Постанова № 57109883, 31.03.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/22012/15-а

Провадження № 2-а/760/12/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 року, 12 годин 55 хвилин, м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Марченко К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію, прийняв таку постанову.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

15.12.2015 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 19.08.2014.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що має загальний трудовий стаж 40 років 06 місяців 22 дні, з них 12 років 06 місяців 26 днів стажу роботи у шкідливих умовах, який дає право на пільгову пенсію за Списком № 2, який затверджений постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956.

У зв'язку з цим, 19.08.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком з врахуванням пільгового стажу за Списком № 2 на підставі Закону «Про пенсійне забезпечення» та Закону «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

02.12.2015 на адресу позивача надійшов лист № 12204/06, який датований 16.09.2014, у якому відповідач відмовив йому у призначенні пільгової пенсії за Списком № 2, мотивуючи тим, що стаж його роботи є недостатнім для призначення пільгової пенсії за Списком № 2.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки відповідач невірно визначив його стаж роботи, який дає право на отримання пенсії за віком відповідно до Списку № 2, що призвело до порушення його прав на пенсійне забезпечення.

Крім цього звернув увагу, що на підтвердження стажу роботи він надав відповідачу всі необхідні документи передбачені Законом «Про пенсійне забезпечення» та постановою КМУ «Про порядок підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».

Записи у його трудовій книжці містять всі необхідні відомості, які підтверджують трудовий стаж, а тому посилання відповідача як на підставу відмови у призначенні пенсії на те, що його пільговий стаж за Списком № 2 становить 9 років 9 місяців 15 днів є протиправним та таким, що не відповідає обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає дії відповідача незаконними, а тому звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов визнав та просив задовольнити вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, мотивуючи тим що позивач неправомірно посилається на факт того, що призначення пенсії за віком на пільгових умовах здійснюється лише на підставі відомостей, які зазначені у трудовій книжці.

Так відповідно до норм чинного законодавства у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконано роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи, перинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Однак представник відповідача стверджував, що з довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України № 4918/2 від 29.07.2013 випливає, що позивач з 03.04.1988 до 08.10.1990 перебував у закордонному відрядженні, а тому правових підстав для зарахування цього періоду до стажу який дає право на отримання пільгової пенсії за Списком № 2 немає.

Крім цього, зауважила що позивач вводить суд в оману, що дізнався про порушення свого права на пенсійне забезпечення лише в 2015 році, оскільки відповідно до реєстру відправлень поштових повідомлень лист № 12204/06 від 16.09.2014 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 було відправлено звичайним листом 17.09.2014.

На підставі вищезазначеного, представник відповідача просила у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Цей факт встановлений на підставі паспорту серії НОМЕР_2, виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 04.12.1997 (а.с. 19).

Відповідно до відомостей про роботу, які зазначені у трудовій книжці ОСОБА_3 трудовий стаж позивача розпочався з 16.12.1974 року (а.с.14-18).

Відповідно до архівних довідок Міністерства оборони України галузевого державного архіву Міністерства оборони України № 4918/1 від 29.07.2013 та № 4918/2 від 29.07.2013 ОСОБА_3 з 1979 року по 1991 рік проводилося нарахування заробітної плати. У період з 03.04.1988 року (наказ № 25/к від 01.04.1988) по 08.10.1990 року (наказ № 79/к від 10.10.1990) позивач перебував у відрядженні (а.с. 11-13).

19.08.2014 ОСОБА_3 подав до Управління пенсійного фонду України в Солом'янському районі заяву про призначення пенсії за віком (а.с. 40).

Відповідно до листа начальника управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва № 12204/16 від 16.09.2014 ОСОБА_3 повідомили, що з архівної довідки № 4918/2 від 29.07.2013 випливає що у період з 03.04.1988 до 08.10.1990 позивач перебував у відрядженні. Стаж роботи який йому можливо зарахувати для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 складає 9 років 9 місяців 15 днів, однак він не достатній для призначення пенсії даного виду, а тому її у призначенні було відмовлено (а.с. 6).

Оглянувши у судовому засіданні оригінал пенсійної справи, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду позивач не пропустив, оскільки відповідач направив йому вищезазначений лист із значним запізненням.

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю з таких підстав.

За правилами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади і у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра соціальної політики України, а також Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 № 384/2011, та організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства, здійснює контроль за їх реалізацією.

Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є підвідомчими органами Фонду та разом утворюють систему органів Фонду.

