Ухвала суду № 57104197, 07.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 р. Справа № 876/2258/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Вонятівської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_3 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Гусятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 11.12.2014 року звернулося в суд з адміністративним позовом до Гусятинської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Гусятинської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області від 01.12.2014 року № 0011301700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в загальній сумі 70997,14 грн., в тому числі за основним платежем 56797,71 грн., та за штрафними санкціями 14199,43 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1- представник ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що виходячи з положень Податкового кодексу України основною ознакою доходу платника податку як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі. Апелянт зазначає, що відсотки за користування кредитом, нараховані банком відповідно до умов договору та анульовані за його рішенням кредитора, не є доходом платника податків в розумінні Податкового кодексу України, який підлягає оподаткуванню в порядку абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вказавши що нарахування проведені на суму основного тіла кредиту, що є додатковим благом .

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що Гусятинською об'єднаною державною податковою інспекцією на підставі п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п. 79.2 ст 79 Податкового кодексу України на наказу відповідача № 710 від 23.10.2014 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_3 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 11.11.2014 року № 654/17-1826630440, яким встановлено порушення податкового законодавства: - ненарахування та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за отримані доходи у 2013 році в сумі 56797,71 грн., чим порушено пп. "е" п. 176.1 ст. 176, абз.1 п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ з наступними змінами та доповненнями; - підпункту "г" 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ з наступними змінами та доповненнями, а саме у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік не включено до загального річного оподатковуваного доходу доходів у вигляді податкового блага в сумі 350179,40 грн.

Підставою для проведення вказаної перевірки стали відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів за І квартал 2013 року ОСОБА_3 за ознакою 126 "додаткове благо" від ПАТ "Універсал банк" та відповідно банком подано до контролюючого органу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого на користь платника податку за формою ІДФ.

Даний факт також підтверджується листом від 18.09.2014 року № 2912 ГО ПАТ "Універсал банк" у відповідь на запит Гусятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області від 15.08.2014 року № 3714/19-04-17 "Про надання інформації" про виплату доходу протягом 2013 року фізичній особі ОСОБА_3 у сумі 350179,40 грн. Вид доходу - анулювання боргу за кредитним договором. Ознака доходу для форми 1-ДФ "126". Виплата одноразова. А також додано копію акту від 12.02.2013 року про припинення зобов'язань за кредитним договором № 11/257 від 10.07.2007 року в сумі 43810,76 доларів США, що еквівалентно 350179,40 грн.

17.02.2014 року Гусятинською об'єднаною державною податковою інспекцією ОСОБА_3 направлено лист - запрошення за № 760/19-04-17-23 про необхідність подання декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік до відповідача до 01.05.2014 року та відповідальність за її неподання згідно ст. 111 Податкового кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правомірності винесеного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 01.12.2014 року №0011301700.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважаючи, що він відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Пунктом 162.1 ст. 162 ПК України до платників податку з доходів фізичних осіб віднесено: фізичних осіб - резидентів, яка отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізичних осіб - нерезидентів, які отримують доходів з джерела їх походження в Україні; податкових агентів.

За змістом п. 164.1 ст. 164 зазначеного Кодексу базою оподаткування вказаним податком є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до норми п. 163.1 ст. 163 ПК України об'єктами оподаткування резидента є, серед іншого, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

В розумінні норми пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України «доходи» - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

При цьому нормою ст. 1054 Цивільного кодексу України визначено, що проценти є платою позичальника за користування отриманими кредитними коштами. З моменту укладання кредитного договору та отримання коштів у боржника виникає обов'язок повернути на умовах, передбачених договором, як суму отриманого кредиту (тіло кредиту), так і суму нарахованих процентів.

Згідно із пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу «додаткові блага» - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

В свою чергу, згідно з п. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

При цьому вказане положення містить застереження, згідно з яким якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

З аналізу наведених законодавчих положень у їх системному зв'язку, суд приходить до висновку, що обов'язок щодо самостійної сплати податку на доходи фізичних осіб внаслідок анулювання кредитором суми боргу виникає у платника податку за наявності таких умов:

- отримання платником податку доходу у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням;

- надіслання (вручення) платнику податку кредитором повідомлення про анулювання боргу або укладення з платником відповідного договору;

- включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду.

За даними відомостей форми № 1ДФ, наданих відповідачем, протягом 2013 року ОСОБА_3 отримала від ПАТ «Універсал банк» дохід в сумі 350179,40 грн., що визначається позивачем безпосередньо в тексті поданого позову. Таким чином, на підставі вище викладеного суд приходить до висновку про підтвердження матеріалами справи факту отримання позивачем доходу на суму 350179,40 грн. в розумінні норми п. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Разом з тим, за наявними матеріалами справи (зокрема, копією акту від 12.02.2013 року про припинення зобов'язань за кредитним договором №11/257 від 10.07.2007 року в сумі 43810,76 доларів США, що еквівалентно 350179,40 грн.), засвідчується факт укладення кредитором (банком) з платником податку (позивачем) угоди щодо порядку припинення зобов'язань за кредитним договором та повідомлення банком позивача про анулювання (прощеного) боргу за кредитним боргом.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_3 була проінформована належним чином про те, що ПАТ "Універсал Банк" здійснив анулювання боргу та включив суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, відповідно до вимог підпункту 164.2.17 "д" пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, ОСОБА_3 самостійно повинна була сплатити податок з таких доходів та відобразити їх у річній податковій декларації.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що у разі невиконання кредитором вимог підпункту "д" пп. 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу стосовно повідомлення боржника про суму анульованого боргу та включення її до податкового розрахунку № 1ДФ, такий кредитор зобов'язаний в повному обсязі виконати обов'язки податкового агента, встановлені пунктом 176.2 статті 176 Кодексу. При цьому вказані доходи оподатковуються в складі загального місячного оподатковуваного доходу платника податку за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 Кодексу.

Проте, як встановлено судом, у даному випадку банк виконав усі вимоги підпункту "д" пп. 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України стосовно ОСОБА_3, а тому факт не подання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи одержані в 2013 році та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за отримані доходи у 2013 році в сумі - 56797,71 грн. грн. знайшов своє реагування зі сторони контролюючого органу.

Підпунктом 176.1 "в" пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України встановлено, що платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.

На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.

Невиконання позивачем такого обов'язку обумовило самостійне донарахування податковим органом позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПК України та на підставі, встановленій пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 цього ж Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що відповідач обґрунтовано розрахував суму такого зобов'язання позивача за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 ПК України.

Крім того, п. 123.1 статті 123 ПК України передбачено, що самостійне визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків на підставах, визначених пунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги, те, що довідкою банку від 06.04.2016 року № 1209 підтверджено, що сума прощеної заборгованості по основному тілу кредиту складає саме 350179,40 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем правомірно були визначено ОСОБА_3 грошове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік в сумі 70997,14 грн. та винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 року № 0011301700, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів переконана, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому така задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі №819/2872/14-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І.Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена 12.04.2016 року.