Рішення № 57128593, 05.04.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 квітня 2016 р. Справа № 918/127/16

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення заборгованості в сумі 7 686 грн. 82 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: Бородавко А.П. за довіреністю від 04 квітня 2016 року № 03-05/1/1;

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 05 квітня 2016 року, відповідно до статті 85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якій просив суд стягнути заборгованість в сумі 7 686 грн. 82 коп.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2016 року порушено провадження у справі № 918/127/16, розгляд якої призначено на 15 березня 2016 року.

15 березня 2016 року ухвалою суду розгляд справи відкладено на 05 квітня 2016 року.

05 квітня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд припинити провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 7 168 грн. 04 коп. та стягнути з відповідача на користь позивача 333 грн. 97 коп. пені, 141 грн. 64 коп. інфляційних збитків, 43 грн. 17 коп. три процента річних.

Вищезазначена заява прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 05 квітня 2016 року уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, наполягав на задоволенні позову з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання 05 квітня 2016 року, хоча про місце дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд визнав достатніми наявні в матеріалах справи докази для прийняття рішення та в порядку статті 75 ГПК України розглядає справу за наявними в ній матеріалами, суд

ВСТАНОВИВ:

11 листопада 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (надалі - ТОВ "Рівнетеплоенерго", товариство) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2, підприємець, споживач) був укладений договір на відпуск теплової енергії № 576 (надалі - договір, а.с. 7 - 8), за умовами якого, останнє зобов'язалося надавати споживачеві теплову енергію, а споживач, у свою чергу, - прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 1.4 зазначеного договору теплова енергія подається споживачу за адресою: місто Рівне, вулиця Відінська, 16/21.

Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Згідно загальних відомостей про об'єкти споживача, що є невід'ємною частиною договору від 11 листопада 2009 року № 576, загальна площа об'єкту відповідача - офіс, розташованого за адресою: місто Рівне, вулиця Відінська, 16/21, становить 63,40 м2 (а.с. 9).

Споживач проводить оплату за отриману теплову енергію шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок товариства, при цьому споживач самостійно отримує рахунок. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункти 5.3- 5.4 договору).

Даний договір укладається терміном на 1 рік і набуває чинності з дня його підписання. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення буде письмово заявлено однією з сторін.

Вказана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб'єктів господарювання.

Статтею 204 ЦК України презумується правомірність правочину.

На час розгляду справи, доказів недійсності чи розірвання договору на відпуск теплової енергії від 11 листопада 2009 року № 576, зокрема відповідних судових рішень з цього приводу, господарському суду не надано.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору товариство протягом березня 2015 року - січня 2016 року надало відповідачу теплову енергію на загальну суму 7 168 грн. 04 коп.

Зокрема, у березні 2015 року підприємцю була надана теплова енергія на суму 1 793 грн. 34 коп., у квітні 2015 року - на суму 782 грн. 94 коп., у жовтні 2015 року - на суму 539 грн. 59 коп., у листопада 2015 року - на суму 1 387 грн. 26 коп., у грудні 2015 року - на суму 1 524 грн. 92 коп., у січні 2016 року - на суму 2 520 грн. 90 коп.

Вищезазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи рахунками за послуги теплопостачання, виставленими постачальником у вищезазначений період для споживача (а.с. 13 - 18).

Про належне виконання товариством своїх зобов'язань за договором щодо відпуску теплової енергії, також свідчить відсутність у матеріалах справи з боку підприємця претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Однак всупереч умовам договору відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості теплової енергії, наданої йому в спірний період, у встановлений вищезазначеним правочином строк не виконав.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи стверджено, що позивач згідно умов договору передав для відповідача теплової енергії на загальну суму 7 168 грн. 04 коп. у період з березня 2015 року по січень 2016 року.

Однак, як було зазначено вище, у своїй заяві про зменшення розміру позовних вимог від 05 квітня 2016 року № 03-05/708/899 товариство просило суд припинити провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з підприємця 7 168 грн. 04 коп. основного боргу у зв'язку з добровільною сплатою відповідачем зазначеної суми грошових коштів.

На підтвердження вищенаведених обставин Товариством до даної заяви було долучено копію виписки з банку (а.с. 37 - 38), з якої вбачається, що 29 лютого 2016 року відповідач сплатив позивачу 7 168 грн. 04 коп., призначення платежу: оплата боргу за теплопостачання.

Згідно з пунктом 1 - 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

З вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що провадження у справі підлягає припиненню в зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної процесуальної норми можливе лише у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).

Судом встановлено, що провадження у даній справі відповідно до приписів статті 64 ГПК України було порушено ухвалою суду від 24 лютого 2016 року (а.с. 1).

Суд зазначає, що сума заборгованості відповідача, яка виникла на підставі договору на відпуск теплової енергії від 11 листопада 2009 року № 576 у зв'язку з несплатою підприємцем у березні 2015 року - січні 2016 року теплової енергії, була повністю сплачена відповідачем після порушення провадження у даній справі.

За таких обставин, суд на підставі пункту 1 - 1 частини 1 статті 80 ГПК України припиняє провадження у справі в частині стягнення 7 168 грн. 04 коп. основної суми боргу , через відсутність предмету спору.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати вартості наданих йому послуг по відпуску теплової енергії, позивач, просив суд стягнути з підприємця 333 грн. 97 коп. пені, нарахованої на відповідні суми основного боргу. Зокрема, позивач просив суд стягнути з підприємця 118 грн. 78 коп. пені, нарахованої з 11 квітня 2015 року по 09 жовтня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 412 грн. 43 коп. та 215 грн. 19 коп. пені, нарахованої з 11 травня 2015 року по 08 листопада 2015 року на суму основного боргу в розмірі 782 грн. 94 коп.

Згідно пункту 6.3.3 договору споживач несе відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України також три процента річних від простроченої суми та сплата основного боргу з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки заявлений до стягнення розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої у зв'язку з несвоєчасної оплатою поставленої підприємцю у березні, квітні 2015 року теплової енергії, відповідає вищезазначеним нормам законодавства, положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача 333 грн. 97 коп. пені підлягає задоволенню.

Також на підставі статті 625 ЦК України позивач згідно наданого розрахунку (а.с. 12) просив суд стягнути з відповідача 141 грн. 64 коп. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми заборгованості з квітня 2015 року по грудень 2015 року, а також три проценти річних в сумі 43 грн. 17 коп., нараховані з 1 березня 2015 року по 10 лютого 2016 року на відповідні суми боргу.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечать положенням договору, позовна вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми також підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується інфляційних втрат, відповідачем при нарахуванні не враховані приписи чинного законодавства України.

Так, при нарахуванні інфляційних втрат відповідачем в розрахунок не включені місяці в яких було від'ємне значення інфляції (дефляція).

Суд зазначає, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в частині 3 пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Відповідно до розрахунку інфляційних втрат зробленого судом, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 134 грн. 62 коп. інфляційних втрат.

Тому, позов в частині стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню.

За таких обставин вказаний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд на підставі вищезазначених приписів статті 49 ГПК України дійшов висновку про покладення на підприємця витрат по сплаті судового збору в сумі 1 378 грн. 00 коп.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32 - 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (3001, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, місто Рівне, вулиця Данила Галицького, будинок 27, ідентифікаційний код: 36598008) 333 (триста тридцять три) грн. 97 коп. пені, 43 (сорок три) грн. 17 коп. три процента річних, 134 (сто тридцять чотири) грн. 62 коп. інфляційних втрат та 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 7 грн. 02 коп. інфляційних втрат.

4. Провадження по справі в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" основної суми боргу в розмірі 7 168 грн. 04 коп. - припинити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст складено "08" квітня 2016 року

Суддя Торчинюк В.Г.