Рішення № 57128272, 06.04.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/13/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2016 справа № 908/359/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «ХЕЛП-АГРО» (поштова адреса: пр. Московський, буд. 142/2, офіс 406, м. Харків, 61128; юридична адреса: вїзд Механізаторів, буд. 1/9, Близнюківський район, Харківська область, 64801)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «СЛАВУТИЧ» (провулок Молодіжний, буд. 1/А, с. Білоріцьке, Веселівський район, Запорізька область, 72252)

про стягнення 30214,51 грн.

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 1 від 04.01.2016 р., паспорт серії ММ № 235170 від 16.06.1999 р.;

від відповідача: не зявився.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 09.02.2016 р. звернулося товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірма «ХЕЛП-АГРО» з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «СЛАВУТИЧ» про стягнення 30214,51 грн., які складаються з: 20000,00 грн. основного боргу, 3255,88 грн. пені, 6000,00 грн. штрафу, 218,63 грн. 3% річних та 740,00 грн. інфляційних втрат. Позов обґрунтований ст.ст. 525, 526, 549-552, 610, 625 ЦК України. Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором купівлі-продажу від 20.04.2015 р. №2004п3, внаслідок чого утворилась заборгованість за отриманий товар (насіння соняшнику F1 «Ясон»). У звязку з наявністю порушення грошового зобовязання позивач, керуючись умовами договору та приписами діючого законодавства, нарахував до стягнення пеню, 30% штрафу, інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання зобовязань.

Ухвалою суду від 10.02.2016 року порушено провадження у справі № 908/359/16, присвоєно справі номер провадження 18/13/16, судове засідання призначене на 16 березня 2016 року; розгляд справи відкладався на 06.04.2016 р.; здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу за наявними у справі документами та закінчений 06.04.2016 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно відзиву, що надійшов до господарського суду 04.04.2016 р., ТОВ «Агрофірма «Славутич» визнає позовні вимоги про стягнення 20000,00 грн. основного боргу, просить відмовити у стягненні 6000,00 грн. штрафу; просить зменшити суму неустойки на 70% відповідно до ч. 1 ст. 233 ГПК України. До відзиву додано контррозрахунок заявлених до стягнення суми пені та 3% річних. В обґрунтування зменшення пені відповідач посилався на те, що ТОВ «Агрофірма «Славутич» не мало можливості виконати належним чином зобовязання, оскільки протягом 2013-2014 років товариство зазнало впливу несприятливих природнокліматичних умов, які спричинили значні пошкодження посівів сільськогосподарських культур, внаслідок чого понесло збитки у звязку із форс-мажорними обставинами. Крім того, звернуто увагу суду, що одночасне стягнення пені та штрафу суперечить правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2033цс15.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, що викладені у позові; на вимогу суду надав витребувані документи, а також уточнений розрахунок стягуваних сум із зазначенням періоду стягнення.

Уточнений розрахунок позивачем не оформлений у відповідності до ст. 22 ГПК України як зменшення позовних вимог, у звязку з чим судом розглядаються первісно заявлені позовні вимоги.

Стосовно заперечень відповідача зазначив, що в період 2013-2014 рр. скрутного фінансового становища, на який посилається відповідач, ТОВ «Агрофірма «Славутич» належним чином виконувало зобовязання за іншими правочинами, отже підстави для зменшення пені є надуманими; спростовував позицію відповідача щодо застосування судом правової позиції Верховного Суду України, що викладена в постанові у цивільній справі, надавши протилежну практику Верховного Суду України, яка свідчить, що різновиди неустойки не є подвійною відповідальністю за одне й те саме правопорушення.

Представник відповідача не зявився в судове засідання.

Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «ХЕЛП-АГРО» (продавець, позивач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «СЛАВУТИЧ» (покупець, відповідач у справі) 20.04.2015 р. уклали договір купівлі-продажу № 2004п3 (надалі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобовязується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю посівний матеріал/насіння сільськогосподарських культур, у кількості та по ціні, які обумовлені у цьому договорі, а покупець зобовязується сплатити належну грошову суму та прийняти вказані товари, в порядку, в термін та на умовах, визначених у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2. договору продавець зобовязується передати покупцю наступний товар: 750 кг насіння соняшнику «Ясон» по ціні 40,00 грн. з ПДВ за 1 кг на загальну суму 30000,00 грн. з ПДВ.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що датою передання товару та виконання зобовязання продавця є дата підписання сторонами видаткової накладної.

Відповідно до п. 3.4., п. 3.5.1, п. 3.5.2 договору оплата вартості товару згідно п. 1.2. договору здійснюється в такому порядку: 30% від загальної вартості товару, що складає 9000,00 грн. в тому числі ПДВ, в термін 5 (пять) днів з дня підписання договору; 70 % від загальної вартості товару, що складає 21000,00 грн. в тому числі ПДВ, в термін до 15.09.2015 р.

Поставка товару підтверджуються видатковою накладною № 409 від 23.04.2015 р. на суму 30000,00 грн., яка підписана обома сторонами. Прийом товару здійснювався згідно довіреності № 5 від 23.04.2015 р., виданої на імя ОСОБА_2

Як зазначив позивач, на виконання п. 3.4. договору, 08.05.2015 р. відповідачем здійснено оплату за придбане насіння в розмірі 10000,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем виконані умови договору належним чином, товар відповідачу разом із накладною на відпуск товару поставлений, та ним отриманий.

Відповідач взяті на себе зобовязання за договором № 2004п3 від 20.04.215 р. належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за отриманий товар в розмірі 20000,00 грн.

На адресу відповідача 15.12.2015 р. спрямована претензія № 297 від 14.12.2015 р. з вимогою здійснити оплату поставленого товару. Претензія залишена без відповіді, борг без оплати.

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 20000,00 грн. основного боргу підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобовязання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обовязок щодо оплати поставленого позивачем товару на суму 20000,00 грн. у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, підтверджується матеріалами справи, поясненнями відповідача, наданими у відповідності до статей 22, 78 ГПК України.

Відповідно до ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Згідно зі ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Отже, визнання основного боргу відповідачем відповідає обставинам справи, а вимога позивача про стягнення 20000,00 грн. основного боргу задовольняється судом.

За порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, позивач, враховуючи положення п. 5.3. та 5.4. договору, просив стягнути 3255,88 грн. пені за період прострочення з 15.09.2015 р. по 26.01.2016 р. та 6000,00 грн. штрафу.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що в разі порушення договірних зобовязань винна сторона виплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення виконання зобовязань.

У разі порушення договірних зобовязань з боку покупця щодо порядку та суми розрахунку останній сплачує на користь продавця додатково (окремо від сплати пені) штраф в розмірі 30% від суми заборгованості (п. 5.4. договору).

Враховуючи норми наведеного діючого законодавства України суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок суми штрафу у розмірі 6000,00 грн. є виконаними з дотриманням вказаних норм права та умов договору, тому вимога позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 6000,00 грн. судом задовольняються.

Вимога щодо стягнення пені судом відхилена, оскільки заявлена безпідставно виходячи з наступного:

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» розяснено: якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобовязань» передбачається, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.ст. 1, 3).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 549 ЦК України).

Тобто, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, яка обовязково має бути письмово (вираження згоди сторін) узгоджена сторонами, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

В пункті 5.3. договору в якості розміру санкції зазначено «в розмірі подвійної ставки НБУ». Передбачена відповідальність «винної сторони», тобто як за порушення обовязків по продажу товару (натуральних), так і по оплаті отриманого товару (грошових). Про базу нарахування не зазначено (від суми договору, від суми простроченого платежу, від суми непоставленого, недопоставленого тощо).

Так, згідно Закону України «Про Національний банк України», існують: облікова ставка НБУ, ставки рефінансування НБУ, процентні ставки за операціями НБУ. Відповідно до Положення про процентну політику Національного банку України, затверджено постановою правління НБУ 18.08.2004 р. № 389 існують: індикативна процентна ставка, облікова ставка НБ; ставка рефінансування; ставка за депозитами овернайт; ставка за кредитами овернайт; ставка залучення тимчасово вільних коштів банків.

Таким чином, аналіз умов договору та діючого законодавства свідчить про неузгодження сторонами, ні розміру пені (не зазначено яка саме ставка НБУ узгоджена сторонами: облікова, рефінансування, індикативна тощо), ні бази нарахування пені в залежності від порушення (від суми договору, від суми простроченого платежу, від суми непоставленого, недопоставленого), внаслідок чого, суд відмовляє у задоволені вимоги щодо стягнення пені.

За порушення виконання відповідачем грошового зобовязання позивач просив стягнути з відповідача 218,63 грн. 3% річних за період з 15.09.2015 р. по 26.01.2016 р. за 133 дні прострочення оплати та 740,00 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2015 р. по грудень 2015 р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаним невірно через допущену помилку при визначенні кількості днів в році, а саме позивачем не враховано, що 2016 рік є високосним, у звязку із чим позовні вимоги про стягнення 3% річних за вказаний позивачем період, тобто за 133 дні прострочення, задовольняються в частині стягнення 218,51 грн., в частині стягнення 0,12 грн. 3% річних у позові відмовляється.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд визнав виконаними невірно, через допущені помилки при округлені сукупного індексу інфляції, однак вимогу про стягнення 740,00 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2015 р. по грудень 2015 р. суд задовольняє, оскільки за умови належного розрахунку інфляційних втрат за період прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання така сума є більшою ніж заявлено позивачем (742, 09 грн.).

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Клопотання відповідача щодо застосування ч. 1 ст. 233 ГК України та зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені на 70% судом залишено без розгляду, внаслідок відхилення вказаної вимоги позивача.

Заперечення відповідача щодо протиправного одночасного нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу є хибними виходячи з наступного:

Відповідно до п. 4 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 р. «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошового зобовязання» за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «СЛАВУТИЧ» (72252, Запорізька область, Веселівський район, с. Білоріцьке, провулок Молодіжний, будинок 1/А, ідентифікаційний код 30896126) на користь товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «ХЕЛП-АГРО» (юридична адреса: 64801, Харківська область, Близнюківський район, вїзд Механізаторів, буд. 1/9; поштова адреса: 61128, м. Харків, пр. Московський, буд. 142/2, офіс 406; ідентифікаційний код 30511419, р/р 26001035919700 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005) 20000,00 грн. (двадцять тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 6000,00 грн. (шість тисяч грн. 00 коп.) 30% штрафу, 218,51 грн. (двісті вісімнадцять грн. 51 коп.) 3% річних, 740,00 грн. (сімсот сорок грн. 00 коп.) інфляційних втрат, 1229,50 (одну тисячу двісті двадцять девять грн. 50 коп.) судового збору. Видати наказ.

2.В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 11 квітня 2016 р.

Суддя В.В. Носівець