Рішення № 57128740, 05.04.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 квітня 2016 р. Справа № 918/100/16

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: ОСОБА_1 підприємства "Костопількомуненергія"

про стягнення в сумі 73 961 грн. 34 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю від 18 квітня 2014 року № 14-94;

від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю від 05 квітня 2016 року № 02-15/286.

В судовому засіданні 05 квітня 2016 року, відповідно до статті 85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Костопількомуненергія", в якій просив суд стягнути заборгованість в сумі 73 961 грн. 34 коп., з яких: 27 686 грн. 07 коп. пеня, 2 193 грн. 80 коп. три процента річних та 44 081 грн. 47 коп. інфляційних.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року порушено провадження у справі № 918/100/16, розгляд якої призначено на 23 лютого 2016 року.

22 лютого 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

23 лютого 2016 року ухвалою суду розгляд справи було відкладено на 15 березня 2016 року.

15 березня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав заяву, в якій просив суд зменшити нарахованої до сплати пені на 90 процентів.

Вищезазначена заява відповідача прийнята судом до розгляду.

15 березня 2016 року у судовому засіданні оголошено перерву по справі до 05 квітня 2016 року.

04 квітня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав доповнення до заяви про зменшення розміру пені, в яких надав контр розрахунок та знову просив суд зменшити розмір нарахованої пені на 90 процентів.

У судовому засіданні 05 квітня 2016 року уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, витребуваних судом документів не надав (нормативно-правовий розрахунок штрафних санкцій, інфляції та три процента річних), наполягав на правильності та обґрунтованості розрахунку наявного в матеріалах справи, в свою чергу уповноважений представник відповідача проти позову заперечив, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву, наполягав на відмові в позові.

Враховуючи те, що позивач не надав витребувані у нього документи, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31 січня 2014 року року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - продавець) та ОСОБА_1 підприємством "Костопількомуненергія" (надалі - покупець) було укладено договір № 2164/14-КП-28 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір, а.с. 14 - 19), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

За умовами пункту 5.2. договору, до якого додатковими угодами № 1 від 03 квітня 2014 року, № 2 від 19 травня 2014 року, № 3 від 13 червня 2014 року, № 4 від 08 вересня 2014 року, № 5 від 18 листопада 2014 року, № 6 від 09 грудня 2014 року, вносилися зміни, ціна за 1000 куб.м. газу становить 5 900 грн. 00 коп. без врахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%, податок на додану вартість за ставкою - 20%. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6 384 грн. 70 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 276 грн. 94 коп.., всього з ПДВ - 7 661 грн. 64 коп.

За пунктами 6.1, 6.2 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовим коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. При невиконанні покупцем вимог, передбачених п. 6.1. цього договору, продавець має право обмежити передачу газу покупцеві або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору.

За пунктом 11.1 договору визначено, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих субєктів господарювання.

Статтею 204 ЦК України презумується правомірність правочину.

На час розгляду справи доказів недійсності чи розірвання договору від 31 січня 2014 року № 2164/14-КП-28 купівлі-продажу природного газу, зокрема відповідних судових рішень з цього приводу, господарському суду не надано.

Суд з матеріалів справи вбачає, що позивачем протягом січня-грудня 2014 року на виконання умов договору поставлено відповідачу газ в обсязі 127, 859 тис. куб.м. на загальну суму 668 599 грн. 22 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31 січня 2014 року на суму 141 222 грн. 81 коп., від 28 лютого 2014 року на суму 113 261 грн. 60 коп., від 31 березня 2014 року на суму 74 020 грн. 35 коп., від 30 квітня 2014 року на суму 19 932 грн. 83 коп., від 31 жовтня 2014 року на суму 37 416 грн. 36 коп., від 30 листопада 2014 року на суму 118 165 грн. 59 коп., від 25 грудня 2014 року на суму 156 496 грн. 65 коп., від 31 грудня 2014 року на суму 8 083 грн. 03 коп. (а.с. 26 - 33).

Про належне виконання позивачем своїх зобовязань за цим договором щодо поставки газу, також свідчить відсутність з боку покупця претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даного договору.

Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок щодо оплати придбаного природного газу виконав несвоєчасно, що стверджується випискою по рахунку (а.с. 35 - 36), що також підтвердив уповноважений представник відповідача у судових засіданнях та долучених до матеріалів справи документах: заяві про зменшення розміру пені та доповненні до неї.

Статтею 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України, частини 6 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було встановлено вище, відповідач допустив прострочення виконання зобов'язання за договором, у зв'язку з чим, позивач покликаючись на пункт 7.2 договору та норми чинного законодавства України, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 27 686 грн. 07 коп. пені нарахованої за період з 15 лютого 2014 року по 14 липня 2015 року на заборгованість яка була у відповідача за вказані періоди (розрахунок а.с. 8 - 13).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобовязання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обовязку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань. Субєктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи субєкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що він зроблений арифметично не вірно, останній був здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

З наданого позивачем розрахунку пені, нарахованої у період з 15 лютого 2014 року по 14 липня 2015 року, за зобов'язаннями січня - грудня 2014 року вбачається, що відповідні суми заявлених до стягнення грошових коштів за несвоєчасне виконання зобовязання були обчислені останнім без врахування днів, в яких фактично мало місце часткове погашення відповідачем суми основного боргу.

У той же час, з вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Відповідно до перерахунку суду, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення пеня в розмірі 27 519 грн. 23 коп.

Також, суд зазначає, що при нарахуванні пені за зобов'язаннями грудня 2014 року на суму боргу 102 958 грн. 79 коп. в період з 28 січня 2015 року по 05 лютого 2015 року позивач нарахував 631 грн. 84 коп., в той час, як у відповідності до розрахунку суду за вказаний період підлягає до стягнення 710 грн. 84 коп. пені.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обовязок позивача.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Водночас право позивача на зміну предмета або підстави позову, передбачене частиною 4 статті 22 ГПК України, може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Враховуючи той факт, що позивачем не було подано відповідної заяви про зміну позовної вимоги щодо нарахування суми пені за зазначений вище період, зокрема, щодо зміни суми нарахування, суд позбавлений можливості вийти за межі сум, визначених позивачем у позовній заяві, та здійснює розгляд позовних вимог у межах визначених самими позивачем сум.

Відтак, позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягає частковому задоволенню в сумі 27 519 грн. 23 коп.

Також, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача на свою користь три проценти річних у розмірі 2 193 грн. 80 коп., нараховані за зобов'язаннями січня - грудня 2014 року у період з 15 лютого 2014 року по 08 жовтня 2015 року та інфляційні втрати нараховані за зобов'язаннями січня - грудня 2014 року у період з 15 лютого 2014 року по 08 жовтня 2015 року в сумі 44 081 грн. 47 коп.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 3 квітня 1997 року № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Крім того, індекс інфляції вираховується виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в частині 3 пункту 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Перевіривши надані позивачем розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що вони зроблені арифметично не вірно, оскільки останнім не враховані фактичні дні сплати та роз'яснення надані Вищим господарським судом України при нарахуванні інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, судом здійснений розрахунок трьох процентів річних та інфляційних нарахувань.

Суд зазначає, що при нарахуванні трьох процентів річних за зобов'язаннями грудня 2014 року на суму боргу 102 958 грн. 79 коп. в період з 28 січня 2015 року по 05 лютого 2015 року позивач нарахував 67 грн. 70 коп. три процента річних, в той час, як у відповідності до розрахунку суду за вказаний період підлягає до стягнення 76 грн. 16 коп. три процента річних, водночас як вже зазначалося, суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, тому за вказаний період до стягнення підлягає 67 грн. 70 коп. три процента річних.

Крім того, суд зазначає, що позивач нарахував інфляційні втрати за зобов'язаннями січня 2014 року, жовтня 2014 року, листопада 2014 року, в той час, як на кінець місяця у вказані місяці заборгованості за відповідачем не було, відтак нарахування інфляції за зазначені періоди неправомірні.

Також, при нарахуванні інфляційних втрат за зобов'язаннями грудня 2014 року позивач невірно вказав суми боргу на які проводяться нарахування.

Враховуючи усе зазначене вище, у відповідності до розрахунку суду, обґрунтованою та належною до стягнення з відповідача сумою нарахованих інфляційних втрат є 40 177 грн. 27 коп. та 2 163 грн. 68 коп. три процента річних, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Окрім того, як вже зазначалося вище, відповідачем була подана заява про зменшення нарахованої позивачем штрафної санкції (пені) на 90 процентів, в обґрунтування заяви відповідач зазначив, що ним була сплачена заборгованість повністю у 2015 році, порушення зобов'язань не завдало збитків учасникам господарських відносин, заборгованість виникла через невідшкодування державою різниці в тарифах, також зазначив, що стягнення пені в повному обсязі негативно вплине на майнових інтересах відповідача, щодо можливості розрахунку з іншими кредиторами.

Суд зазначає, що пунктом 1 статті 233 ГК України закріплено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються на розсуд суду за визначених умов.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд об'єктивно оцінив, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

В підтвердження зазначених у заяві про зменшення розміру пені обставин, відповідачем надано протоколи територіальної комісії, якими погоджено заборгованість через різницю в тарифах (а.с. 50 - 53), акти звіряння розрахунків по нарахованих субсидіях (а.с. 54 - 55).

З наданих доказів суд вбачає, що є невідповідність в тарифах.

Однак, як вже зазначалося вище, матеріали справи містять договір та додаткові угоди до нього, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені відтисками печаток зазначених суб'єктів господарювання.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 3, статті 627 ЦК України, встановлено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже підписуючи договір та додаткові угоди до нього, відповідач погодився на такі умови та ціни, які визначені самим договором.

Крім того, відповідачем не надано суду будь яких звернень з додатковими угодами надісланими для позивача, з метою врегулювання цін та приведення їх у відповідність, або про зміну термінів розрахунку, надання відстрочки, тощо.

Також, суд враховує, що загальний обсяг поставки газу був здійснений на суму 668 599 грн. 22 коп., а прострочення оплати боргу відповідачем за зобов'язаннями грудня 2014 року було понад 9 місяців, тому нарахування пені в розмірі 27 519 грн. 23 коп. не є непомірно великими та нараховані за тривалий термін прострочення.

Відповідно до статтей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч положенням вказаних статей відповідач, звернувшись до суду із проханням зменшити розмір стягуваної з нього пені, не надав доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Враховуючи усе зазначене вище, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та стягненню з ОСОБА_1 підприємства "Костопількомуненергія" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 27 519 грн. 23 коп. пені, 2 163 грн. 68 коп. три процента річних та 40 177 грн. 27 коп. інфляційних втрат.

У той же час у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 166 грн. 84 коп. пені, 30 грн. 12 коп. трьох процентів річних та 3 904 грн. 20 коп. інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно статті 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 ГПК України оплата судових витрат в сумі 1 301 грн. 59 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 49, 81 - 1, 82 - 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Костопількомуненергія" (35000, Рівненська область, Костопільський район, місто Костопіль, вулиця Нова, будинок 1, ідентифікаційний номер: 30132672) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, Київська область, місто Київ, вулиця Б. Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код: 20077720) 27 519 (двадцять сім тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 23 коп. пені, 2 163 (дві тисячі сто шістдесят три) грн. 68 коп. три процента річних, 40 177 (сорок тисяч сто сімдесят сім) грн. 27 коп. інфляційних втрат та 1 301 (одна тисяча триста одна) грн. 59 коп. судового збору.

3. В частині стягнення з ОСОБА_1 підприємства "Костопількомуненергія" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 166 грн. 84 коп. пені, 30 грн. 12 коп. три процента річних та 3 904 грн. 20 коп. інфляційних втрат - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст складено "08" квітня 2016 року

Суддя Торчинюк В.Г.