Постанова № 57103360, 06.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 квітня 2016 року № 826/24706/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лабтайм" доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006892201

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабтайм" (надалі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - Відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 03 грудня 2014 року № 0006892201, яким ТОВ "Лабтайм" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 171 486,00 грн., з яких 137 189,00 грн. основний платіж та 34 297,00 грн. штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник Позивача позов підтримав у повному обсязі та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабтайм" (податковий номер 38050791) щодо підтвердження господарських взаємовідносин із ТОВ «Тревелко - Груп» (податковий номер 37728527), ТОВ «Тріал Груп» (податковий номер 39156639) та ТОВ «Пейнт Сервіс» (податковий номер 32732722) за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р.

За результатами перевірки складено акт від 12.11.2015р. за № 5610/26-58-22-01-17/38050791 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р. V Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2756-VІ, із змінами та доповненнями в результаті чого занижено податок на додану вартість у липні 2014 р. на загальну суму 137 188,50 грн., у тому числі: ТОВ «Тревелко - Груп» (податковий номер 37728527) на суму ПДВ 13 124,10 грн.; ТОВ «Тріал Груп» ( податковий номер 39156639) на суму ПДВ 55 796,40 грн.; ТОВ «Пейнт Сервіс» (податковий номер 32732722) на суму ПДВ 68 268,10 грн.

На підставі Акту перевірки Податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 03.12.2015 року № 0006892201, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 171 486 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 137 297,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 34 297 грн.

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням прийнятого податковим органом, вважає його протиправними, а тому звернувся до суду із відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

В акті перевірки Податковим органом зазначено, що за результатами господарських правовідносин Позивача із ТОВ «Тріал Груп», ТОВ «Тревелко - Груп», ТОВ «Пейнт Сервіс» було встановлено про штучне використання податкової вигоди по податковим накладним, отриманим від контрагентів - постачальників лише для мінімізації податкових зобов'язань.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупцем), з однієї сторони, та ТОВ «Тревелко - Груп» (Продавець), з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу № 57 від 27.06.2014 року (надалі - Договір №57).

Між Позивачем (Покупцем), з однієї сторони, та ТОВ «Тріал Груп» (Продавець), з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу № 73 від 25.07.2014 року (надалі - Договір №73).

Крім того, між Позивачем (Покупцем), з однієї сторони, та ТОВ «Пейнт Сервіс» (Продавець), з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу № 58 від 27.06.2014 року (надалі - Договір №58).

Судом встановлено, що Договори: №№57, 58, 73 є ідентичними, а тому не підлягають дослідження окремо.

У відповідності до п. 1.1 - п. 2.2 Договорів, Продавець зобов'язується протягом дії даного Договору передати Покупцеві Товар, а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість на умовах цього Договору. Найменування, кількість, асортимент і ціни Товару, який Продавець зобов'язаний передати згідно з цим Договором, а також терміни передання окремих партій Товару додатково встановлюються у специфікаціях, замовленнях, рахунках, накладних та інших відповідних документах, кожної партії, які є невід'ємною частиною даного Договору. Загальний обсяг Товару, що продається за даним Договором, визначається протягом терміну дії Договору з урахуванням кількості й асортименту (номенклатури) товару по всім переданим, відповідно до умов даного Договору, окремим партіям Товару. Ціни на Товар встановлюються Продавцем відповідно до цін на продукцію, які діють на момент виставлення рахунків на кожну партію Товарів. Загальна вартість Договору визначається виходячи з цін на Товар, асортименту і загальної кількості Товару всіх партій, проданого відповідно до умов Договору.

Згідно з п. 5.1 - п. 6.1 Договорів, Покупець надає Продавцю замовлення на передачу партії Товару, у якому зазначає найменування, кількість, асортимент Товару, термін передачі партії Товару. Замовлення надається Покупцем не менше ніж за сім банківських днів до очікуваної дати отримання Товару або його партії. Продавець протягом двох банківських днів з дати отримання Замовлення Покупця надсилає останньому підтвердження шляхом виставлення відповідного рахунку (листом або факсом). Здача-приймання Товару провадиться уповноваженими представниками Покупця і продавця за накладними. Датою передачі вважається дата відвантаження товару Покупцеві, яка зазначається у видатковій накладній. У разі виникнення претензій щодо отриманого Товару, Покупець зобов'язаний протягом 5-ти днів з дати виявлення в установленому порядку, повідомити про це Продавця. Транспортування товару здійснюється Продавцем або Покупцем за спільною згодою Сторін.

