Ухвала суду № 57132830, 30.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Ратнікової В.М.

при секретарях Хоменку О.С., Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, встановлення порядку спілкування батька з дитиною, стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 755/9143/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3430/2016Головуючий у суді першої інстанції: Арапіна Н.Є.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу, визнання місця проживання дитини, стягнення аліментів, в якому, з уточненнями, просив розірвати шлюб між сторонами; визначити місце проживання малолітньої дитини сторін ОСОБА_6 з батьком за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі 400 грн. щомісячно, з дати подачі позову до досягнення дитиною повноліття.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він більш підходить для виховання дитини, в нього стабільний заробіток, який вище ніж у відповідача, крім того відповідач халатно ставиться до материнських обов'язків та всього 18 разів за півроку зустрічалася з сином.

ОСОБА_3 визнала позов у частині розірвання шлюбу та, не погоджуючись із позовом в іншій частині, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання місця проживання дитини, встановлення порядку спілкування батька з дитиною, стягнення аліментів, в якому просила визначити місце проживання малолітньої дитини сторін ОСОБА_6 з матір'ю; встановити наступний порядок спілкування батька з дитиною: середа з 18-00 год. до 20-45 год. та субота з 10-00 год. до 17-00 год. в місцях дозвілля , проживання дитини, проживання батька; стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі 2000 грн. щомісячно, з дати подачі зустрічного позову до досягнення дитиною повноліття.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що позивач забрав дитину, яка залишилась з нею проживати після припинення шлюбних відносин. Дитина проживає у трейлері, вихованням дитини займається нянька. Дитина не доглянута. Позивач не дозволяв забирати дитину до себе та звертався до міліції, коли вона забирала дитину в орендовану квартиру. Позивач застосовував до дитини насильство: бив ременем, лопаткою. Дитина постійно хворіє, вона неодноразового з цього приводу зверталася до служби в справах дітей, які формально повідомляли про проведення з батьком роз'яснювальної бесіди. Вона проживає в орендованій квартирі, яка відповідає санітарно-технічним вимогам, придатна для проживання дитини та працює. Батько дитини працює та має нестабільний заробіток.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року первинний та зустрічний позови задоволено частково.

Розірвано шлюб між сторонами.

Визначено місце проживання дитини разом із матір'ю.

Стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на утримання дитини у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років щомісячно, починаючи з 23 грудня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з кожної сторони на користь іншої 243,6 грн. витрат на сплату судового збору.

В інших вимогах позовів відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення первісного позову.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано не погодився з висновком органу опіки і піклування, який визнав, що дитині буде краще проживати з батьком, при цьому, в порушення вимог ч.6 ст.19 Сімейного кодексу України, не зазначив з яких підстав він його не бере до уваги, не вказав чим висновок суперечить інтересам дитини.

Крім того, грубо порушуючи норми процесуального права, а саме ч.ч.1,2 ст.131 ЦПК України, суд першої інстанції після початку розгляду справи по суті прийняв від відповідача в якості доказу висновок спеціаліста, який взяв як одну із підстав задоволення зустрічного позову. Більш того, на думку апелянта, вказаний висновок взагалі не має відношення до предмету спору, а спеціаліст, який його склав, не має відповідного фаху та не попереджався про кримінальну відповідальність при його виготовленні.

Особливу увагу суду, апелянт звертає на те, що вказаний висновок подавався суду представником відповідача до початку розгляду справи по суті, 17.11.2015р. проте суд відмовив у його долученні до матеріалів справи, а вже 23.12.2015р. з порушенням процесуального права долучив його.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

ОСОБА_3 та її представник заперечували проти апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити.

Інші учасника процесу у судове засідання не з'явились повідомлялись належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутності осіб які не з'явились.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та представників, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 05 серпня 2011 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з Державним центром розвитку сім'ї, актовий запис № 1925 (а.с.7).

Від шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

Шлюбні відносини припинені з 2014 року через відсутність взаєморозуміння. Сторони спільно не проживають, не господарюють. Сім'я фактично розпалася і надалі спільне проживання і збереження сім'ї неможливе.

Суд задовольнив вимоги про розірвання шлюбу, оскільки сторони не заперечували проти їх задоволення.

Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржувалося, під час розгляду справи не було встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права в цій частині, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а тому, у відповідності до положень ст.303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції в цій частині не перевірялося.

Суд першої інстанції також встановив, що ОСОБА_1 уклав договір оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, відповідач ОСОБА_3 уклала договір оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що територіально знаходяться у Дарницькому районі м. Києва (а.с. 68-69, 139,140,142-143).

Згідно довідки дошкільного навчального закладу № 21, виданої ОСОБА_1 про те, що його дитина ОСОБА_6 дійсно відвідує дошкільний навчальний заклад № 21 з 16 квітня 2013 року (а.с. 50,131).

З квітня 2014 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до служби у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації щодо конфліктних ситуацій, які виникали у родині, в результаті чого з ОСОБА_3 неодноразово проведені бесіди щодо неприпустимості вчинення протиправних дій по відношенню до сина та роз'яснено норми чинного законодавства щодо попередження насильства в сім'ї (а.с. 44,45,46,47,48,49).

10 жовтня 2013 року постановою Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення,передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КпАП України (а.с.52). 05 червня 2014 року постановою Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення,передбаченого ст. 173-2 КпАП України (а.с.51).

З березня 2014 року ОСОБА_3 неодноразово зверталася до служби у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації щодо конфліктних ситуацій, які виникали у родині, в результаті чого з ОСОБА_1 неодноразово проведені бесіди щодо неприпустимості вчинення протиправних дій по відношенню до неї в присутності сина та роз'яснено норми чинного законодавства щодо попередження насильства в сім'ї (а.с. 70,71,72,73,74, 127,128, 130,138).

23 жовтня 2013 року постановою Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КпАП України (а.с.133). 29 травня 2014 року постановою Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КпАП України (а.с.132).23 червня 2014 року постановою Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 191 КпАП України (а.с.134).

Згідно висновку про відсутність кримінального провадження відносно ОСОБА_1 від 10 грудня 2013 року, 18 квітня 2014 року та 24 квітня 2014 року встановлено, що кримінального провадження скоєно не було у зв'язку з відсутністю складу злочину (а.с. 135,136,137). Постановою о/у ВКМСД Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві капітаном міліції Немеровець І.В. відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 (а.с.145-146).

Згідно характеристики, виданої ТОВ «Укртехбуд» ОСОБА_1 характеризується у спілкуванні з колегами, як миролюбивий, спокійний, доброзичливий і привітний, з партнерами та клієнтами фірми - ввічливий і чемний, в скрутних ситуаціях завжди націлений на знаходження компромісних рішень (а.с. 148).

Згідно висновку № 7927/41/3/103 від 31 серпня 2015 року органу опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державна адміністрація про визначення місця проживання дитини, орган опіки і піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини - малолітнього сина ОСОБА_6, разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 172-173).

Визначаючи місце проживання дитини разом з матір'ю, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ч.6 ст.19 СК України, не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування та вважав, що за сукупністю всіх наявних обставин справи місце проживання дитини слід визначити з матір'ю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України , якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).

Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір᾽ю.

Судом першої інстанції, як і колегією суддів апеляційного суду не було встановлено виняткових обставин, за яких малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, не міг би проживати з матір'ю.

Згідно висновку 7927/41/3/103 від 31 серпня 2015 року органу опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державна адміністрація про визначення місця проживання дитини, орган опіки і піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини - малолітнього сина ОСОБА_6, разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому даний висновок не містить належних обґрунтувань з яких підстав орган опіки і піклування дійшов саме такого висновку, чому визначення місця проживання дитини з матір'ю є не доцільним, не враховувалися інтереси дитини, не досліджувалися причини та обставини проживання дитини з батьком.

З цих підстав, доводи апеляційної скарги про те, що суд необґрунтовано не урахував вказаний висновок є безпідставним.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно взяв до уваги висновок спеціаліста, як одну із підстав задоволення позову матері, оскільки суд першої інстанції послався на даний висновок у сукупності із іншими обставинами справи та він не є єдиною, беззаперечною та вирішальною обставиною для задоволення позову саме матері.

Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального законодавства, проте порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч.3 ст.309 ЦПК України), в той час, як на думку колегії суддів суд першої інстанції ухвали законне, обґрунтоване та правильне по суті рішення.

Інших доводів про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 рок колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді