Рішення № 57128615, 05.04.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року Справа № 915/92/16

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», пр-т. Перемоги, 14, м. Київ, 01135 (код ЄДРПОУ 38727770)

в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», вул. Заводська, 23, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 38728444)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс», вул. Мала Морська, 25, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 25380435)

про припинення дії договору № А7-А від 10.07.2013 року про встановлення сервітуту

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №7643 від 29.12.2015 року;

від позивача: ОСОБА_3, довіреність № 7650 від 29.12.2015 року;

від відповідача: ОСОБА_4, довіреність №23/03/16 від 23.03.2016 року;

від відповідача: ОСОБА_5, довіреність від 23.02.2016 року;

від відповідача: ОСОБА_6, довіреність від 23.02.2016 року;

від відповідача: ОСОБА_7, довіреність від 06.01.2016 року.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з позовними вимогами до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» про припинення дії Договору від 10.07.2013 року № А7-А про встановлення сервітуту, укладеного між Миколаївською філією державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс».

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.02.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 01.03.2016 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 01.03.2016 року відкладено розгляд справи на 24.03.2016 року.

23.03.2016 року до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області від представника позивача надійшла заява вх. № 5620/16 про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд розірвати договір від 10.07.2013 року № А7-А про встановлення сервітуту у звязку з припиненням сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту (том 1, арк. 127-132).

Заява позивача про уточнення позовних вимог фактично є заявою про зміну предмета позову.

Керуючись ст. 22 ГПК України, абз. 2 п. 3.12 постанови Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 заява про уточнення позовних вимог залишена судом без розгляду, оскільки заява подана після початку розгляду судом справи по суті, про що зафіксовано в протоколі судового засідання від 24.03.2016 року.

В судовому засіданні 24.03.2016 року судом оголошувалась перерва до 05.04.2016 року.

В судовому засіданні 05.04.2016 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та письмових поясненнях (том 1, арк. 92-97, 135-140, том 2, арк. 217-229), та просили суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог представники позивача зазначили наступне.

10.07.2013 року між Державним підприємством „Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Грінтур-Екс" укладено договір № А7-А про встановлення сервітуту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 405 «Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню», а саме доповнено позицією щодо надання послуги «забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України».

З 01.01.2016 року набрало чинності Розпорядження Кабінету Міністрів України №1331-р від 14.12.2015 року, яким встановлено інший спосіб доступу до причалу. Вказана обставина стала підставою звернення до відповідача із листами від 23.12.2015 року щодо розірвання договору сервітуту та укладення договору про забезпечення доступу портового оператору до причалу.

На підставі вище зазначених нормативно-правових актів Адміністрація з 01.01.2016 року надає послуги забезпечення доступу портового оператора до причалу і, як наслідок, договір сервітуту на право користування причалами та причальною інфраструктурою підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України (припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту).

Відповідач заперечив проти розірвання договору сервітуту та укладення договору про забезпечення доступу портового оператору до причалу, що і стало підставою для звернення до суду із позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 113, 116 Конституції України, ст. 75 ГК України, ст. 208-210, 395, 403, 406, 598, 651, 652 ЦК України, ст. 12, 21 Закону України «Про морські порти України», ст. 1, 5 Закону України «Про управління обєктами державної власності», ст. 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», ст. 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Представники відповідача проти позову заперечили в повному обсязі з підстав, зазначених у письмовому відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях (том 2, арк. 1-8, 141-145), та просили суд в позові відмовити. В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено наступне.

Позивач не навів доказів припинення обставин, які були підставами для встановлення сервітуту. Вимога ст. 33 ГПК України не виконана.

Обставиною, якою позивач і відповідач керувалися та яка була підставою для встановлення сервітуту не припинилася. Відповідач був і залишається портовим оператором, який здійснює комплекс робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 14 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні та підкранові колії). Відповідач був і залишається власником і користувачем нерухомого та рухомого майна в тилу причалу № 14 та безпосередньо на причалі № 14. Потребу відповідача у здійсненні ним навантажувально-розвантажувальних робіт неможливо (ця обставина не змінилась) задовольнити іншим способом як через причал № 14 і з використанням причальної інфраструктури (підкранові та залізничні колії), що підтверджується технологічним процесом перевантаження відповідачем зернових вантажів на судна. Повноцінне використання майна, яке знаходиться в тилу причалу № 14 та безпосередньо на причалі № 14 і яке належить відповідачу на праві власності або користування, неможливе без обтяження сервітутом майна позивача (причалу № 14 та причальної інфраструктури: залізничних і підкранових колій, що підтверджується технологічним процесом перевантаження відповідачем зернових вантажів на судна.

Прийняття нормативно-правових актів (Постанови КМУ № 483 та Наказу МІУ № 541) не припинило обставин, які були підставами для встановлення сервітуту.

Позивач помилково ототожнює внесення послуги доступу до причалу до переліку послуг природніх монополій із встановленням єдиного (монопольного) механізму доступу до причалу. Постанова КМУ № 483 прямо визначає також і інші правові механізми доступу до причалу: договори оренди, концесії, спільної діяльності. Позиція позивача щодо того, що послуга доступу до причалу не може бути замінена, не відповідає дійсності.

Законодавство України, чинне на момент встановлення сервітуту (Закон України «Про морські порти України»), передбачало різні правові механізми користування причалом. Постановою КМУ № 483 і Наказом МІУ № 541 було врегульовано на законодавчому рівні додатковий правовий механізм доступу до причалу у формі відповідної послуги. Положення Постанови КМУ № 483 і Наказу МІУ № 541 не містять прямої вказівки на те, що інші правові механізми користування, доступу до причалу мають припинити свою дію або змінитись умови правовідносин сторін за такими механізмами, в тому числі в аспекті ціноутворення.

Положення Постанови КМУ № 483 і Наказу МІУ № 541 не містять норми, яка встановлює обов'язок портового оператора замовляти послугу доступу до причалу, якщо у портового оператора не виникає потреби в отриманні такої послуги.

Виключення, передбачені Постановою КМУ № 483 і Наказом МІУ № 541, щодо договорів оренди, концесії та спільної діяльності, є за своєю природою зобов'язальними (титулами). Речовий титул, до якого належать право власності та інші речові права, сервітут як речове право користування чужим майном, не є предметом регулювання Постанови КМУ № 483 і Наказу МІУ № 541.

Послуга доступу до причалу, передбачена Постановою КМУ № 483, не заміняє сервітут. За своєю природою: послуга доступу до причалу - вид зобов'язальних правовідносин; сервітут - речове право; послуга прив'язана до суб'єкту, який її надає (адміністрації морських портів України); сервітут - до об'єкту (причалу та причальної інфраструктури); у разі припинення суб'єкта надання послуги або вибуття майна (причалів) з володіння такого суб'єкта тощо - суб'єкт не зможе надавати послугу; сервітут незалежно від цих обставин зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений (ч. 6 ст. 403 ЦК України). Послуга не поширює свою дію на причальну інфраструктуру (підкранові та залізничні колії). Права сервітуарія є ширшими за обсягом за право доступу до причалу.

Позивачем не наведено доказів надання ним відповідачу спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу. Позивачем не наведено доказів замовлення, споживання спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу відповідачем.

Припинення сервітуту відповідача порушить державні гарантії, встановлені ст. ст. 18, 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою (ч. 5 ст. 403 ЦК України, п. 4.5 Договору про встановлення сервітуту).

Заперечення відповідача обґрунтовані положеннями ст. 116 Конституції України, ст. 14, 396, 401, 403, 406 ЦК України, ст. 1, 23, 26 Закону України «Про морські порти України», ст. 18, 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Відповідач ОСОБА_8 „Грінтур-Екс" є портовим оператором, що не заперечується сторонами.

Відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України «Про морські порти України» портовий оператор (стивідорна компанія) - субєкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші повязані з цим види господарської діяльності.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі - підприємство) є державним унітарним підприємством і діє, як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 року № 133-р «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту» та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (далі Уповноважений орган управління).

Відповідно до п. 4.2 Статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном відповідно до вимог, передбачених законодавством України, нормативно-правовими актами Уповноваженого органу управління та цим Статутом (том 1, арк. 40-65).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про морські порти України» адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання обєктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про морські порти України» державні стратегічні обєкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом.

Відповідно до ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Системний аналіз вищевказаних норм законодавства дозволяє дійти висновку про відсутність прямої заборони на встановлення адміністрацією морських портів України сервітутів по відношенню до причалів та причальної інфраструктури.

10.07.2013 року між Державним підприємством „Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" (володілець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Грінтур-Екс" (користувач) укладено договір № А7-А про встановлення сервітуту (том 1, арк. 12-18).

Як вбачається з преамбули договору сервітуту договір було укладено у звязку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, повязаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 14 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою.

Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 років з моменту набуття чинності з можливою пролонгацією (п. 14.1 договору сервітуту).

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Додатковою угодою № 1 від 08.08.2013 року до договору сервітуту внесено зміни в частині розміру та порядку внесення плати за сервітут, режиму експлуатації тощо (том 1, арк. 19-21).

Сервітут, встановлений договором, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (том 2, арк. 88).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 405 Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту субєктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню (Офіційний вісник України, 2013 р., № 44, ст. 1578), доповнивши його абзацом такого змісту:

Забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Наказом Міністерства інфраструктури України «Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України» від 18.12.2015 року № 541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 грудня 2015 р. за № 1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України» №1331-р від 14.12.2015 року погоджено встановлені Міністерством інфраструктури в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Позивачем листом від 23.12.2015 року № 18-06/6886 було направлено на адресу відповідача три примірника додаткових угод № 2 до Договору, завірених належним чином, щодо розірвання Договору (том 1, арк. 22, 80).

Листом від 23.12.2015 року №18-06/6900 відповідача було проінформовано, що з 01.01.2016 року набирає чинності Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015 року, яким встановлюється інший спосіб доступу до причалу (ів). Договір сервітуту припиняється. Направлено для підписання два примірники Договору про забезпечення доступу Портового оператору до причалу (ів) (том 1, арк. 24, 82-90).

Відповідач ОСОБА_8 «Грінтур-Екс» листами від 21.12.2015 року № 4166 та від 29.12.2015 року № 4220 повідомив Адміністрацію про те, що заперечує щодо розірвання Договору сервітуту та підписання Договору про забезпечення доступу Портового оператору до причалу (ів) (том 1, арк. 25-27).

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Предметом спору у даній справі є вимога про припинення дії договору про встановлення сервітуту. Підставою позову зазначено обставини, які полягають у припиненні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, у звязку з тим, що потреба сервітуарія підлягає задоволенню у законодавчо встановлений спосіб.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 ЦК України право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та ї обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: речові права, похідні від права власності - право користування (сервітут).

Умовами договору сервітуту сторони передбачили.

Відповідно до п. 1.1 договору сервітуту сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Відповідно до п. 2.1 договору сервітуту сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

Відповідно до п. 3.1 договору сервітуту видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалу № 14 та причальної інфраструктури (Додаток № 1, який є невідємною частиною цього договору), наступною довжиною:

- причал № 14 (інв. № 1031041) 238, 0 м.п., технологічна ширина 19, 80 м.п.;

- залізничні колії № 53, № 54 (інв. 1031089, № 1031090) 519, 59 м.п.;

- підкранові колії (інв. № 10310070) 222, 7 м.п. у дві нитки.

Відповідно до п. 3.2 договору сервітуту сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п. 3.1 даного договору.

Відповідно до п. 4.1 договору сервітуту зміст сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п. 3.1 договору.

Відповідно до п. 4.2 договору сервітуту сервітут є строковим та оплатним.

Відповідно до п. 4.4 договору сервітуту сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.

Відповідно до п. 4.5 договору сервітуту сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Відповідно до п. 9.1.4 договору сервітуту володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України.

Відповідно до п. 14.4 договору сервітуту одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускається.

Відповідно до п. 14.5 договору сервітуту цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди.

Відповідно до п. 14.6 договору сервітуту цей договір припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання обєкта сервітуту користувачу в оренду.

Дія сервітуту підлягає припиненню у випадках, передбачених чинним законодавством України, а саме в ст. 406 Цивільного кодексу України визначено підстави припинення дії сервітуту.

Відповідно до ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

ЦК України у Книзі Третій «Права власності та інші речові права» визначає наступні види речових прав (прав особи на річ): це право власності (Розділ 1 Книги третьої) і речові права на чуже майно (Розділ II Книги третьої).

За своїм змістом, як це випливає з ч. 1 ст. 401 ЦК України, сервітут є речовим правом на користування чужим майном.

Стаття 402 ЦК України передбачає способи встановлення права сервітуту. Так, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Тобто у випадках, коли сервітут встановлюється договором, то це договір про встановлення речового права на чуже майно. Тобто, таким договором не річ передається у користування, а встановлюється речове право користування такою річчю. У зв'язку з чим договір сервітуту не можна розглядати виключно як цивільно-правовий договір, внаслідок укладення якого у його сторін виникають певні права і обов'язки; такий договір є способом встановлення речового права (одним із способів встановлення речового права, передбачених ЦК України, способів на рівні із законом, заповітом і рішенням суду).

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 нього Кодексу. Глава 29 ЦК України визначає захист права власності. Таким чином, ЦК України прямо визначає, що до речового права на чуже майно застосовуються положення, що регулюють право власності, оскільки речове право на чуже майно, як і право власності належать до прав на річ (речових прав).

Судом встановлено, що здійснення відповідачем своєї господарської діяльності з перевалки вантажів на морський транспорт (морські судна) технологічно неможливе в інший спосіб як через причал № 14.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про морські порти України» причал - гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

Таким чином, підставою встановлення сервітуту для ОСОБА_8 «Грінтур-Екс» була і залишається потреба у здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт, яка на момент встановлення сервітуту була обумовлена існуванням наступних обставин:

- наявність у відповідача на праві власності та користування нерухомого майна, що знаходиться в тилу причалу № 14 та технологічно поєднане з таким причалом (наприклад, конвеєрні естакади, що виходять на причал № 14 і забезпечують перевантаження вантажу на судна), що забезпечує завершений цикл надання послуг ОСОБА_8 «Грінтур-Екс» як портового оператора (перевалка вантажів через причал);

- наявність у відповідача на праві власності та користування рухомого майна, що знаходиться на причалі № 14 та яке технологічно поєднане з нерухомим майном, що знаходиться в тилу такого причалу, що забезпечує завершений цикл надання послуг ОСОБА_8 «Грінтур-Екс» як портового оператора (перевалка вантажів через причал).

Правовстановлюючі документи на право власності та право користування нерухомим та рухомим майном ОСОБА_8 «Грінтур-Екс» наявні в матеріалах справи (том 2, арк. 9-82).

Технологія перевантаження зернових на ОСОБА_8 «Грінтур-Екс» передбачає наступні основні стадії: прийом зернової продукції (пшениця, соя, кукурудза, ріпак, ячмінь, соняшник) з автотранспорту через станції розвантаження автотранспорту (СРА) і залізничних вагонів через станції розвантаження вагонів (СРВ); транспортування за допомогою систем конвеєрного обладнання зернової продукції зі станцій розвантаження до місць складування; фізичне складування зернової продукції в складських приміщеннях з метою формування суднових партій; транспортування за допомогою систем конвеєрного обладнання сформованих суднових партій зернової продукції зі складських приміщень до навантажувально-розвантажувальних машин; відвантаження навантажувально-розвантажувальними машинами суднових партій зернової продукції в трюма суден; збір відходів перевантаження та відправка спеціалізованим організаціям для утилізації.

Вищезазначений опис технології перевантаження зернових вантажів відображено у Робочій технологічній карті (РТК), яка діяла на терміналі відповідача на момент встановлення сервітуту (Тимчасова технологічна інструкція перевантаження № 416 від 2011 року) і діє наразі (РТК № 416 від 2015 року). Зазначені РТК затверджені керівником терміналу та підписані уповноваженими особами порту (МФ ДП «АМПУ») (том 2, арк. 146-216).

Так, технологічний процес руху вантажів на терміналі ОСОБА_8 «Грінтур-Екс» передбачає рух зернових вантажів із відповідних секцій (8.1 або 8.2, 9.1 або 9.2) через конвеєри - норію - бункерні ваги - суднонавантажувальну машину, після чого потрапляють до трюму судна.

При цьому, Генеральний план зернового терміналу, технологічні схеми перевантаження вантажів доводять, що майно відповідача (вузол перевантаження зерна з бункерними вагами (літ. 9), норійна башта (літ. а.2), транспортні естакади (літ. а.4), наземні транспортні галереї (літ. 11.1), причальна галерея (літ. 10)), технологічно виходять на причал № 14, чим забезпечується технологічний процес подачі зерна до трюмів суден і що інакше, в інший спосіб як через причал № 14 здійснено бути не може.

Зазначені технологічні схеми перевантаження зернових вантажів на судна передбачають використання майна, яке на праві власності та оренди належить відповідачу.

На причальних коліях, що є об'єктом сервітуту знаходяться судно навантажувальні машини, які належать відповідачу на праві власності та праві користування: вантажно-розвантажувальна машина ПМ-700У1 та інша перевантажувальна техніка; навантажувальна машина ПМК-900 У1 та суднонавантажувальна машина NEUERO SL800.

За таких обставин, наведена вище та підтверджена письмовими доказами (Робочими технологічними картами) технологія перевантаження вантажів на судна доводить, що повноцінне використання майна відповідача (а саме - нерухомого майна, що знаходиться в тилу причалу № 14) неможливе без обтяження сервітутом майна позивача (причалу № 14 та приналежної до нього причальної інфраструктури), оскільки інакше (в інший спосіб) як через причал № 14 здійснення відповідачем перевантаження вантажів на морський транспорт (морські судна) технологічно неможливе.

Сервітут полягає в праві відповідача користуватися причалом № 14, підкрановими коліями та залізничними коліями з метою виконання навантажувально-розвантажувальних робіт із використанням належного відповідачу рухомого та нерухомого майна. Це узгоджується із положенням статті 401 ЦК України, згідно якого сервітутом є саме право користування чужим майном. Право користування є одним із прав власника майна поряд із правом володіння та розпорядження майном, при цьому, сервітут зберігає свою чинність у випадку переходу прав власності на річ, щодо якої він встановлений.

Позивачем не доведено припинення обставин, які були підставами для встановлення сервітуту. Прийняття нормативно-правових актів не припинило обставин, які були підставами для встановлення сервітуту. Обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту, була і залишається: відповідач є власником і користувачем нерухомого та рухомого майна в тилу причалу № 14 та безпосередньо на причалі № 14, що використовується ним для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт (потреби, яка не могла і не може бути задоволена іншим способом як через причал № 14 з використанням приналежної до нього причальної інфраструктури (підкранових і залізничних колій)).

Сервітут надає відповідачу не тільки можливість користування причалом, а й також причальною інфраструктурою для задоволення своїх господарських потреб.

Положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483, наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 року № 541 не містять прямої вказівки на те, що правові механізми користування причалом та причальною інфраструктурою мають припинити свою дію або змінитись умови правовідносин сторін.

Законодавцем не надано визначення поняття «спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу», тобто не врегульовано, що саме включає в себе вказана послуга.

Натомість, ані постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483, ані наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 року № 541 не передбачено, що спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу включає в себе також надання права користування причалом, права користування причальною інфраструктурою (підкрановими та залізничними коліями) тощо.

Послуга із забезпечення доступу до причалу не може замінити сервітут.

ЦК України прямо встановлює, що підставою встановлення будь-якого сервітуту є наявність у особи, яка не є власником (володільцем) відповідного майна, потреби, яка не може бути задоволена іншим способом. Таким чином, для ОСОБА_8 «Грінтур-Екс» підставою встановлення сервітуту була потреба у здійсненні навантажувально-розвантажувальних робіт через причал № 14 з використанням приналежної до нього причальної інфраструктури.

Суду не подано будь-яких доказів, які б підтверджували припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту. Обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, були і залишаються: відповідач є власником і користувачем нерухомого та рухомого майна в тилу причалу № 14 та безпосередньо на причалі № 14 й продовжує здійснювати господарську діяльність. За таких обставин, відсутні правові підстави для припинення договору про встановлення сервітуту згідно з п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України.

Судом також враховано, що ОСОБА_8 «Грінтур-Екс» (входить до ОСОБА_9 ВUNGE - міжнародної інтегрованої агропромислової компанії) є одним із інвесторів в Миколаївському морському порту (Програма розвитку ДП «Миколаївський морський торговельний порт», затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 05.06.2009 року № 651, договори про надання позики від 11.03.2011 року № 11/03-1-2011 та № 25 тощо) (том 2, арк. 89-132).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про інвестиційну діяльність» держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.

Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством(крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.

Відповідно до абз. 3, 4 ст. 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» з метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій.

Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Такими гарантіями для ОСОБА_8 «Грінтур-Екс» як інвестора було встановлення сервітуту для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

Позивач не надав суду доказів існування інших підстав для дострокового припинення договору сервітуту, які були б передбачені законом або самим договором сервітуту. При цьому, посилання позивача на приписи ст. 651, 652 ЦК України в спірному випадку є неправильним, оскільки вказані норми регулюють порядок та підстави внесення змін та розірвання договорів, а предметом спору у даній справі є вимога про припинення дії договору сервітуту.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними. В позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові відмовити.

Судовий збір в розмірі 1 378 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 11.04.2016 року

Суддя Е.М. Олейняш