Ухвала суду № 57101618, 05.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" квітня 2016 р. м. Київ К/800/42695/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міністерство) в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача виплатити йому одноразову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності у розмірі 45046,00 гривень, визначеному постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 3 травня 2012 року по справі № 2-а-415/12 (далі - судове рішення) з урахуванням вже одержаної її частини на виконання Міністерством вищевказаного судового рішення (далі - спірна допомога).

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що розмір здійсненої відповідачем виплати спірної допомоги на виконання судового рішення не відповідає змісту такого, і вимогам закону, порушує його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, позов задоволено та стягнуто з Міністерства на користь позивача спірну допомогу у розмірі 36219,84 гривень.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з наявності у позивача права на одержання спірної допомоги, а також з того, що розгляд даної заяви належить здійснювати в порядку позовного провадження.

Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Судами встановлено, що постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 3 травня 2012 року зобов'язано Міністерство виплатити позивачу спірну допомогу у розмірі 48 місячного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він займав на день звільнення з урахуванням вже здійснених виплат.

На виконання цього судового рішення відповідач здійснив виплату позивачу спірної допомоги у розмірі 8826,16 гривень.

ОСОБА_4 з такими діями Міністерства, вчиненими на виконання судового рішення ухваленого на його користь, не погодився вважаючи, що спірна допомога виплачена йому у меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством і наведеним рішенням суду.

Саме ці обставини і стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Разом з тим, суди не врахували зміст вимог позовної заяви, які стосуються дій відповідача - суб'єкта владних повноважень, вчинених на виконання постанови суду, прийнятої на користь позивача.

Так, згідно з приписами абзацу 1 частини 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

За змістом абзацу 1 частини 10 цієї ж статті, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи -позивача, суд залишає заяву без задоволення. У разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені частиною другою статті 162 цього Кодексу.

Таким чином, суд першої інстанції, приймаючи до розгляду дану заяву ОСОБА_4 не перевірив, чи належить здійснювати її розгляд в порядку, встановленому процесуальним законодавством для позовних заяв, або ж таку належить вирішувати за правилами, передбаченими частиною 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України. Не звернув уваги на ці обставини і апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки, згідно з положеннями частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало