, що може бути підтверджено відсутністю останнього в Державному реєстрі фінансових установ, доступ до якого є відкритим.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах, встановлених судом, на доказах, поданих сторонами, які судом належним чином оцінені і відповідають вимогам закону, який правильно застосовано.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, суд правильно задовольнив вимоги позивача щодо застосування правових наслідків недійсності правочину, зобов'язавши відповідача повернути усі кошти, сплачені ОСОБА_1 за недійсним договором, в сумі 20253,60 грн., що підтверджено документально та не заперечувалось товариством.

Разом з тим, судом першої інстанції було стягнуто з ТзОВ «Атлант Траст Трейд» 500 грн. понесених позивачем судових витрат на оплату за правову допомогу.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено відповідно до вимог закону розмір відшкодування таких витрат.

Частинами 1, 2 ст. 84 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до п. 47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», право на правову допомогу гарантовано ст.ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року N 6-рп/2013).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року N 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Згідно зі ст. 1 вказаного Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із надання правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Згідно з п.п.4 п.48 зазначеної вище постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В матеріалах справи взагалі відсутні договір про надання правової допомоги, дані та розрахунки про кількість годин, які затратила для надання правової допомоги по даній цивільній справі особа, яка надавала правову допомогу. З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору в частині компенсації витрат на правову допомогу.

Враховуючи зазначене, рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу судом вирішено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, рішення суду в цій частині слід скасувати. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Траст Трейд» задовольнити частково.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 21 грудня 2015 року в даній справі в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді