Ухвала суду № 57103891, 05.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 р.Справа № 640/6475/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Харкова від 12.01.2016р. по справі № 640/6475/15-а

за позовом ОСОБА_1

до управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради

про оскарження дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради та просила суд постановити рішення, згідно якого визнати протиправною бездіяльність відповідача з підготовки висновку щодо встановлення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1., від 30.03.2015 р.; визнати висновок таким, що не відповідає вимогам законодавства (складений всупереч вимогам законодавства) та передчасний, скасувати висновок; визнання протизаконною бездіяльність відповідача щодо виконання ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.03.2015 р., від 26.03.2015 р.; притягнути відповідача до адміністративної відповідальності; стягнути з відповідача коштів за спричинену дитині моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 12.01.2016 року провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача з підготовки висновку щодо встановлення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 та в частині щодо притягнення відповідача до адміністративної відповідальності закрито. В задоволені решти адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Київським районним судом м. Харкова було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, 3-я особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про усунення перешкод у вихованні дитини та визначення часу спілкування з дитиною.

На виконання ухвали суду від 04.02.2015 р. для з'ясування питання щодо визначення порядку участі батька ОСОБА_2, у вихованні малолітнього ОСОБА_3, управлінням служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради було призначено засідання комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради, яка 30.03.2015 р. ухвалила висновок про доцільність встановлення порядку участі ОСОБА_2, у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до положеннями ч.2 вказаної статті до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законом України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи зокрема про накладення адміністративних стягнень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведені вимоги чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протизаконною бездіяльність відповідача з підготовки висновку щодо встановлення порядку участі батька у вихованні малолітнього сина, а саме не за слухання відповідачем думки дитини, не обстеження умов проживання дитини, не проведення бесіди з батьками, оскільки такі дії не є управлінськими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, також підлягає закриттю провадження щодо позовних вимог про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно - правові справи про накладення адміністративних стягнень.

Щодо позовних вимог про визнання висновку таким, що не відповідає вимогам законодавств та його скасування, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що Комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» та рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 30.05.2012 № 305 «Про організацію діяльності, пов'язану із захистом прав дітей». Комісія є постійно-діючим консультативно-дорадчим органом, яка уповноважена давати рекомендації для підготовки письмових висновків управління служб у справах дітей, як представника органу опіки та піклування, які надають до суду відповідно до ч.5 ст.19 Сімейного Кодексу України.

Таким чином управління служб у справах дітей на вимогу суду мають право складати висновки щодо доцільності встановлення порядку участі батька у вихованні дитини, а оцінку процедурі складеного висновку надає суд.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З урахуванням наведеного, колегія с суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що висновок щодо доцільності встановлення порядку участі батька у вихованні дитини не є нормативно - правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не впливає на права та обов'язки позивача, не є обов'язковим для виконання, не спричиняє для позивача жодних юридично значимих наслідків, а є думкою консультативно-дорадчого органу, висловленою на адресу суду щодо участі батька у вихованні дитини.

Таким чином, не підлягає задоволенню позов про визнання висновку таким, що не відповідає вимогам законодавств та його скасування.

Щодо позовних вимог про визнання протизаконною бездіяльності відповідача щодо виконання ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.03.2015 р., від 26.03.2015 р., колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.03.2015 р. відкрито касаційне провадження у цивільній справі ОСОБА_2, про визнання батьківства та витребувано вказану справу з суду першої інстанції.

Зазначена ухвала не містила будь яких приписів щодо відповідача з приводу її виконання, а тому вимоги позивача про визнання протизаконною бездіяльність відповідача щодо виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.03.2015 р. є необґрунтованими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.03.2015 р. зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 4 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2, про визнання батьківства.

З матеріалів справи вбачається, що вказана ухвала отримана відповідачем 20.04.2015 року, а висновок управління служб у справах дітей був виготовлений 30.03.2015 року, таким чином відповідач під час надання висновку не був обізнаний про ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.03.2015 р.

Доказів вручення відповідачу зазначеної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.03.2015 р. до надання висновку в матеріалах справи відсутні.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не допускав незаконної бездіяльності щодо виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.03.2015 р.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача коштів за спричинену дитині моральну шкоду у розмірі 10000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Ст. 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Так, п.4,5 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.95 № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи з вищезазначеного вбачається, що позивач повинен довести наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду здоров'ю.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, оскільки позивачем не було подано до суду жодних доказів на підтвердження тих, обставин на які він посилається, то вимоги щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Харкова від 12.01.2016р. по справі № 640/6475/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О.Судді(підпис) (підпис) Бондар В.О. Калитка О.М. Повний текст ухвали виготовлений 11.04.2016 р.