В підтвердження виконання умов вищезазначених Договорів Позивачем надано суду наступні документи:

Рахунки на оплату: №703/09 від 03.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 35 845,88 грн., №703/10 від 03.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 42 898,97 грн., №144 від 28.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 27 859,68 грн., №145 від 28.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 118 881,97 грн., №146 від 28.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 188 036,98 грн., №61 від 11.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 10874,68 грн., №62 від 11.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 54 699,85 грн., №105 від 18.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 36 096,20 грн., №106 від 18.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 40 633,64 грн., №112 від 21.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 133 080,80 грн., №113 від 21.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 134 223,24 грн.; Видаткові накладні: №703/09 від 03.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 35 845,88 грн., №703/10 від 03.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 42 898,97 грн., від 28.07.2014 р. №146 на загальну суму з ПДВ 188 036,98 грн., від 28.07.2014 р. №144 на загальну суму з ПДВ 27 859,68 грн., від 28.07.2014 р. №145 на загальну суму з ПДВ 118 881,97 грн., №61 від 11.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 10874,68 грн., №62 від 11.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 54 699,85 грн., №105 від 18.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 36 096,20 грн., №106 від 18.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 40 633,64 грн., №112 від 21.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 133 080,80 грн., №113 від 21.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 134 223,24 грн.; Податкові накладні: від 03.07.2014 р. №338 на загальну суму з ПДВ 35 845,88 грн., від 03.07.2014 р. №339 на загальну суму з ПДВ 42 898,97 грн., від 28.07.2014 р. №144 на загальну суму з ПДВ 27859,68 грн., від 28.07.2014 р. №145 на загальну суму з ПДВ 118 881,97 грн., від 28.07.2014 р. №146 на загальну суму з ПДВ 188 036,98 грн., №61 від 11.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 10 874,68 грн., №62 від 11.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 54 699,85 грн., №105 від 18.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 36 096,20 грн., №106 від 18.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 40 633,64 грн., №112 від 21.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 133 080,80 грн., №113 від 21.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 134 223,24 грн.; Довіреності: №21 від 27.06.2014 р. на отримання товару від ТОВ «Тревелко - Груп», №22 від 25.07.2014 р. на отримання товару від ТОВ «Тріал Груп», №20 від 27.06.2014 р. на отримання товару від ТОВ «Пейнт Сервіс»; Посвідчення на відрядження: №7 від 03.07.2014 р., №8 від 28.07.2014 р.; Подорожні листи службового легкового автомобіля: № 21 від 03.07.2014 р. (Серія 03-СП №0420521), № 34 від 28.07.2014 р. (Серія 03-СП №0420534); Товарно-транспорті накладні: №11 від 03.07.2014 р., №15 від 28.07.2014 р.; Оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 за Липень 2014 р., №105 від 18.07.2014 р., №61 від 11.07.2014 р., №112 від 21.07.2014 р.; Платіжне доручення: №707 від 06.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 78744,85 грн., №709 від 06.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 118881,97 грн., №724 від 11.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 115896,66 грн., №750 від 21.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 213106,11 грн., №699 від 01.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 142304,37 грн., №705 від 06.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 198655,34 грн., №708 від 06.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 68648,70 грн., копії наданих документів судом залучено до матеріалів справи.

Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що транспортування товару на склад ТОВ «ЛАБТАЙМ» здійснювалося поставником ТОВ «Пейнт-Сервіс», що підтверджується договором оренди транспортних засобів № 03/06 від 03.06.2014 року та товарно-транспортними накладними № 61 від 11.07.2014 року, № 105 від 18.07.2014 року та № 112 від 21.07.2014 року, а також виданими ТОВ «Пейнт-Сервіс» податковими накладними № № 61, 62 від 11.07.2014 р., № № 105, 106 від 18.07.2014 р., № №112, 113 від 21.07.2014 р.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься Лист-скарга від 13.08.2014 р. №13/08 в якій Позивач повідомляв Податковий орган, що постачальник товару ТОВ «Тревелко-Груп» (код ЄДРПОУ 37728527) податкові накладні: №338 від 03.07.14р. на суму 35845,88 грн. та №339 від 03.07.14р. на суму 42898,97 грн. не були зареєстровані в Єдиному реєстрі платників ПДВ в зв'язку з технічними проблемами постачальника та додано документи, які підтверджую господарські відносини між ТОВ «Лабтайм» та ТОВ «Тревелко-Груп».

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується первинною документацією, яку досліджено судом та копії залучені до матеріалів справи.

Судом досліджено первісну документацію та встановлено, що в видаткові накладні, рахунки-фактури, довіреності, товарно-транспортні накладні, які послуги надавалися в даних документах всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагентів Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даних контрагентів під час укладання та виконання договорів.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені відповідно до законодавства.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача, були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України.

Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного, суд звертає увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариствами, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Також, суд звертає увагу й на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що придбання позивачем у контрагентів товарів та послуг безпосередньо пов'язане із його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

На думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із контрагентами, тому висновки акта перевірки є помилковими, а зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість - протиправним.

Крім того, Суд звертає увагу, що постановами Дніпропетровського окружного адміністративного суду: від 06 листопада 2014 р. по справі № 804/17035/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕВЕЛКО-ГРУП» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено позовні вимоги та від 29 грудня 2014 р. справа № 804/19728/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріал Груп» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Податковим органом не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 03 грудня 2014 року № 0006892201, яким ТОВ "Лабтайм" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 171 486,00 грн., з яких 137 189,00 грн. основний платіж та 34 297,00 грн. штрафні санкції.

3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабтайм" (код ЄДРПОУ 38050791) судовий збір в розмірі 1218 грн.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук