Постанова № 57103733, 11.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 квітня 2016 року № 826/22476/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні інженерні технології»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішеньВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасні інженерні технології» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.06.2015 №№ 0002122204, 0002132204.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Про дату час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Справа розглянуту в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст.128 КАС України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

11 червня 2015 Відповідачем на підставі акта перевірки № 244/26-57-22-04-10/37922293 від 25.05.2015 прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- 0002132204, яким позивачу за порушення п.п. 44.1, 185.1, 188.1, 198.2, 198.3, 198.6, 201.1, 201.6, 201.10 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 1 232 061 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 821 734 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 410 687 грн.;

- 0002122204, яким позивачу за порушення п.п. 14.1.2287, 138.1, 138.2, 138.8, 139.1.1, 139.1.9, 201.10 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 924 046,25 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 739 237 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 184 809,25 грн.

Як вбачається з акта перевірки, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Екодит», ТОВ «Енергомаш», ТОВ «Даммара», ТОВ «Модус-Еко», ПП «НП Хіміч», МП «Вікфіл», ПП «ТК «Амада», ПП «Ексида», ПП «Стрікс», ТОВ «Іберія».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, встановлена контролюючим органом на підставі того, що до перевірки позивачем не надано сертифікатів якості на товар, паспортів походження товару та ТТН.

При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що в акті перевірки не зазначено жодних зауважень до змісту та обсягу господарських операцій, що відображені в наданих до перевірки первинних документах.

Таким чином, є можливим прийти до висновку, що не прийняття первинних документів в якості належних доказів правомірності формування позивачем показників податкової звітності, обумовлено не наданням до перевірки сертифікатів якості на товар, паспортів походження товару та ТТН.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що згідно інформації АІС «Податковий Блок», ПП «Ексида» в перевіряємому періоді придбавало черевики чоловічі, в той час як позивачу даним контрагентом надавались монтажні послуги. Аналогічним чином, посилаючись на інформацію, що міститься в АІС «Податковий блок», контролюючий орган по іншим контрагентам позивача зазначає, що товари, які придбавали контрагенти позивача по ланцюгу постачання він інших осіб - суб'єктів господарювання, не співпадають з товарами та послугами, що надавались такими контрагентами позивачу.

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З копії акта перевірки, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 31-55 Том І), судом встановлено, що до перевірки позивачем надано: договори, видаткові накладні, акти надання послуг, банківські виписки, акти здачі-приймання виконаних робіт, податкові накладні, які, в підтвердження правомірності формування спірних показників податкової звітності, позивачем також надано до матеріалів справи (а.с. 81-251 Том І, а.с. 1-76 Том ІІ), та які, будучи проаналізованими судом, документально підтверджують фактичність виконання господарських операцій між позивачем і ТОВ «Екодит», ТОВ «Енергомаш», ТОВ «Даммара», ТОВ «Модус-Еко», ПП «НП Хіміч», МП «Вікфіл», ПП «ТК «Амада», ПП «Ексида», ПП «Стрікс», ТОВ «Іберія».

До того ж, як вже зазначалось судом, в акті перевірки не зазначено жодних зауважень до змісту та обсягу господарських операцій, що відображені в наданих до перевірки первинних документах.

Натомість, єдиною підставою для не відхилення наданих позивачем до перевірки документів стало те, що до перевірки позивач не надав сертифікатів якості на товар, паспортів походження товару та ТТН.

Надаючи правову оцінку зазначеним доводами контролюючого органа, як належним підставам для донарахування позивачу ПДВ та податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Податкова інспекція у акті перевірки зазначає, що ТОВ «Сучасні інженерні мережі» не надало до перевірки сертифікати якості, паспорти походження товару, товарно-транспортні накладні по взаємовідносинах з ТОВ «Енергомаш» та посилається на пункт 2.1 Договору купівлі - продажу № 423/14 від 02.10.2014 року, який був укладений між ТОВ «Сучасні інженерні мереж» та ТОВ «Енергомаш».

Дійсно, відповідно до п. 2.1 договору, після підписання договору у строк, не пізніше десяти днів, продавець зобов'язаний передати Покупцеві названий у договорі товар із сертифікатом якості (за необхідності, залежно від виду товару - документи про його експлуатацію).

Разом з тим, контролюючим органом залишено поза увагою той факт, що відповідно до п. 4.2 договору, товар вважається прийнятим за якістю - згідно із сертифікатом якості або іншим документом.

Таким чином, між контрагентами була досягнута домовленість про те, що сертифікат якості не є обов'язковим документом, який підтверджує якість товару. Крім того, на думку суду, лише відсутність сертифіката якості сама по собі не може слугувати підставою для не визнання фінансово-господарських між контрагентами.

Аналогічна ситуація встановлена судом щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Енергомаш», адже згідно п. 4.2 договору № 432/14 якість сертифікат якості на товар не є обов'язковим документом.

Стосовно посилань контролюючого органу на не надання позивачем до перевірки ТТН, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ТТН або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Виходячи з вище наведеної норми, ТТН не є документом суворої звітності, а отже її оформлення не є обов'язковим для здійсненні господарської операції.

Доводи контролюючого органу щодо не укладення позивачем в письмовій формі договорів з ТОВ «Модус-Еко», ПП «ТК «Амада», ПП «Ексида», ПП «Стрікс», ТОВ «Іберция», судом відхиляються, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Оскільки акт перевірки не містить в собі викладення жодних інших обставин неправомірної поведінки позивача, то суд зазначає, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами контрагента позивача (третіми особами в ланцюгу постачання), з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. "а" ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних, видаткових накладних та актів виконаних робіт, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагента позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагенту позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні інженерні технології» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 11.06.2015 №№ 0002122204, 0002132204.

3. Стягнути судові витрати в сумі 32 341 (тридцять дві тисячі триста сорок одна) грн. 60 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні інженерні технології» (код ЄДРПОУ 37922293) шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві, за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя А.Б. Федорчук