Постанова № 5710351, 01.07.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2009 № 50/169

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Смірнової Л.Г.

суддів: Тищенко О.В.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 дов. №1200 від 25.03.2009

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: не зявився

від відповідача 3: ОСОБА_2, дов. б/н від 23.06.2009

ОСОБА_3, дов. б/н від 26.06.2009

від третьої особи: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариств з обмеженою відповідальністю "Сівєріна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.04.2009

у справі № 50/169 (суддя

за позовом ОСОБА_5

до ОСОБА_6

ОСОБА_7

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівєріна"

третя особа позивача

третя особа відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Конгрес-Сервіс"

про визнання договорів дарування часток в статутному капіталі товариства удаваними та переведення прав та обов"язків покупця, визнання права власності

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.04.2009 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано договір від 09.01.2009 дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Конгрес-Сервіс” (далі-третя особа) у розмірі 21003,50грн., що становить 49,42% статутного капіталу товариства, який був укладений між ОСОБА_6 (далі-відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сівєріна” (далі-відповідач 3), удаваним, тобто таким, що вчинений для приховання договору купівлі-продажу; застосовано для регулювання відносин щодо переходу права власності на частку в статутному капіталі третьої особи у розмірі 21003,50грн., що становить 49,42% статутного капіталу товариства, від відповідача 1 до відповідача 3, правила договору купівлі-продажу; переведено на позивача права покупця за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі третьої особи у розмірі 21003,50грн., що становить 49,42% статутного капіталу товариства, укладеним між відповідачем 1 та відповідачем 3; визнано за позивачем право власності на частку в статутному капіталі третьої особи у розмірі 21003,50грн., що становить 49,42% статутного капіталу товариства, відчужену відповідачем 1 на користь відповідача 3 за удаваним договором дарування, яким було приховано відносини купівлі-продажу; визнано договір від 09.01.2009 дарування частки в статутному капіталі третьої особи у розмірі 493,00грн., що становить 1,16% статутного капіталу цього товариства, який був укладений між відповідачем 2 та відповідачем 3, удаваним, тобто таким, що вчинений відповідачем 2 та відповідачем 3 для приховання договору купівлі-продажу; застосовано для регулювання відносин щодо переходу права власності на частку в статутному капіталі третьої особи у розмірі 493,00грн., що становить 1,16% статутного капіталу товариства, від відповідача 2 до відповідача 3, правила договору купівлі-продажу; переведено на позивача право покупця за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі третьої особи у розмірі 493,00грн., що становить 1,16% статутного капіталу товариства, укладеним між відповідачем 2 та відповідачем 3; визнано за позивачем право власності на частку в статутному капіталі третьої особи у розмірі 493,00грн., що становить 1,16% статутного капіталу товариства, відчужену відповідачем 2 на користь відповідача 3 за удаваним договором дарування, яким було приховано відносини купівлі-продажу; стягнуто з відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3 на користь позивача з кожного по 71,67грн. витрат по сплаті державного мита та 39,33грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на доведеності факту того, що сторони оспорюваних договорів фактично приховали договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариства з метою обійти вимоги частини третьої статті 53 Закону України „Про господарські товариства” та частини другої статті 147 Цивільного кодексу України, якими встановлено переважне право учасника товариства на придбання частки у статутному капіталі товариства, що продається іншим учасникам товариства, та наміру позивача реалізувати своє переважне право учасника на придбання частки в статутному капіталі товариства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, відповідач 3 звернувся з апеляційною скаргою в якій просив рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2009 скасувати та прийняти нове рішення, який у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач 3 наголошує на тому, що матеріалами справи підтверджується, що дійсний зміст волевиявлення відповідачів при укладенні договорів дарування був спрямований на настання правових наслідків, передбачених саме договором дарування, а надані відповідачами докази спростовують твердження позивача про удаваність договорів дарування. Крім того, відповідач 3 зазначив, що в порушення вимог статті 362 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), при зверненні до суду з даним позовом, позивачем не внесено на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець та не надано суду відповідних доказів, що є підставою для повернення позовної заяви на підставі статті 63 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України). Проте, незважаючи на вищезазначене, позовну заяву було прийнято до розгляду, що є порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 апеляційну скаргу відповідача 3 прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 01.07.2009.

