Ухвала суду № 57101399, 06.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2016 року м. Київ К/800/63317/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постановуДонецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року та ухвалуДонецького апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 рокуу справі№805/2511/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Східна дистриб'юторська компанія» доЖовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області проскасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Східна дистриб'юторська компанія» (далі - ТОВ «Східна дистриб'юторська компанія», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 22 січня 2014 року № 0000072201 та № 0000082201.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року, позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 22 січня 2014 року № 0000072201 та № 0000082201.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Східна дистриб'юторська компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 9 листопада 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 10 січня 2014 року № 9/05-81-22-01/37885168, згідно висновків якого встановлено наступні порушення:

підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.10.1 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 161651,00 грн.;

пункту 187.1 статті 187, пункту 198.1 пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 1912680,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України 22 січня 2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000082201 форми «Р», яким за порушення підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.10.1 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 202063,75 грн., у тому числі за основним платежем - 161651,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40412,75грн.;

- № 0000072201 форми «Р», яким за порушення пункту 187.1 статті 187, пункту 198.1 пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2390850,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1912680,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 478170,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому грошових зобов'язань, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Мотивом для висновків податкового органу про заниження позивачем доходів за період з 09 листопада 2011 року по 31 грудня 2012 року у розмірі 610962,00 грн. стало те, що згідно виписок банку на поточні рахунки позивача надходили грошові кошти від фізичних осіб на загальну суму 610 961,74 грн., однак позивачем не було надано документів, які містять реквізити, та певну інформацію щодо здійснення операцій з отримання грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства від даних фізичних осіб, а зазначені лише їх прізвища, без наявності паспортних даних чи індивідуального податкового номеру, тобто документів, які підтверджують, що фізична особа, яка вносила кошти на розрахунковий рахунок, вносила їх саме за придбаний товар та є особою, яка фактично одержувала товари по видатковим накладним та на які були виписані податкові накладні.

На думку податкового органу, оскільки грошові кошти вносились як оплата за товар без деталізації асортименту на розрахунковий рахунок підприємства від невстановлених суб'єктів господарювання в один й той же час та на однакові суми у не операційний час роботи банку, тому вказані грошові кошти є безповоротною фінансовою допомогою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем був реалізований товар за видатковими накладними фізичним особам: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, та видано їм податкові накладні. Розрахунок між покупцями та позивачем здійснювався у безготівковій формі.

Господарські операції позивача з наведеними фізичними особами з реалізації товару підтверджуються первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України.

Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку доходів від реалізації товару фізичним особам, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що наявні у справі первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 201.1, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з правильною кваліфікацією судами першої та апеляційної інстанцій розглядуваних операцій як купівлі-продажу, а не фінансової допомоги, оскільки зі змісту цих операцій вбачається передача товару продавцем покупцю з його оплатою останнім певної грошової суми.

При цьому, слід відзначити, що зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце і за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і відповідають вимогам податкового законодавства, а також складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення здійснюваних операцій або звичаєвій практиці.

Виходячи з того, що предметом господарської операції є продаж товару, як наслідок видаткові накладні є достатнім доказом, що підтверджують факт виконання такої господарської операції як купівля-продаж.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті, правильно застосувавши до спірних правовідносин по цьому епізоду положення підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 141, пунктів 135.1 та 135.2 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пунктів 138.1 та 138.2 статті 138 Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правомірно не знайшли підстав для підтвердження тверджень податкового органу про заниження позивачем складу доходів.

Мотивом для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1880919,00 грн. стали висновки податкового органу про те, що отримані позивачем та зараховані на його поточний рахунок грошові кошти від фізичних осіб за товар на загальну суму податку на додану вартість 1880919,00 грн. є передплатою, які в порушення пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України позивачем не віднесені до податкових зобов'язань.

При цьому, такі висновки ґрунтуються на тому, що грошові кошти надійшли «за товар», а документів, які підтверджують факт відвантаження товару фізичним особам до перевірки не надано, регістрів бухгалтерського та податкового обліку, в яких відображено отримання грошових коштів та відвантаження товару на адресу фізичних осіб до перевірки не надано, тому отримані кошти вважаються переплатою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками реалізації позивачем товару фізичним особам, ним виписувались видаткові та податкові накладні, сума податку на додану вартість за якими складала 1880919,00 грн.

А також здійснено аналіз бухгалтерського рахунку 361 та оборотно-сальдових відомостей по рахунку 361 позивача за 2012 рік, внаслідок чого встановлено, що загальні обороти позивача із фізичними особами у 2012 році не перевищували 11285514 грн., зокрема, вказана сума обороту збігається із сумою поставленого позивачем товару фізичним особам за видатковими накладними, які наявні у матеріалах справи, які також з даними відображеними позивачем у деклараціях з податку на додану вартість та в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги вимоги пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів, що твердження відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 1880919,00 грн. є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

До висновку про завищення позивачем валових витрат по рядку 06.1 «Адміністративні витрати» декларації з податку на прибуток підприємства у розмірі 158804,00 грн. відповідач дійшов виходячи з того, що, по-перше, придбані позивачем послуги у ТОВ «ТБ «Амстор» та ТОВ «Український Рітейл» з розміщення товару постачальника в торгову мережу покупця при першому постачанні товару на адресу магазинів м. Донецьк та м. Макіївка не використовувались позивачем у власній господарській діяльності, оскільки не підтверджено транспортування продукції, у зв'язку з чим підлягають виключенню зі складу витрат 26000 грн.

По-друге, акти здачі-прийняття про надання ТОВ «ТБ «Амстор» інформаційних послуг зі стимулювання збуту товарів позивачу не використовувались позивачем у власній господарській діяльності, оскільки не мають деталізації наданих послуг, а мають загальну характеристику господарської операції та їх документального підтвердження, у зв'язку з чим підлягають виключенню зі складу витрат 100947 грн.

По-третє, надані до перевірки документи не підтвердили яким чином придбані у ТОВ «Український Рітейл» послуги з обробки, перевірки, внесення до своєї бази, узагальнення даних, первинних (супровідних) документів постачальника на товар використовуються позивачем у власній господарській діяльності, у зв'язку чим не можуть вважатись витратами та підлягають виключенню з їх складу в сумі 31857 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ТБ «Амстор» та ТОВ «Український Рітейл» підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Зважаючи на викладені правові норми, а також беручи до уваги викладені в судових рішеннях мотиви в обґрунтування задоволення позову і в цій частині, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем були придбані у спірних контрагентів маркетингові, інформаційні, рекламні послуги, які забезпечують функціонування діяльності позивача в сфері стимулювання збуту продукції, такі як розміщення товарів на полицях або точках тощо.

Виконання вказаних послуг підтверджується наявними у справі актами здачі-прийняття наданих послуг, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг, їх вартість. При цьому, з цих документів вбачається факт надання послуг за напрямами, вказаними у договорах.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акти здачі-прийняття наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли об'єктивно не прийняли до уваги твердження податкового органу про відсутність зв'язку цих послуг з господарською діяльністю позивача. Адже спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача шляхом популяризації продукції, що продається, серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому вказані дії з просування товару мають економічний ефект самі по собі, незалежно від їх результату або обов'язкової наявності кінцевого результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Зокрема, відзначається, що не можна вважати обґрунтованим висновок про не підтвердження факту надання послуг у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування складу витрат. По-друге, чинним законодавством України передбачено обов'язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу витрат, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення та реальне використання послуг в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем складу витрат в сумі 158804 грн. на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є. Маринчак