Рішення № 57128775, 01.04.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2016р. Справа№ 914/296/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65», м. Львів

до відповідача: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна автомобільна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Львів

про стягнення заборгованості

ціна позову: 625874,69грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність від 06.05.2015р. №0605/15);

Відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність від 29.01.2016р. б/н)

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» до Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна автомобільна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості. Ціна позову 625874,69 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.02.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 23.02.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 23.02.2016р. та від 25.03.2016р., в тому числі у звязку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконання Відповідачем вимог ухвал суду у даній справі. В судовому засіданні 15.03.2016 року оголошувалась перерва до 25.03.2016 року, про що представники Сторін належним чином повідомлялись під розписку в судовому засіданні.

Впродовж розгляду справи представникам Сторін по явці оголошено права і обовязки, визначені ст.ст.20,22,28,38,59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38,59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання зявилась, позовні вимоги підтримала, надала пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.

Представник Відповідача проти позову заперечила повністю, надала усні пояснення по суті спору, аналогічні викладеним у Відзиві на позовну заяву та Додаткових письмових поясненнях.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань в порядку ст.38 ГПК України протягом розгляду справи Сторонами не заявлялось.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Впродовж розгляду справи в судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Спір розглядається у відповідності до поданої Позивачем 22.02.2016 року за вх. №944/16 Заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Сторін та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 386830,40 грн. боргу.

30.04.2014р. через підрозділ відокремлений підрозділ Філію «Львівська ДЕД» на підставі Видаткової накладної від 30.04.2014р. №РН-0019 та Довіреності на отримання товарно-грошових цінностей від 29.04.2014р. №ЯОЦ №101 Дочірнє підприємство «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна автомобільна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (надалі Відповідач) отримав від Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» (надалі Позивач) 325 тон асфальтобетону дрібнозернистого ціною 1041,67грн. без ПДВ за тонну на суму 406250,00грн.

30.12.2014р. на підставі Видаткової накладної від 30.12.2014р. №РН-0182 та Довіреності на отримання товарно-грошових цінностей від 30.12.2014р. №ЯОЦ №259 Відповідач отримав від Позивача 40 тон асфальтобетону дрібнозернистого ціною 1150,00грн. без ПДВ за тонну на суму 55200,00грн.

01.04.2015р. між Позивачем (за Договором Замовник) та Відповідачем (за Договором Виконавець) укладено Договір №0104/15 (надалі Договір), за умовами якого Виконавець зобовязувався надати за завданням Замовника послуги фрезою Wirtgen 2000 (надалі фреза) у строки, передбачені Договором, а Замовник зобовязувався оплатити надані послуги у строки та в порядку, передбаченому Договором.

Згідно п. 3.1. Договору, сума угоди складається з загальної вартості наданих послуг фрезою, згідно з актом про надані послуги.

Оплата послуг проводиться за години роботи фрези. Вартість 1 години роботи фрези визначається згідно з калькуляцією, що розробляється Виконавцем і на момент підписання Договору становить 2388,00грн. з урахуванням податку на додану вартість (п. 3.2. Договору).

Відповідно до п. 3.3. Договору Замовник проводить оплату наданих послуг відповідно до виставленого Виконавцем рахунку та акту про надані послуги. Вартість наданих послуг обчислюється згідно вказаного у п. 3.2. Договору тарифу та відпрацьованого часу, який визначається відповідно до змінного рапорту. ОСОБА_3 про надані послуги готується останнього числа місяця, у якому надавались послуги Виконавцем та подається Замовнику для погодження та підписання. У випадку, якщо Замовник не погоджується із відомостями, що вказані в акті про надані послуги, він зобовязаний повідомити про це Виконавця письмово, протягом трьох календарних днів з моменту передачі йому акта про надані послуги.

У випадку відсутності письмового повідомлення Замовника про непогодження з відомостями, що вказані в акті про надані послуги протягом трьох календарних днів з моменту передачі йому акта про надані послуги, вартість послуг вважається погодженою, а акт про надані послуги вважається підписаним з боку Замовника (п. 3.4. Договору).

Відповідно до пункту 3.5. Договору, Замовник оплачує надані послуги протягом 10 календарних днів після підписання акта про надані послуги.

Згідно п.6.1 Договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2015р.; строк чинності Договору може бути продовжений за взаємною згодою Сторін шляхом укладання додаткової угоди.

На виконання умов укладеного Договору Відповідач ОСОБА_3 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.04.2015р. №1-04/15 здав, а Позивач прийняв надані послуги фрези за Договором на суму 43369,60грн. з урахуванням податку на додану вартість; Акт підписано повноважними представниками 30.04.2015р. та завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

25.03.2016р. Сторонами подано суду додаткові пояснення вх.№12999/16, у яких зазначено, що між Сторонами існували зустрічні однорідні зобов'язання, які випливали із Видаткової накладної від 30.04.2014р. №РН-0019, Видаткової накладної від 30.12.2014р. №РН-0182 та Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.04.2015р. №1-04/15, і, станом на 01.05.2015р., на підставі усних заяв між сторонами здійснено взаємозалік зустрічних однорідних вимог, а саме суму заборгованості Позивача перед Відповідачем за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.04.2015р. №1-04/15 в розмірі 43369,60грн. зараховано в рахунок зменшення заборгованості Відповідача перед Позивачем за Видатковими накладними від 30.04.2014р. №РН-0019 та від 30.12.2014р. №РН-0182.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 386830,40 грн. суми основного боргу.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 10.03.2016р. за вх. №9485/16, проти позовних вимог Позивача заперечує, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову у повному обсязі з підстав того, що зобов'язання, яке виникло у Відповідача у звязку із укладенням договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, є зобовязанням з невизначеним строком виконання і строк їх виконання визначений предявленням вимоги, а відтак, в Позивача відсутні правові підстави для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки строки виконання зобов'язання із оплати отриманого товару не настав, і, як наслідок, відсутнє прострочення його виконання.

