Ухвала суду № 57100981, 06.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-6242 Головуючий у 1-й інстанції - Кицюк В.С.

Доповідач - Пікуль А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 квітня 2016 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р.

НевідомоїТ.О.

секретар Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" про стягнення страхового відшкодування,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" про стягнення страхового відшкодування.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (т.2, а.с.42-43).

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника позивача, ОСОБА_4, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити, представника відповідача, ОСОБА_5, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

3 лютого 2014 року між сторонами укладено Договір №006-0045005/01НТ добровільного страхування наземного транспорту (далі - Договір страхування), предметом якого виступили майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом "Audi Q5" (далі - ТЗ), д.н.з. НОМЕР_1, який на праві власності належить позивачу (а.с.6 Том №1).

Підписавши зазначений договір позивач погодився з його умовами та підтвердив свою обізнаність щодо їх змісту та положень Правил страхування.

Згідно п.8.2 Договору страхування - Програма страхування «Повне КАСКО», страхова сума 490 000,00 грн., франшиза (безумовна) при угоні, знищенні, конструктивній загибелі Автомобіля - 5%, без врахування зносу. Додатковою угодою №1 до Договору страхування від 03.02.2014 сторони домовилися про збільшення страхової суми до 725 000,00 грн. (а.с.10 Том №1)

Розділом 12 Договору страхування передбачені взаємні права та обов`язки сторін. Так, страховик зобов`язаний, серед іншого, в разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику. В разі відмови у його виплаті, повідомити про підстави прийняття такого рішення (п.п.12.1.3, 12.1.7 Договору страхування)

Між тим, страхувальник зобов`язаний серед іншого:

- при укладенні Договору страхування письмово надати страховику всю інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику (п.12.3.1 Договору страхування);

- впродовж 2 робочих днів письмово повідомити страховика про суттєві зміни, які можуть вплинути на ступінь страхового ризику, як наприклад, втрата ключів чи реєстраційного свідоцтва (п.12.3.2 Договору страхування);

- в разі угону/викрадення ТЗ протягом 3 днів з моменту повідомлення страховика про страхову подію (або з дати повернення в Україну) передати страховику свідоцтво про реєстрацію ТЗ і повний комплект оригінальних ключів від викраденого ТЗ або довідку МВС про їх вилучення (п.п.12.3.7, 13.1.8 Договору страхування), при чому, останні розповсюджуються на інших довірених осіб, які можуть бути допущені позивачем до керування ТЗ (а.с.7 Том 1)

Розділом 16 Договору страхування передбачені причини відмови у виплаті страхового відшкодування, серед них:

- подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет Договору страхування або

- невиконання страхувальником обов`язків, передбачених умовами Договору страхування (а.с.9 Том №1)

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) вбачається, що 6 серпня 2014 року до правоохоронних органів із заявою про зникнення вищезазначеного ТЗ звернувся брат позивача - ОСОБА_6, повідомивши, що 31 липня 2014 року приблизно о 09.00 годині ним за адресою АДРЕСА_1 була виявлена відсутність вищезазначеного ТЗ, який належить його брату. Відомості внесено до ЄРДР під №12014100090006754 7 серпня 2014 року та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом за попередньою правовою кваліфікацією за ч.3 ст.289 КК України (а.с.11 Том №1)

Сторони визнають той факт, що позивач повідомив страховика про подію, зателефонувавши на "гарячу лінію" (а.с.90 Том №1).

1 серпня 2014 року до відповідача прибув батько позивача ОСОБА_7 та написав відповідну заяву про зникнення автомобіля позивача (а.с.95 Том №1).

2 грудня 2014 року відповідач направив позивачу листа, в якому повідомив своє рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. Самостійною підставою для прийняття такого рішення, за твердженням відповідача, є те, що позивач надав відповідачу неправдиві відомості щодо того, що він придбав цей ТЗ з двома ключами від замка запалювання і двома брелоками від сигналізації, а в подальшому було з`ясовано, що - з одним, оскільки інший ключ залишився у попереднього власника, а ще один ключ було виготовлено після придбання ТЗ на "сервісі", а також відповідно не надав всі три ключі від ТЗ відповідачу після події. Таким чином, відповідач прийшов до висновку про умисне приховування позивачем існування весь час ще одного (третього) ключа від ТЗ. Відповідач вважає, що ці відомості значно підвищують ризики, відтак є однією із самостійних підстав для прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування (а.с.16 Том №1).

7 червня 2013 року саме позивачем було замовлено ключ та брелок дистанційного керування центральним замком, що підтверджується актом виконаних робіт №0000003598 від 19 червня 2013 року. В зазначеному акті замовником значиться позивач (а.с.19 Том №1, а.с.8 Том №2).

Крім того, в даному акті зазначено, що проведено "адаптацію ключів", які надав позивач. При цьому, не зазначена кількість таких наданих позивачем ключів.

Згідно з відповіддю ТОВ "Порше Інтер Авто Україна" автомобіль "Audi Q5" було придбано 12 червня 2012 року в м. Одеса у ТОВ "3С Авто Еліт". Також зазначено, що дані автомобілі комплектуються двома повноцінними ключами та одним запасним (сервісним ключем). 19 червня 2013 року було зафіксоване звернення клієнта до офіційного авторизованого дилерського центру ДП "Ауді Центр Віпос" (м. Київ, вул. Оранжерейна, 1) (далі - ДП "ВІПОС") (а.с.106 Том №1).

З відповіді ДП "ВІПОС" на запит відповідача також вбачається, що для прив`язки ключа до автомобіля необхідна присутність на сервісі і автомобіля, і наявність всіх ключів. У процесі прив`язки до автомобіля необхідна наявність всіх ключів. Кожен з ключів повинен пройти процедуру прив`язки. Ключем, який не був в наявності, при проведенні процедури ініціалізації, автомобіль не заведеться (а.с.18 Том №2).

Також у вищезазначеній відповіді ДП "ВІПОС" чітко зазначено про те, що безпосередньо ОСОБА_3 виступив замовником дубліката ключа та надав всі необхідні документи, серед яких паспорт, посвідчення водія, технічний паспорт (а.с.108 Том №1).

В заяві від 18 серпня 2014 року позивач також власноручно письмово повідомив відповідача про те, що додаткових комплектів ключів на автомобіль він не замовляв (а.с.98 Том №1).

Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна, станом на 10 лютого 2016 автомобіль позивача на підставі ухвали Южненського міського суду з 15 листопада 2013 року перебуває під обтяженням із забороною відчуження, боржник - ОСОБА_3, термін дії 15 листопада 2018 року (а.с.209 на звороті Том №1).

Відповідно до довідки Солом`янського РУ ГУМВС України в м. Києві від 14 серпня 2014 року, 5 серпня 2014 ОСОБА_6 (брат позивача) надав один оригінальний ключ з центральним замком від вищезазначеного ТЗ та свідоцтво про реєстрацію, які були поміщені в експертний пакет Солом`янського РУ ГУ МВСУ в м. Києві (а.с.12 Том №1).

13 серпня 2014 року ОСОБА_3 (позивач) передав співробітникам Солом`янського РУ ГУ МВСУ в м. Києві один ключ та брелок на сигналізацію від вищезазначеного ТЗ, які також були поміщені у пакет та опечатані і прикріплені до матеріалів кримінального провадження.

14 серпня 2014 року ОСОБА_3 (позивач) передав Солом`янському РУ ГУ МВСУ в м. Києві брелок на сигналізацію та вищезазначений ТЗ, який також було поміщено в пакет та опечатано (а.с.12 Том №1).

За встановлених обставин, ураховуючи, що: позивач надав страховику неправдиві відомості про придбання ТЗ з двома ключами від замка запалювання і двома брелоками від сигналізації; саме на замовлення позивача 19 червня 2013 року було виготовлено додатковий ключ та брелок дистанційного керування цим ключем на автомобіль "Audi Q5", після чого проведена адаптація ключа та його програмування. Дії щодо деактивації чи перепрограмування інших ключів від замка запалення даного автомобіля не проводилися (т.1, а.с.108); відповідно до змісту заяви на страхування транспортного засобу, яка є додатком 1 до Договору страхування, позивач замовчав обставини перебування свого автомобіля під обтяженням (т.1, а.с.192); позивачем в порушення пунктів 12.3.7., 13.1.8. Договору страхування протягом трьох днів після страхової події не надано відповідачу або МВС всі комплекти ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, районний суд прийшов до висновку, що відмова страховика у виплаті страхового відшкодування є правомірною, а тому правові підстави для задоволення пред'явленого позову відсутні.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд взяв до уваги одні та відхилив інші докази, і, як наслідок, вважав встановленою відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (т.2, а.с.33-37).

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника ОСОБА_3 не містить, в ході апеляційного розгляду представник позивача, ОСОБА_4, також не навела таких обставин.

Доводи апеляційної скарги про те, що акт виконаних робіт №0000003598 від 19 червня 2013 року про виготовлення ключа та брелока дистанційного керування центральнимзамком підписаний не ОСОБА_3, а іншою особою, а судом не призначалось жодних експертиз для дослідження указаної обставини, не можуть бути прийнятими судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.З ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.2 ст.10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Положеннями ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.143 ЦПК України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже належність підпису на акті виконаних робіт №0000003598 від 19 червня 2013 року не ОСОБА_3, а іншій особі, відповідно до вимог процесуального закону, може бути встановлена письмовим доказом - висновком експерта.

Відповідно до встановленого ст. 11 ЦПК принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, обов'язок доказування певних обставин у справі покладений на особу, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень, в тому числі обов'язок вчинення певних процесуальних дій.

Як слідує з журналу судового засідання Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року (а.с.151-154) та аудіотехнічного запису, суд вирішував клопотання про долучення до матеріалів справи акту виконаних робіт №0000003598 від 19 червня 2013 року, представник позивача ОСОБА_4 заперечувала проти долучення указаного документу з тих підстав, що підпис на зазначеному акті не належить ОСОБА_3 Після долучення акту №0000003598 від 19 червня 2013 року до матеріалів справи представником позивача будь-яких процесуальних дій щодо призначення почеркознавчої експертизи у справі в судовому засіданні не вчинялось.

Будь-яких інших доказів на спростування указаної обставини стороною позивача в суді першої інстанції не подавалось. В апеляційному суді таких процесуальних дій представник позивача також не вчиняла.

Посилання апеляційної скарги на те, що при укладенні договору страхування ПАТ "СК "Брокбізнес", в особі подових осіб, які укладали договір, не була позбавлення можливості перевірки автомобіля Ауді в реєстрі обтяжень є безпідставними, оскільки при укладенні Договору страхування страхувальник зобов'язаний письмово надати страховику всю інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику (п.12.3.1 Договору страхування).

Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга відповідача не містить.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підставдля скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.303, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Д.Р. Гаращенко

Т.О. Невідома