Рішення № 57110653, 08.04.2016, Дружківський міський суд Донецької області

Єдиний унікальний номер 229/3061/15-ц

Номер провадження № 2/229/382/2016

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.16 року Дружківський міський суд Донецької області

у складі:

головуючого-судді Гонтар А.Л.

при секретареві Костенко В.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Дружківського міського суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Золотий Урожай'' про визнання незаконними дії щодо безпідставного звільнення за п.2 ст. 41 КЗпП України, зміни запису у трудовій книжці, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, витрат на правову допомогу,

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 12 серпня 2015 р. звернулась до Дружківського міського суду з позовною заявою до ТОВ "ТК "Золотий Урожай" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування шкоди .

В позовній заяві позивачка вказала, що з 29 жовтня 2008 року вона працює в ТОВ "ТК "Золотий Урожай" на посаді укладальника хлібобулочних виробів. На протязі усього періоду з жовтня 2008 року по теперішній час вона працювала на різних посадах. Останнє місце роботи комірник складу готової продукції хлібозаводу № 10.

Згідно наказу від 12 червня 2015 року її було звільнено з роботи на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України, тобто втрати довіри. Однак з 12 червня 2015 року по 23 червня 2015 року вона знаходилась на стаціонарному лікуванні, а з 24 червня 2015 року по 06 липня 2015 року - на амбулаторному лікуванні і повинна була приступити до роботи 07 липня 2015 року. В зв'язку з цим наказу від 12 червня 2015 року не було дано ходу, а 30 червня 2015 року було складено наказ про її звільнення з 07 липня 2015 року, тобто в період коли вона знаходилась на лікарняному. До наступного часу їй не зрозуміло, які її винні дії дали підстави для втрати довіри до неї. Вона завжди сумлінно виконувала свої трудові обов'язки і якщо колись допускала помилки, то швидко їх усувала без шкоди для підприємства. В теперішній час коли вона стала збирати документи для поновлення на роботі, виявилось, що у адміністрації хлібозаводу є декілька наказів про притягнення її до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, а також акти про її відмову від ознайомлення з цими наказами у тому числі і акт від 12 червня 2015 року під час її непрацездатності. Усі ці накази не були оскаржені нею, оскільки вона не знала про їх існування. Вважає, що її звільнення з посади комірника складу готової продукції хлібозаводу № 10 є незаконним і безпідставним.

Копію наказу вона отримала 15 липня 2015 року, а довідку про заробітну плату 27 липня 2015 року.

Просить визнати її звільнення з роботи незаконним, поновити її на роботі в ТОВ "ТК Золотий Урожай" на посаді комірника складу готової продукції хлібозаводу № 10.

Стягнути з ТОВ ТК "Золотий Урожай" на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 3825, 50 гривень, моральну шкоду у розмірі 10000 гривень, оплату правової допомоги у розмірі 300 гривень.

28 серпня 2015 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог та просила визнати її звільнення з роботи незаконним, поновити її на роботі в ТОВ "ТК Золотий Урожай" на посаді комірника складу готової продукції хлібозаводу № 10, стягнути з ТОВ ТК "Золотий Урожай" на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 липня 2015 р. по день поновлення на роботі, моральну шкоду у розмірі 10000 гривень, оплату правової допомоги у розмірі 300 гривень (а.с.29-32).

13 жовтня 2015 року позивач подала позовну заяву про збільшення позовних вимог, просила визнати її звільнення з роботи незаконним, поновити її на роботі в ТОВ "ТК Золотий Урожай" на посаді комірника складу готової продукції хлібозаводу № 10, стягнути з ТОВ ТК "Золотий Урожай" на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 липня 2015 р. по день поновлення на роботі, моральну шкоду у розмірі 10000 гривень, оплату правової допомоги у розмірі 300 гривень, стягнути невиплачену заробітну плату в сумі 24238, 74 гривні та зобов'язати ТОВ "ТК "Золотий Урожай" сплатити страхові внески з заробітної плати за період з серпня 2014 року по січень 2015 року (а.с.50-51).