Окрім того, як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, Відповідач покликається на помилковість нарахування Позивачем трьох відсотків річних та інфляційних втрат без врахування Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань».

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст, зафіксований в одному або декількох документах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу звязку.

Частиною другою статті 184 Господарського кодексу України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього кодексу.

Приписами частини першої статті 181 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Звернення Відповідачем отриманого товару на свою користь, відсутність будь-яких заперечень як щодо кількості і якості товару, так і щодо самого факту поставки товару, свідчать про схвалення Відповідачем поставки товару за видатковими накладними від 30.04.2014р. №РН-0019 та від 30.12.2014р. №РН-0182, а відтак виникнення зобов'язання з його оплати.

При цьому суд зазначає, що підписання покупцем Видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України; цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. До договору поставки застосовуються загальні положення договору купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ч.1 ст.875 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до ч.1 ст.846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ч.1 ст.601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що між Сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб і у Відповідача виникло зобов'язання із оплати поставленого Позивачем товару за Видатковою накладною від 30.04.2014р. №РН-0019 та Видатковою накладною від 30.12.2014р. №РН-0182, зменшене на зараховану Сторонами суму зустрічних однорідних вимог, які виникли у Позивача перед Відповідачем з Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.04.2015р. №1-04/15 (на підставі укладеного Договору).

Суд зазначає, що впродовж розгляду справи Відповідачем згідно платіжного доручення №83 від 17.02.2016р. оплачено Позивачу 50000грн., які Відповідач згідно листа від 11.03.2016р. №14-01/399 просив зарахувати як погашення боргу по накладній №РН-0182 від 30.12.2014р. Часткове погашення боргу визнано Позивачем продовж розгляду справи, в тому числі у додаткових поясненнях від 25.03.2016р. вх.№13000/16.

Згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приписами п.4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі Постанова) передбачено, що перелік підстав припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Припинення провадження у справі це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2. Постанови).

Відповідно до п.4.4. Постанови господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Впродовж розгляду справи судом розяснено представникам Сторін правові наслідки припинення провадження у справі, передбачені статтями 78 та 80 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог, те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу у Відповідача перед Позивачем в розмірі 336830,40грн., чи здійснення повної або часткової оплати такого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 386830,40 грн. боргу підлягають до задоволення в розмірі 336830,40грн., в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 50000грн. провадження у справі слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Щодо стягнення 19549,58грн. 3% річних та 219494,71грн. інфляційних втрат.

Приписами п.1 ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Внаслідок перевірки розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань за заявлені до стягнення Позивачем періоди суд дійшов висновку, що їх розмір є більшим, аніж заявлено Позивачем. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення суми основного боргу, суд приходить до висновків про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 19549,58грн. 3% річних та 219494,71грн.

15.03.2016р. Відповідачем подано клопотання (вх. №10321/16), у якому, з підстав скрутного матеріального становища, відсутності фінансування з боку держави та значної дебіторської заборгованості, просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Львівської області у даній справі на 24 місяці.

Крім того, відповідно до п. 6 ст.83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право відстрочити чи розстрочити виконання рішення.

Суд зазначає, і аналогічна позиція стосовно розстрочення виконання рішення суду викладена у п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.01.2012р. №9, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Окрім того, судом взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яким, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, №209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію ( 995_690 ) (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (пункт 40).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. № 3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням вищенаведеного, зокрема скрутного матеріального становища Відповідача, відсутність його фінансування з боку держави, збитковість діяльності Відповідача, відсутність порушення інтересів третіх осіб, завданих порушенням порядку та строку здійснення оплати поставленої продукції, суд дійшов висновків про те, що клопотання Відповідача від 15.03.2015р. вх.№10321/16 про розстрочку виконання рішення у справі на 24 місяці слід задоволити частково, розстрочити виконання рішення у справі рівними частинами на 6 місяців з моменту набрання ним законної сили шляхом сплати рівними частинами щомісяця присудженої до стягнення заборгованості та судового збору.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

01.04.2016 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 06.04.2016р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 8638,12грн. судового збору.

Суд також зазначає, що відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі, проте, клопотання про повернення сплаченого судового збору станом на час винесення рішення суду не заявлено та не подано.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 4-3, 4-7, 33, 34, 38, 43, 49, 80, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 202, 205, 207, 254, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 625, 626, 627, 632, 655, 691, 692, 837, 846 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна автомобільна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, Львівська область, м.Львів, вул. Володимира Великого, буд.54; ідентифікаційний код 31978981) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове Ремонтно-будівельне управління №65» (79058, Львівська область, м.Львів, ОСОБА_4, буд.63; ідентифікаційний код 03448630) 336830,40грн. суми основного боргу, 19549,58грн. трьох відсотків річних, 219494,71грн. інфляційних втрат та 8638,12грн. судового збору із розстроченням виконання рішення на 6 місяців з моменту набрання рішенням законної сили шляхом стягнення впродовж першого місяця 97418,81грн. та впродовж решти пяти місяців по 97418,80грн.

3.В частині стягнення 50000грн. провадження у справі припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.