У судове засідання 01.07.2009 зявилися представники позивача та відповідача 3. Представники відповідача 3 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили рішення місцевого господарського суду скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив у повному обсязі посилаючись на її необґрунтованість. У наданому суду відзиві позивач зазначив, що частиною четвертою статті 362 ЦК України передбачено вимогу одночасно з подачею позову про переведення прав та обовязків покупця за договором купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Проте, на розгляд суду позивачем було передано вимоги про переведення прав та обовязків покупця за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, отже при подачі позову до суду у позивача були відсутні зобовязання внести відповідну грошову суму на депозит суду, а у суду підстав для повернення позовної заяви без розгляду. В процесі розгляду справи позивачем було внесено на депозитний рахунок суду необхідну грошову суму і зважаючи на даний факт судом при вирішені справи по суті було застосовано положення статті 362 ЦК України. Позивач також наполягає на тому, що матеріалами справи не підтверджується наявність логічно звязку між відповідачами, відповідно є недоведеним факт о наявності обґрунтованих підстав для безоплатної передачі відповідачем 1 та відповідачем 2 часток у статутному капіталі товариства відповідачеві 3.

Відповідач 1, відповідач 2 та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, проте повноважних представників у судове засідання 01.07.2009 не направили, письмово та нормативно обгрнутованих пояснень щодо обставин, зазначених в апеляційній скарзі, суду не надали.

Від представника відповідача 1 та відповідача 2 до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача 1 та відповідача2.

Враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обовязковою, Київський апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи..

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивач, відповідач 1 та відповідач 2 є засновниками третьої особи і відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Статуту товариства частки у статутному фонді товариства розподілені між засновниками наступним чином: позивачу належить на праві власності частка у статутному капіталі товариства у розмірі 21003 (двадцять одна тисяча три) гривні 50 коп., що становить 49,42% статутного капіталу, відповідачу 1 належить на праві власності частка у статутному капіталі товариства у розмірі 21003 (двадцять одна тисяча три) гривні 50 коп., що становить 49,42% статутного капіталу, відповідачу 2 належить на праві власності частка у статутному капіталі товариства у розмірі 493 (чотириста дев'яносто три)гривні 00 коп., що становить 1,16% статутного капіталу товариства.

Між відповідачами 09.01.2009 було укладено договори дарування корпоративних прав (далі-договори дарування), відповідно до умов яких відповідач 1 та відповідач 2 передали в дар безоплатно відповідачеві 3 належні дарувальникам корпоративні права - повністю сплачену частку в статутному капіталі (фонді) юридичної особи за законодавством України: товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „КОНГРЕС-СЕРВІС” (ідентифікаційний код юридичної особи 23744938, місцезнаходження: Україна, 03680, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 8. зареєстрованого Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією рід 07 грудня 1995 року за № 10731200000003109), що складає 49,42% (частка відповідача 1) та 1,16% (частка відповідача 2), статутного капіталу (фонду) товариства з обмеженою відповідальністю „.Фірма „КОНГРЕС-СЕРВІС” (підпункту 1.1 пункту 1 договорів дарування).

Як вбачається з матеріалів справи, листом №6 від 26.01.2009 третя особа повідомила позивача, що у зв'язку з відступленням шляхом дарування своїх часток в статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Конгрес-Сервіс” відповідачами 1 та 2 на користь відповідача 3 виникла необхідність провести збори учасників товариства. Крім того, в листі повідомлялося про те, що збори учасників товариства призначені на 02.03.2009 о 12 год. 00 хв. за місцезнаходженням товариства: м. Київ, б-р. І. Лепсе, 8, 2 поверх, з наступним порядком денним: внесення змін до статуту товариства; реєстрація змін згідно вимог чинного законодавства України.

Також до вказаного листа була додана копія заяви відповідачів 1 та 2, засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи, в якій мова йде про відступлення вказаними особами на підставі договорів дарування своїх часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Конгрес-Сервіс” на користь відповідача 3, а також копія проекту нової редакції статуту цього товариства, яку пропонували затвердити на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Конгрес-Сервіс”, що мали відбутись 02.03.2009.

Посилаючись на те, що уклавши договори дарування часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Конгрес-Сервіс”, відповідачі фактично приховали договори купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариства з метою обійти вимоги частини третьої статті 53 Закону України „Про господарські товариства” та частину .2 статті 147 ЦК України, якими встановлено переважне право учасника товариства на придбання частки у статутному капіталі товариства, що продається іншим учасником товариства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.04.2009 позовні вимоги визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Проте, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновком місцевого господарського суду з наступних підстав.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у вільному виявлені волі сторін на вступ у договірні відносини, у виборі контрагента та визначені умов договору, право сторін укладати договори, передбачені законом, а також договори які законом не передбачені, але йому не суперечать.

Згідно статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, відповідати внутрішній волі волевиявлення учасника правочину. Правові наслідки недотримання зазначеної вимоги передбачений зокрема статтею 235 ЦК України.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, чинним законодавством не передбачено недійсність удаваного правочину, а лише запропоновано застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Обовязок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність таких обставин, на підставі яких ним заявлені позовні вимоги, зокрема факт, що укладаючи договори дарування відповідачі приховали договір купівлі-продажу, який вони насправді вчинили.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що уклавши договори дарування часток в статутному капіталі товариства, відповідачі фактично приховали договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариства з метою обійти вимоги частини 3 статті 53 Закону України „Про господарські товариства” та частини 2 статті 147 ЦК України, якими встановлено переважне право учасника товариства на придбання частки у статутному капіталі товариства, що продається іншим учасником товариства. При цьому, судом зазначено, що матеріалами справи підтверджується твердження позивача про відсутність між відповідачами звязку та відповідно логічних та обґрунтованих підстав для безоплатної передачі відповідачами 1 та 2 відповідачеві 3 часток у статутному капіталі товариства.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно зі статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, виходячи із змісту статті 655 ЦК України, договір купівлі-продажу завжди є оплатним, оскільки при набутті майна у власність покупець сплачує за нього продавцеві ціну, обумовлену в договорі, а основною рисою договору дарування є його безоплатність.

Таким чином, звертаючись з даним позовом до суду позивач повинен був довести факт оплатності вчиненого відповідачами правочину. Проте, позивачем не надано суду належних та допустимих у розумінні статей 33, 34 ГПК України на підтвердження зазначеного факту. Твердження позивача про існування намірів відповідача 1 та відповідача 2 продати свої частки у статутному капіталі товариства, про які позивачеві стало відомо з усної розмови, що відбулася в жовтні місці 2008 між відповідачем 1 та позивачем, не може бути прийнято судом, як належний доказ на підтвердження вимог щодо визнання договорів дарування удаваними.

При цьому, судовою колегією критично оцінено посилання позивача на відсутність між відповідачами будь-якого звязку та відповідно логічних та обґрунтованих підстав для безоплатної передачі відповідачами 1 та 2 відповідачеві 3 часток у статутному капіталі товариства, оскільки чинним законодавством не передбачено такої вимоги при вчиненні правочину щодо дарування майна.

Задовольняючи позовні вимоги в частині переведення на позивача права покупця за договорами укладеними між відповідачами та позивні вимоги в частині визнання права власності позивача на частку в статутному капіталі товариства, що є предметом договорів дарування, суд виходив з того, що сторонами оспорюваних договорів не було враховано вимоги чинного законодавства щодо відчуження учасниками своєї частки в статутному капіталі товариства (частини третьої статті 53 Закону України „Про господарські товариства” та частини другої статті 147 ЦК України) та порушено переважне право позивача щодо придбання частки в статутному капіталі товариства. При цьому, судом застосовано приписи статті 362 ЦК України за аналогією, для переведення прав та обовязків покупця за договорами дарування часток в статутному капіталі товариства на позивача.

Проте, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з вищезазначеним висновком місцевого господарського суду виходячи з наступного.

Згідно приписів статті 235 ЦК України удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі. Отже має місце укладення двох правочинів: реального правочину, з метою створити певні юридичні наслідки та правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Удаваний правочин сам по собі не породжує юридичних наслідків, а реальний правочин може бути дійсним або недійсним, якщо він не відповідає вимогам чинного законодавства, а до недійсного правочину застосовуються наслідки передбачені статтею 216 ЦК України.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, а рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2009 таким, що не відповідає чинному законодавству, що відповідно до приписів статті 104 ГПК України є підставою для його скасування.

Судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до приписів статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Сівєріна” на рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2009 у справі №50/169 задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2009 у справі №50/169 скасувати.

3.В задоволенні позову відмовити повністю.

4.Стягнути з ОСОБА_5 (03037, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сівєріна” (01103, м.Київ, вул. Кіквідзе, 18, ідентифікаційний код 34350594) 107 (сто сім)грн.50коп.- державного мита за розгляд справи в апеляційному порядку.

5.Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6.Матеріали справи №50/169 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя

СуддіТищенко О.В.

06.07.09 (відправлено)