Постанова № 57103739, 11.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 квітня 2016 року № 826/26993/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна»до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників податківпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000434050.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000434050 від 25.09.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, про що надав через канцелярію суду письмові заперечення проти позову. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на формування по спірним правовідносинам до витрат.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст. 128 КАС України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

25 вересня 2015 відповідачем, на підставі акта перевірки № 49/28-10-40-50/20027449 від 07.09.2015, прийнято наступне оскаржуване податкове повідомлення-рішення:

- 0000434050, яким позивачу за порушення п.п. 138.2, 139.1.9 ПК України зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього в сумі 1 282 904 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, зменшення позивачу розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього в сумі 1 282 904 грн., ґрунтується на обставинах, в тому числі, безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Воздес».

Позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилається на те, що ним до перевірки були надані всі належним чином оформлені первинні бухгалтерські, податкові, перевізні та складські документи, внаслідок чого доводи контролюючого органу про безтоварність спірних господарських операцій є необґрунтованими.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Воздес» (Продавець), з іншого боку, було укладено три однотипні Договори купівлі-продажу:

- № 170/1-095075 від 11.08.2014: Продавець зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити пшеницю 3 класу, врожаю 2014 p., (надалі - «Товар»), кількість Товару складає 200,00 тонн (+/- 5%);

- № 519/1-095844 від 04.09.2014: Продавець зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити ріпак 1 класу, врожаю 2014 p., (надалі - «Товар»), кількість Товару складає 120,000 тонн (+/- 5%);

- № 400/1-096081 від 17.09.2014: Продавець зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити ячмінь 3 класу, врожаю 2014 p. (надалі - «Товар»), кількість Товару складає 95,000 тонн (+/- 5%);

Позивач зазначає, що зобов'язання сторін виконані належним чином та в повному обсязі та надає суду наступні документи: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, товарно-транспортні накладні, складські квитанції на зерно.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні довіреності на отримання товару, відсутні карантинні сертифікати, складські документи.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Суд відхиляє надані Позивачем до суду копії податкових накладних та видаткових накладних, оскільки останні тільки фіксують господарську операцію. В свою чергу, позивачем не надано до суду документів, що підтверджують наявність товару, який в подальшому був реалізований.

Частиною 4 ст.12 Закону України від 30.06.1993 №3348-ХІІ «Про карантин рослин» (далі - Закон №3348) встановлено, що особи, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням, торгівлею рослинами і рослинними продуктами, зобов'язані: виконувати фітосанітарні правила та здійснювати фітосанітарні заходи; виконувати розпорядження органів Державної служби з карантину рослин України щодо проведення відповідних карантинних заходів; зареєструватися у відповідній інспекції з карантину рослин, якщо це вимагається згідно із ст.27 цього Закону

Наказом Міністерства аграрної політики України від 23.08.2005 №414 «Про затвердження Фітосанітарних правил ввезення з-за кордону, перевезення в межах, країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів» зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.09.2005 за №1121/11401 визначається порядок перевезення підкарантинних матеріалів в межах країни (надалі по тексту Правила № 414).

Відповідно до п. 5.1 ст.5 Правил №414 - перевезення підкарантинних матеріалів в межах України здійснюється у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та упаковки цих матеріалів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 705 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про карантин рослин» - пшениця і суміш пшениці та жига (меслин) - код згідно з УКТЗЕД - 1001, ячмінь - код згідно з УКТЗЕД - 1003 00, кукурудза - код згідно з УКТЗЕД - 1005, насіння свиріпи або ріпака, подрібнене або не подрібнене - код згідно з УКТЗЕД - 1205 00 (що і було предметом договорів купівлі-продажу товару) - включено до переліку підкарантинних матеріалів і об'єктів.

Таким чином, перевезення пшениці, ячменю, ріпака в межах України здійснюється виключно у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, та який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та їх упаковку

Враховуючи вищевикладене Суд звертає увагу на відсутність карантинних сертифікатів щодо всіх спірних партій продукції, що є невід'ємною частиною таких поставок та ставить під сумнів фактичне існування такої продукції, оскільки наявність таких сертифікатів є обов'язковою умовою перевезення підкарантинних матеріалів.

Відповідно до ст.46 «Погашення складських документів на зерно» Закону України від 04.07.2002 №37-IV «Про зерно та ринок зерна в Україні» (далі - Закон №37), після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - «погашено». Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис, Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.

Однак, позивачем в підтвердження фактичності існування зернових культур, до матеріалів справи не надано складських квитанцій з відміткою «погашено», незважаючи на те, що термін зберігання зернових культур, визначений в складських квитанціях - 30.03.2015, 01.05.2015.

При цьому, суд не ставить під сумнів сам факт продажу зернових культур позивачем на третіх осіб, документи про що долучено позивачем до матеріалів справи, адже дані обставини не є спірними, однак не знаходить підтвердження взаємозв'язку даних господарських операцій купівлі продажу з господарськими операціями, що документально оформлені між позивачем і ТОВ «Воздес».

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування витрат, зокрема, наявність видаткових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що наявність доказів оплати є достатнім доказом правомірності віднесення сум до витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в податковому обліку суб'єкта господарювання, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції.

Аналогічні позиції викладені в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 за позовом приватного підприємства «Толеран» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Грандбізнес», ТОВ «Хербал Голд», ТОВ «Єврокард», ТОВ «СКМ-Альфа-Груп», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформовані витрати вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У відповідності до вищезазначених приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.».

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Б. Федорчук