Преамбула Закону «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що всім непрацездатним громадянам України гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Держава гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Пунктом «б» частини першої статті 13 Закону «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до статті 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначений постановою КМУ № 637 від 12.08.1993 (далі-порядок).

Так пункт 3 порядку передбачає, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пункт 20 порядку передбачає, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Крім цього, суд зазначає, що пунктом 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).

До спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд застосовує постанову Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах».

Суд встановив, що відповідно до наказу № 5/к від 24.01.1979 ОСОБА_3 зарахований на посаду електрозварника четвертого розряду Київського механічного заводу в/ч 32536 з 22.01.1979 року.

Відповідно до наказу № 42/к від 07.06.1991 позивач був звільнений із займаної посади 12.05.1991, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП УРСР.

З довідки ДП «703 Металообробний завод котельного обладнання» № 74 від 19.06.2014 випливає, що ОСОБА_3 у період роботи з 22.01.1979 року до 12.05.1991 року, що становить 12 років 3 місяці 21 день, працював електрозварником повний робочий день і інших робіт не виконував. Користувався додатковою відпусткою за шкідливі умови праці та отримував спеціальне харчування (а.с. 7).

Крім цього, з 16.05.1991 року до 20.08.1991 року позивач перебував на посаді електрозварника п'ятого розряду в РБК «Агропромбудіндустрія», тобто стаж його роботи на цій посаді становить 3 місяці 05 днів.

Суд на підставі Списку № 2 розділу ХХХІІ «Загальні професії» Постанови РМ СРСР від 22.08.1956 № 1173 встановив, що посада електрозварника віднесена до посад, яка дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах.

Відповідач у судовому засіданні заперечувала проти задоволення адміністративного позову, оскільки позивач з 03.04.1988 року до 08.10.1990 року перебував у закордонному відрядженні, а тому правових підстав для зарахування цього періоду до стажу, який дає право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 немає.

Однак суд не погоджується з доводами відповідача, з таких підстав.

Так відповідно до норм чинного законодавства службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

За правилами постанови Державного Комітету Ради міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати №363 від 25.12.1974 року «Про затвердження Правил про умови праці радянських працівників за кордоном», яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, «за время оформления на работу в учреждение СССР за границей за работником сохраняется средний заработок по месту основной работы в СССР».

Суд на підставі архівного витягу Міністерства оборони України галузевого державного архіву Міністерства оборони України № 179/1/1477 від 15.02.2016 встановив, що на підставі наказу начальника Київського механічного заводу № 25/к від 01.04.1988 ОСОБА_3 електрозварника цеху № 2 було направлено у відрядження за кордон з 03.04.1988 на 24 місяці.

Відповідно до наказу начальника металообробного заводу (Київського механічного заводу) № 79/к від 10.10.1990 ОСОБА_3 приступив до виконання свої посадових обов'язків з 08.10.1990, як такий, що повернувся з відрядження. Оплата праці відрядна.

Таким чином, суд констатує що ОСОБА_3, знаходячись у відрядженні, перебував у трудових відносинах з роботодавцем, виконував свої посадові обов'язки та отримував оплату праці за виконану роботу, а тому відповідач неправомірно не зарахував період перебування позивача у відрядженні до стажу, який дає право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

З'ясувавши обставини справи та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд констатує що ОСОБА_3 був зайнятий повний робочий день на роботах із шкідливими умовами праці, який дає право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, має стаж роботи не менше 30 років, з них 12 років 6 місяців 26 днів на роботах із шкідливими умовами.

Отже ОСОБА_3 відповідно до норм чинного законодавства має право на отримання на пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Крім цього, суд зазначає що відповідач порушив встановлені вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005.

Так, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС «у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку».

Відповідно до частини першої статті 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Суд, констатує, що відповідач не довів, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіляючи судові витрати відповідно до статті 94 КАС, суд зазначає, що з Державного бюджету України на користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 487,20 грн.

Керуючись статтями 19, 46 Конституції України, Законом «Про пенсійне забезпечення», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» № 637 від 12.08.1993, постановою Ради Міністрів СРСР «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах» № 1173 від 22.08.1956, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 110 від 17.08.1993, статтями 2, 18, 99, 104-106, 158-163, 254 КАС, суд

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва щодо відмови у призначенні ОСОБА_3 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва призначити ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 19 серпня 2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) 487,20 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Л. В. Шевченко