28 березня 2016 року позивач надала уточнені позовні вимоги, згідно яких просила визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставного її звільнення за п.2 ст. 41 КЗпП України; зобов'язати відповідача протягом 3-х календарних днів з дня набраннярішення суду законної сили, внести відповідний запис до її трудової книжки про звільнення з посади комірника з 12 червня 2015 року за п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін; стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату у розмірі 40940,61 гривня; середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в період з 12 червня 2015 року по час поновлення на роботі; стягнути моральну шкоду у сумі 15890,09 грн., витрати на правову допомогу 300 гривень, зобов'язати ТОВ "ТК "Золотий Урожай" сплатити страхові внески з заробітної плати за період з серпня 2014 року по січень 2015 року (а.с.169-175)

Позивачка ОСОБА_1 зявилась у судове засідання, свої позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві від 28 березня 2016 року та пояснила, що вона працювала у відповідача з 29 жовтня 2008 року по 07 липня 2015 року. 07 липня 2015 року її було звільнено з займаної посади у зв'язку з втратою довіри. Вона, вважає, що її звільнення незаконне, оскільки ніяких дій з порушення дисципліни не вчиняла. Просить визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставного її звільнення за п.2 ст. 41 КЗпП України; зобов'язати відповідача внести відповідний запис до її трудовій книжки про звільнення з посади комірника з 12 червня 2015 року за п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін; стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату у розмірі 40940,61 гривня; середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в період з 12 червня 2015 року по час поновлення на роботі; стягнути моральну шкоду у сумі 15890,09 грн., витрати на правову допомогу 300 гривень; зобов'язати ТОВ "ТК "Золотий Урожай" сплатити страхові внески з заробітної плати за період з серпня 2014 року по січень 2015 року. Від поновлення її на роботі в ТОВ "ТК Золотий Урожай" на посаді комірника складу готової продукції хлібозаводу № 10 відмовилась.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримав уточненні позовні вимоги ОСОБА_1 від 28 березня 2016 року з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник ТОВ "ТК "Золотий Урожай" в судове засідання зявився, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що звільнення позивача здійснено на підставі норм законодавства. Позивач була матеріально-відповідальною особою. Під час її роботи неодноразово виявлялась нестача. Позивач з цього приводу притягувалась до дисциплінарної відповідальності, про що є відповідні накази. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши позивача, представника позивача, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши докази по справі, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 04 лютого 2015 року була прийнята на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Компанія" "Золотий Урожай" на посаду комірника з повною матеріальною відповідальністю, що підтверджується наказом № 348-15-к від 30 січня 2015 р. та договором про повну матеріальну відповідальність (а.с. 88-89,97 ).

Згідно наказу № 754-15-к від 07 липня 2015 року ОСОБА_1 була звільнена з посади комірника на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України за втрату довіри (а.с.18)

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 28 своєї постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01.04.94 р., № 18 від 26.10.95 р., № 15 від 25.05.98 р. звільнення з підстав втрати довіри суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довіря до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

З наданих доказів вбачається, що підставою для звільнення позивачки було виявлено недостачу готової продукції в кількості 422 одиниць з 03 березня по 04 березня 2015 р, що підтверджується наказом № 1803/1-Т від 18 березня 2015 року (а.с.9) та виявленно надлишки готової продукції в кількості 32 одиниць на суму 125 гривень та недостачі готової продукції в кількості 64 одиниць на суму 363,28 гривень з 27 травня по 28 травня 2015 року, що підтверджується наказом № 0206/1-Т від 02 червня 2015 року (а.с.10).

Позивач пояснила у судовому засіданні, що на час подання позовної заяви про існування даних наказів їй було невідомо, тому вона їх не оскаржувала. Але в подальшому позивач також не ставила питання про скасування даних наказів.

У судовому засіданні встановлено, що позивач працювала на посаді комірника та була матеріально-відповідальною особою, про що підписала договір 02 лютого 2015 р.

Службові обов'язки позивача, як комірника ТОВ ТК "Золотий Урожай" обумовлені посадовою інструкцією, з якою вона була ознайомлена 02 лютого 2015 року (а.с.94).

Згідно п.п. 4.1,4.2,4.6 п. 4 посадової інструкцій комірника, він несе відповідальність за не забезпечення збереження контейнерів і лотків і інших матеріальних цінностей, збитки завдані товариству недостачею, пошкодженням, псуванням, матеріальних цінностей, недотримання графіка доставки готової продукції в торгівельну мережу (а.с.92).

Втрата довіри повинна ґрунтуватись на конкретних фактах або діях, які роблять неможливим залишення працівника на роботі, пов'язаній з обслуговуванням матеріальних цінностей. Такі факти і дії мають підтверджуватися відповідними документами (актами ревізії, інвентаризації тощо). Сама по собі нестача матеріальних цінностей, а також підозра, якщо немає конкретних фактів, не можуть бути підставою для втрати довіри до працівника.

Втрата довіри може бути викликана лише винними діями працівника, які вчинені умисно або з необережності і заподіяли або могли заподіяти шкоду майну і які дають підстави для втрати довіри до цього працівника з боку адміністрації.

Як вибачається із матеріалів справи, 07 квітня 2015 року позивачу ОСОБА_1 було оголошено усне попередження за порушення виробничої дисципліни на підставі наказу № 0704/2-Т за недотримання графіка відвантаження готової продукції, порушення правил перебування сторонніх осіб на території складу (а.с.168)

Проведеною 04 березня 2015 року інвентаризацією на підставі розпорядження № 4/03/15-1 від 04 березня 2015 року була встановлена нестача хлібобулочних виробів у кількості 170 одиниць, позивач погодилась з вказаними результатами поставивши свій підпис (а.с.110-111,153).

Згідно акту перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей від 04 березня 2015 року встановлено нестачу хлібобулочних виробів 252 одиниці (а.с.134-135).

05 березня 2015 року позивач написала пояснювальну, згідно якої заперечувала факт надлишків та нестачі хлібобулочних виробів (а.с.128).

На підставі даних документів було видано наказ за № 1803/1-Т від 18 березня 2015 року, згідно якого позивача ОСОБА_1 було позбавлено премії 100% та оголошено догану за грубе порушення трудової дисципліни, а саме за виявлення недостачі готової продукції (а.с.9).

Згідно акту перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей від 28 травня 2015 року на підставі розпорядження № 27/05/15-1 від 27 травня 2015 р. (а.с.152) було виявлено надлишки хлібобулочних виробів 38 одиниць та нестача 36 одиниць (а.с. 112-113).

Згідно акту перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей від 28 травня 2015 року було виявлено надлишки хлібобулочних виробів у кількості 32 одиниць нестача у кількості 64 одиниць (а.с 132-133).

На підставі вищезазначених актів перевірки, згідно наказу № 0206/1-Т від 02 червня 2015 року позивачу ОСОБА_1 було оголошено догану та з неї утримана сума 181 грн. 64 коп. за підсумками роботи за травень 2015 р. (а.с.10).

Допитані у судовому засіданні свідки пояснили наступне.

Так, свідок ОСОБА_5 пояснив, що йому надійшло розпорядження провести інвентаризацію на зміні ОСОБА_1, під час якою була виявлена нестача. З приводу цієї нестачі у робітників зміни були відібрані пояснення. Акти інвентаризації були складені на чотирьох листах, оскільки перелік усієї продукції не помістився на одному листі. Вважає, що ОСОБА_1, це людина, яка була замічена у крадіжці. Нестача відбулась із халатності позивачки. Позивач є матеріально-відповідальною особою, тому винна відповідати за нестачу, оскільки нестача відбулася в її зміну. Є відеозапис про крадіжку. Винними у нестачі були встановлені ОСОБА_1 і ОСОБА_8 З усної бесіди було встановлено, що нестача відбулася із-за халатного відношення ОСОБА_1 до своїх службових обов'язків. Про винність своїх дії позивач написала в своїй службовій записці. На відеокамерах є фіксація де ОСОБА_1 брала продукцію. Була проведена бесіда з іншими співробітниками, які підтвердили що ОСОБА_1 видавала продукцію без накладних. Ніякі документи не складались, усе проводилось в усній формі.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 була неодноразово помічена зокрема в двох випадках невиконання службової інструкції, а саме, недостачі готової продукції - це їй ввірені матеріальні цінності. Про що вона передавала зміну, не підписувала відповідні акти передачі зміни, не вказав, що є надлишки або нестача. Зокрема, були проведені інвентарізаціі, які виявили цю нестачу, про що свідчать відповідні акти, тому за систематичне порушення та недовіру позивач була звільнена. 28 травня 2015 р. комісією у складі ОСОБА_7, ОСОБА_9 та її було виявлено надлишки 32 одиниці, а нестача 64 одиниці. 04 березня 2015 р. комісія у складі Корнієнко, ОСОБА_9, її була виявлено нестачу 244 одиниць готової пролдукціі . Нестача була з вини ОСОБА_1 та ОСОБА_8, оскільки вони відповідальні за готову продукцію з ними було укладено договір повної матеріальної відповідальності. Вони несуть відповідальність за усю продукцію ввірену їм. Вони пояснили, що 28 травня 2015 р. надлишки та нестача виникла оскільки не було одного вантажника і вони виконували роботу за вантажника. 4 березня 2015 р. була проведена інвентаризація тому, що майстер виробництва виявив у себе нестачу готової продукції, яка була передана в склад готової продукції. ОСОБА_7 про дисциплінарне покарання ОСОБА_1 не підписала, відмовилась від підпису. У ОСОБА_1 була можливість здійснювати викрадення готової продукції. Вона безпосередньо сама відпускала готову продукцію.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що позивачка належить до працівників які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, оскільки її дії вчинені щодо майна яке їй під звіт передавалося, в її трудових функціях є ознака безпосередності обслуговування хлібобулочних виробів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Але, судом встановлено, що надано два екземпляра актів перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей, вказана в них кількість одиниць нестачі та надлишків різна, та не співпадає з кількістю одиниць вказаною свідком ОСОБА_6 та з кількістю вказаною у наказах про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1

