Рішення № 57119760, 04.04.2016, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/13866/14-ц

Провадження № 2/643/53/16

04.04.2016р. м. Харків

Московський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого судді - Сиротникова Р.Є.

За участю секретаря Новакової Т.С.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому, після уточнення позовних вимог просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки НОМЕР_1 та дачного будинку розташованого на території садового товариства «Ювілейне» м. Харків; визнати земельну ділянку НОМЕР_1 та дачний будинок, розташований на території садового товариства «Ювілейне» м. Харків, спільною сумісною власністю подружжя; визнати недійсним передачу дольового взносу на гаражний бокс № НОМЕР_2, що знаходиться на території гаражного кооперативу «Москвич», м. Харків, ОСОБА_3; визнати гаражний бокс № НОМЕР_2 розташований на території гаражного кооперативу «Москвич», м. Харків спільною сумісною власністю подружжя; Розділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину гаражного боксу № НОМЕР_3, що розташований на території гаражно-будівельного кооперативу «Північна Салтівка» та знаходиться на праві приватної власності відповідно до договору від 14. 08. 2000 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину гаражного боксу № НОМЕР_2, що розташований на території гаражного кооперативу «Москвич» та знаходиться на праві приватної власності відповідно до договору від 22.07.2003 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину земельної ділянки № 196, загальною площею 0,0400 га, що знаходиться в м. Севастополь, на території садового товариства «Теремок»; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину земельної ділянки НОМЕР_4, загальною площею 0,0400 га, що знаходиться в м. Севастополь, на території садового товариства «Теремок»; визнати право власності за ОСОБА_1 на 1\2 частину дачної ділянки НОМЕР_1, квартал №5, розміром 669 м. кв., що знаходиться на території садівничого товариства «Ювілейне» від 16.10.2005 року; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину гаражного боксу № НОМЕР_3, що розташований на території гаражно-будівельного кооперативу «Північна Салтівка» та знаходиться на праві приватної власності відповідно до договору від 14.08.2000 року; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину гаражного боксу № НОМЕР_2, що розташований на території гаражного кооперативу «Москвич» та знаходиться на праві власності відповідно до договору від 22.07.2003 року; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину дачної ділянки НОМЕР_1, квартал №5, розміром 669 кв. м., що знаходиться на території садівничого товариства «Ювілейне» від 16.10.2005 року; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину земельної ділянки № 196, загальною площею 0,0400 га, що знаходиться в м. Севастополь, на території садового товариства «Теремок»; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину земельної ділянки НОМЕР_4, загальною площею 0,0400 га, що знаходиться в м. Севастополь, на території садового товариства «Теремок».

В обґрунтування позову, ОСОБА_1 зазначила, що 10 січня 1997 року між позивачем та відповідачем, ОСОБА_2, укладено шлюб, який зареєстровано у Київському відділі реєстрації актів цивільного стану м. Харкова.

В період шлюбу за спільні кошти подружжям було набуте наступне майно:

Квартира, яка знаходиться за адресою: м. Харків. АДРЕСА_3 та складається з 3-ох кімнат, та була придбана 16.03.2000 року.

Гаражний бокс № НОМЕР_3, що розташований на території гаражно-будівельного кооперативу «Північна Салтівка» та знаходиться на праві приватної власності відповідно до договору від 14.08.2000 року.

Гаражний бокс № НОМЕР_2, що розташований на території гаражного кооперативу «Москвич» та знаходиться на праві приватної власності відповідно до договору від 22.07.2003 року.

Дачну ділянку НОМЕР_1, квартал №5, розміром 669 м. кв., що знаходиться на території садівничого товариства «Ювілейне» від 16.10.2005 року.

Земельні ділянки № 196 площею 0,0400 га та НОМЕР_4 площею 0,0400 га. що знаходяться на території Садівничого товариства «Теремок».

На сьогоднішній день Позивач з Відповідачем не домовились про порядок поділу нерухомого майна.

На даний момент Відповідач проживає окремо. Всі правовстановлюючі документи на спільне майно подружжя знаходяться у Відповідача.

З метою належної аргументації позовних вимог та на підтвердження доводів до Гаражних кооперативів та садових товариств були надіслані адвокатські запити.

Згідно відповіді керівника Гаражного кооперативу «Москвич» на адвокатський запит АО «СІМЕЙСТВО», № 31/14 від 02.07.2014 року, відповідач без згоди позивача передав право дольового взносу на гаражний бокс № НОМЕР_2 ОСОБА_3

Тобто спільне сумісне майно було відчужено без відома та згоди позивача.

Керівник гаражного кооперативу «Москвич» повідомив, що в матеріалах справи гаражного кооперативу - «Москвич» знаходиться письмовий документ, який написаний ніби-то від імені позивача, та в якому значиться про згоду позивача на продаж гаражного боксу № НОМЕР_2. Проте, обставини, які відкрились не відповідають дійсності, позивач стверджує, що даний документ є підробкою. З моменту, як позивачу стало відомо про дані обставини, позивач звернулась з відповідною заявою до правоохоронних органів.

Стосовно іншого майна, дачної ділянки з розташованим на ній дачним будинком, позивач також звернулася до керівника садівничого товариства «Ювілейне», проте керівник відмовилась давити відповідь на отриманий адвокатський запит, про те на словах сказала, що земельна ділянка НОМЕР_1 з побудованим на ній дачним будинком вже не знаходиться у власності відповідача по причині відчуження даної нерухомості. Повторно направлений адвокатський запит на адресу, Керівники садового товариства «Ювілейне» також залишили без відповіді. По факту відмови від надання відповіді на адвокатський запит, позивач також звернулась з відповідною заявою до правоохоронних органів.

Отже, отримана інформація дає позивачу підстави вважати, що в період шлюбу з відповідачем без згоди позивача було відчужено два об'єкти спільної сумісної власності зокрема: гаражний бокс № НОМЕР_2 . що знаходився на території гаражного кооперативу «Москвич» та земельні ділянка НОМЕР_1 з розташованим на ній дачним будинком, що є істотним порушенням прав позивача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_5, та представник позивача ОСОБА_6, що діє на підставі довіреності, позов підтримали та, посилаючись на вищевикладене, просили його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_7, який діє на підставі договору про надання правової допомоги, в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю, позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши надані докази в їх сукупності, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами та їх представниками під час розгляду справи, що сторони перебувають у шлюбі з 10.01.1997 року.

З договору купівлі-продажу, АВІ №842487 від 09.03.2000 року, завірена копія якого наявна в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_2 придбав у власність квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, 09.03.2000 року, тобто під час перебування у шлюбі із позивачем.

Відповідно до положень Кодексу про шлюб та сім'ю, який діяв на момент виникнення у відповідача права власності на спірну квартиру, (стаття 22) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Статтею 23 КпШС визначено порядок укладення подружжям угод щодо спільного майна. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Відповідно до ст. 61 СК України, визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1-3 ст.65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

При вирішенні спору між сторонами, суд бере до уваги той факт, що позивач та її представник не надали до суду жодного доказу на підтвердження того факту, що відповідач дійсно за час перебування у шлюбі придбав у власність перелічені в уточненій позовній заяві об'єкти нерухомості та земельні ділянки, що його право власності на вказані об'єкти є оформленим та зареєстрованим у встановленому законом порядку.

Не надано позивачем та її представником і належних та допустимих доказів того, що відповідачем вчинялись будь-які дії з відчуження нерухомого майна чи земельних ділянок. Так, з наданих в матеріали справи відповідей на адвокатські запити, вбачається, що відповідач дійсно був членом гаражних кооперативів та садівничих товариств, мав у користуванні гаражі та земельні (дачні) ділянки. Але, відомостей, щодо отримання відповідачем відповідних правовстановлюючих документів на вказане майно, їх реєстрацію у встановленому законом порядку, як і відомостей щодо укладення відповідачем угод з відчуження цього майна позивачем не надано. Посилання позивача на те, що відповідач незаконно передав свій дольовий внесок на гараж в ГК «Москвич» іншій особі, не підтверджені жодним належним та допустимим доказом.

Слід зауважити, що позов ОСОБА_1 розглядався судом більше року, до відкриття провадження у справі позовна заява залишалась без руку з мотивів не надання відомостей щодо спірного нерухомого майна, але за час розгляду справи судом позивач не надала належних доказів на підтвердження фактів викладених у позові, та в обґрунтування заявлених у справі позовних вимог, не повідомила суду про відсутність у неї реальної можливості отримати такі докази самостійно та не просила суд вжити заходи з забезпечення доказів (зокрема, щодо спірних земельних, дачних ділянок та гаражів).

Крім того, в частині позовних вимог про визнання права власності на 1\2 частину спірного майна за відповідачем, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки діючим цивільно-процесуальних законодавством не передбачено можливість заявляти позивачем вимоги в інтересах відповідача, оскільки за ним законом закріплене право звернення до суду із зустрічним позовом. Вказаним правом, встановленим ст. 123 ЦПК України, відповідач не скористався.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 61, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 61, 63, 65, 70, 71СК України, ч.1 ст. 357, ч.3 ст. 368, ч.2 ст. 372 ЦК України суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_2

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з моменту отримання його копії.

Суддя Р.Є. Сиротников