Рішення № 57114407, 04.04.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/7704/14 Головуючий у 1 інстанції: Лозинський Б.М.

Провадження № 22-ц/783/1266/16 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я. Гірник Т.А.

секретар: Симець В.І.,

за участі прокурора Лящука Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора м. Львова (на даний час Львівська місцева прокуратура №1) в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області на рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року у справі за позовом НВП «Карат» до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном та визнання права власності, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Франківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року позов задоволено. Зобов'язано усунути перешкоди у здійсненні користування та розпорядження своїм майном фундаментом господарської споруди, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 202. Визнано за науково-виробничим підприємством «Карат» право власності на об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою м. Львів, вул. Стрийська, 202 згідно технічного паспорта БТІ. Вирішено питання судових витрат.

Дане рішення оскаржив перший заступник прокурора м. Львова (на даний час Львівська місцева прокуратура №1) в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області.

В апеляційній скарзі просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, винесеним з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що фундамент господарської споруди, який знаходиться по вул. Стрийській, 202 у м. Львові є самочинним будівництвом, оскільки він збудований без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту. Зазначає, що позивачем не надано жодних доказів того, що у нього виникло право власності на спірний об'єкт нерухомого майна і це право зареєстровано в порядку, встановленому ст. 331 ЦК України, тобто, що він є власником фундаменту трансформаторної підстанції. Крім цього, в рішенні суд посилається на ст. 331 ЦК України в редакції, яка втратила свою чинність на підставі Закону України від 15.12.2005 року. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу відведена земельна ділянка під будівництво, не вирішено питання про залучення до участі у справі Львівської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України для надання висновків на виконання їх повноважень. Також, наявність між сторонами договору підряду унеможливлює застосування ст.392 ЦК України, оскільки положення цієї статті не застосовуються у зобов'язальних правовідносинах.

В судове засідання окрім прокурора решта осіб, що беруть участь у справі (їх представники) не з'явилися, причин неявки не повідомили. Однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що такі особи належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321, 328, 331, 392 ЦК України та задовольняючи позов, виходив з того, щона земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 202, яка перебуває у позивача на праві постійного користування, розташований фундамент господарської споруди, яка не була ним добудована та передана на баланс в зв'язку з скрутним фінансовим становищем. З метою відновлення вказаного фундаменту між позивачем та відповідачем було укладено Договір підряду №7/12 від 02.04.2012 року. Однак, підрядник своїх зобов'язань по виконанню умов Договору не виконав і останній було розірвано позивачем в односторонньому порядку 15.10.2012 року. Незважаючи на листи позивача про розірвання вищевказаного договору підряду та про припинення вчинення будь-яких дій спрямованих на відновлення об'єкту незавершеного будівництва, відповідач продовжував виконувати різного роду роботи на території, що прилягає до належного позивачу на праві власності об'єкту незавершеного будівництва. Оцінивши вищенаведене в сукупності, суд прийшов до висновку, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користування майном та, що вказане майно належить позивачу на праві власності.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суд першої інстанції обставинам справи та вимогам закону не відповідають.

Відповідно до ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Також, згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Крім цього, згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Окрім наведеного, за ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачем подано даний позов з вимогами, що судом задоволено до особи підрядника, яким, на переконання позивача, чиняться перешкоди у користуванні спірним фундаментом з обґрунтуванням побудови такого ним самим, які вони просили усунути з визнанням права власності на такий об'єкт.

Зважаючи на наведені вище норми закону та матеріали цивільної справи, а саме відсутність у них: даних про те, що земельна ділянка на якій споруджено спірний об'єкт перебуває у власності позивача чи передана такому для здійснення будівництва; даних про те, що спірний об'єкт споруджувався у відповідності до вимог закону, зокрема, з дотриманням будівельних норм та правил та дозволом на здійснення такого будівництва, - даний спір про усунення перешкод у користуванні майном, що споруджується з визнанням права власності на таке нерухоме майно міг бути заявлений в порядку ст. 376 ЦК України із залученням як відповідача, зокрема, власника земельної ділянки, яким в даному випадку є територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради та інших осіб на права та інтереси яких вказане будівництво може впливати, а також Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, як органу на якого покладено функції з контролю за дотриманням законодавства в сфері будівництва.

Однак, як вбачається із позовної заяви та рішення суду першої інстанції, відповідачем у даному позові зазначена лише фізична особа, якою, за доводами позивача, здійснювалось у договірному порядку спорудження такого об'єкту.

Зважаючи на вказане, а саме відсутність осіб, на права та інтереси яких вказане рішення прямо впливає, як відповідачів та незалучення вказаного органу архітектурно-будівельного контролю, суд не вправі був вирішувати даний спір, тим більше задовільняти такий.

Враховуючи вказане рішення суд першої інстанції як таке, що вимогам закону не відповідає підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Вказаним слід визнати доводи апеляційної скарги обґрунтованими та таку задовольнити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.2-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Львова (на даний час Львівська місцева прокуратура №1) в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області - задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 3 грудня 2014 року - скасувати та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позову НВП «Карат» до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном та визнання права власності - відмовити.

Стягнути з НВП «Карат» в користь держави 117,29 грн. недоплаченого судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути з НВП «Карат» в користь Прокуратури Львівської області 664,93 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: В.Я. Бакус

Т.А. Гірник