Так, в акті від 04 березня 2015 року (а.с.110-111) нестача вказана у кількості 170 одиниць, в акті від 04 березня 2015 року (а.с. 134-135) кількість одиниць нестачі 252, разом 422 одиниці нестачі. У наказі про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності вказана нестача 422 одиниці (а.с.9), свідок ОСОБА_6 пояснила, що була виявлена нестача 244 одиниці.

В акті від 28 травня 2015 року (а.с.112-113) вказано надлишків 38 одиниць, нестача - 36 одиниць, в акті від 28 травня 2015 р. (а.с.132-134) надлишки -32 одиниці, нестача 64 одиниці, разом надлишки 70 одиниць, нестача 100 одиниць, в наказі від 02 червня 2015 р., вказано надлишки 32 одиниці нестача 64 одиниці (а.с.10), свідок ОСОБА_6 пояснила, що 28 травня 2015 року була встановлено надлишки 32 одиниці нестача 64 одиниці.

Таким чином, суд вважає, що дані докази не можуть бути переконливими на підтвердження здійснення позивачкою нестачі. Як вибачається із пояснень свідків, службове розслідування не здійснювалось, винні дії позивачки, які призвели до нестачі не з'ясовувались. Які саме порушення службових обов'язків були здійсненні позивачкою відповідачем доведені не були.

Але, на підставі вищезазначених документів були винесені накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, дані накази позивачкою не оскаржувались, про визнання їх незаконними та скасування позивач питання не ставила, позовні вимоги з цих питань не заявляла.

Суд не може погодитися з доводами позивачки, що її було звільнено під час тимчасової непрацездатності, оскільки наказ про її звільнення від 12 червня 2015 року під час її находження на лікарняному було скасовано, а звільнено її було на підставі наказу від 07 липня 2015 року, тобто після виходу на роботу (а.с.12,18.) то після виходу на роботу (а.с.12,18.)

Позивач змінила свої позовні вимоги та відмовилась від поновлення на роботі просила змінити запис у трудовій книжці.

Частиною третьою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Судом встановлено , що наказом № 754-15-к від 07 липня 2015 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за п.2 ст. 41 КЗпП України.

Причина звільнення в наказі № 754-15-к від 07 липня 2015 року та в трудовій книжці позивачки зазначена відповідачем у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства, а саме, пункту 2 ст. 41 КЗпП України та з посиленням на відповідну статтю (пункт) закону,в зв'язку з чим у суду не має підстав для визнання причин звільнення - у зв'язку з втратою довіри за п.2 ст. 41 КЗпП України неправильною.

Крім того, встановивши, що звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу проведено незаконно, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущенням щодо нього порушення законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним із зазначених останнім підстав і не поновлюючи працівника на роботі, змінити формулювання його причин відповідно до ст. 38 чи 39 КЗпП. Останнє не суперечитимете закону, оскільки вимоги ст. 38 КЗпП про двотижневий строк попередження на випадки наявності поважних причин не поширюються. Проте позовні вимоги про зміну формулювання причин звільнення на ст. 38 КЗпП України позивачкою, яка працювала за безстроковим трудовим договором, не заявлялися.

За таких обставин , суд позбавлений можливості внести зміни формулювання причин звільнення позивачки у трудову книжку.

Оскільки, позовні вимоги позивача про зміну формулювання не підлягають задоволенню, то також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, крім того, позивач в порушення вимог статті 60 ЦПК України не надала доказів того, що вона працевлаштовувалася після звільнення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки не підлягають задоволенню позовні вимоги про зміну запису у трудовій книжці.

Щодо задоволення позовних вимог про стягнення позивачці з відповідача невиплаченої заробітної плати у розмірі 40940 грн. 61 коп., то вони також не підлягають задоволенню, оскільки згідно наказу про прийом на роботу вказана тривалість робочого тижня позивача 40 годин, оклад 10 грн.81 коп. (а.с.97). Як пояснював представник відповідача у судовому засіданні оклад визначено за одну годину.

задоволенню, оскільки згідно наказу про прийом на роботу вказана тривалість робочого тижня 40 годин, оклад 10 грн.81 коп. (а.с.97).

Відповідачем надана суду довідка за № ЗУ000000043 від 19 лютого 2016 року, згідно якої позивачці нарахована та сплачена вся заробітна плата за період з 04 лютого 2015 року по 06 липня 2015 року (а.с.130). Дані в цій довідці співпадають з даними у довідці про середню заробітну плату № ЗУ000000014 від 22 липня 2015 року, яка надана була позивачці (а.с.19). Також надані відомості за період серпень - грудень 2014 року, згідно яких з позивачкою здійснено повний розрахунок.

Доказів на підтвердження того, що розмір заробітної плати позивачки був інший або що у підприємства існує заборгованість перед позивачкою, ОСОБА_1 суду не надано.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ТОВ "ТК "Золотий Урожай" сплатити страхові внески з заробітної плати за період з серпня 2014 року по січень 2015 року, то ці позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

За даними управління Пенсійного фонду України в місті Дружківці Донецької області згідно звітів підприємства про сплату страхових внесків на загальне обов'язкове державне пенсійне страхування за серпень 2014 р. - січень 2015 року підприємство не сплачувало страхові внески (а.с.52) .

Суд встановив, що згідно ст. 20 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне забезпечення» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст.21 цього Закону облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також персоніфікований облік коштів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюються в порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

На кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорт. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦПК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом позивач посилалася на невизнання Пенсійним фондом його права на перерахунок пенсії.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування містить визначення поняття загальнообов'язкового державного соціального страхування як системи прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Пенсійне страхування є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, відповідно до ст. 4 Основ.

Принципом загальнообов'язкового державного соціального страхування, в силу ст. 5 Основ, є, серед інших, державна гарантія реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Статтею 29 Основ передбачена відповідальність страховиків за невиконання або неналежне виконання умов страхування, згідно з якою вони несуть відповідальність відповідно до законодавства за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання матеріального забезпечення та соціальних послуг, встановлених законодавством.

Преамбулою Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» визначено, що цей закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 7 Закону визначено принципи загальнообовязкового пенсійного страхування, якими, зокрема, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Вказані закони визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади, правову основу, економічні механізми і організаційну структуру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування громадян.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону суб'єктами солідарної системи є: застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи; страхувальники; Пенсійний фонд; уповноважений банк; підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Таким чином, пенсійне страхування є обов'язковим особистим страхуванням.

Так, відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообовязкове пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Статтями 14, 15 Закону передбачено, що страхувальниками та платниками страхових внесків до солідарної системи за застрахованих осіб є роботодавці.

Підстави, порядок та строки перерахунку пенсій відносяться до компетенції Пенсійного фонду України і передбачені ст.ст. 42-45 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

Платники, ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а також об'єкти оподаткування визначені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Порядок нарахування та сплати страхових внесків визначено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, пунктами 8, 9 та 10 врегульований порядок стягнення заборгованості зі страхувальників, фінансові санкції та порядок нарахування та погашення пені.

Отже, не передбачено законом такого способу захисту як зобов'язання роботодавця в судовому порядку за позовом застрахованого працівника сплатити належні страхові платежі із виплаченого заробітку, на якого законом покладено обов'язок утримання обов'язкових платежів, оскільки фактично спір виник між позивачем та Пенсійним фондом з приводу неможливості реалізувати право на перерахунок пенсії, який має вирішуватися у порядку, передбаченому КАС України; правовідносини, які виникли між Пенсійним фондом та підприємством, яке заборгувало страхові внески, у результаті чого утворилася недоїмка, мають зовсім іншу правову природу і законом передбачений інший порядок вирішення таких спорів між цими особами.

Зазначений висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм ст.ст. 980 ЦК України, положень Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ».

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд вважає, що в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобовязання відповідача сплатити страхові внески слід відмовити, через безпідставність.

Щодо витрат на правову допомогу, то згідно до ст.8 4 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Оскільки позивачці у задоволенні позовних вимог відмовлено, то витрати їй не компенсуються.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору при подачі позовної заяви, то усі витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі ст. 10,11,58,59,60,88,212-215,218, 224 ЦПК України (в редакції 2004 року), на підставі ст. 41 ч.2 п.2,235, 237 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з усіма змінами та доповненнями),суд

в и р і ш и в :

в задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю 'Торгівельна компанія 'Золотий Урожай'' про визнання незаконних дій щодо безпідставного звільнення за п.2 ст. 41 КЗпП України, зміни запису у трудовій книжці, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, витрати на правову допомогу відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення набирає законної сили: через 10 днів з дня його проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга, у разі подання апеляційної скарги, після розгляду її апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя: А.Л. Гонтар