Постанова № 57099697, 07.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 р. Справа № 820/9961/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представників сторін: позивача - ОСОБА_1, відповідача - Вишневського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2016р. по справі № 820/9961/15

за позовом ОСОБА_3

до Державної міграційної служби України , Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України ( далі по тексту - відповідач - 1, ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області ( далі по тексту - відповідач - 2, ГУ ДМС України в Харківській області), в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року № 533-15;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області та Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- стягнути з державного бюджету України судові витрати у розмірі 487,20 грн..

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року по справі № 820/9961/15 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року по справі № 820/9961/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги та його представник у судовому засіданні пояснив, що на підставі рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №533-15 повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 03 вересня 2015 року № 43 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Посилаючись на положення п. 1 ч. 1 ст. 1, ч.1 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, зазначив, що відповідачами по справі не було проведено ретельної перевірки обставин, наведених позивачем під час звернення за наданням статусу біженця, зокрема, не було з'ясовано в повній мірі ситуацію, що склалась на території Іраку та наявності загрози життю, що унеможливлює повернення на батьківщину. Отже, з викладених доводів вважає рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, а його позовні вимоги задоволенню.

Представник відповідача у судовому засіданні, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2016 року по справі № 820/9961/15 залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є громадянином Іраку, ІНФОРМАЦІЯ_1, за етнічним походженням араб, за релігійними переконаннями - мусульманин-суніт, неодружений, місце народження у країні походження Іраку - Нінева.

У 2006 році разом із батьками ОСОБА_3 переїхав у Єгипет м. Каїр, має повну середню освіту, навчався в школі "Аль-Альсун" м. Каїр, Єгипет у 2006-2011 роках.

Згідно відміток в паспорті позивача, останній мав тимчасовий дозвіл на проживання в Арабській Республіці Єгипет від 21.01.2009 року терміном до 10.01.2010 року, від 26.01.2010 року терміном до 10.01.2011 року та від 24.02.2011 року терміном до 10.01.2012 року.

Державний кордон України позивач перетнув 25.10.2011 року в аеропорту м. Харкова, легально, що підтверджено печаткою в паспорті заявника, на підставі студентської візи НОМЕР_1, яку було оформлено в м. Каїрі (Єгипет) на термін з 12.10.2011 року до 28.11.2011 року. Приїзд в Україну позивач мотивував бажанням здобути вищу освіту.

Так, у період навчання в Україні ОСОБА_3 неодноразово звертався з проханням видати візу на в'їзд до Арабської Республіки Єгипет з метою - туризму та відвідати родичів, але всі рази йому відмовляли.

Через академічну заборгованість позивач був відрахований з Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна у лютому 2014 року з третього курсу медичного факультету.

06.10.2014 року позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Харківській області, обґрунтовуючи це тим, що на даний час для нього загрожує небезпека його життю через військові дії в країні громадянської належності - Іраці.

Так, на момент подання заяви до ГУ ДМС України в Харківській області позивач на території України перебував нелегально, за даними обліками ГУ ДМС України в Харківській області значиться гр. Іраку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1., якому за клопотанням ХНУ ім. В.Н. Каразіна 22.10.13 року було оформлено посвідку на тимчасове проживання в Україні серії ТР087349 терміном дії до 23.11.2014 року, відрахований з навчального закладу № 2301-3/074 від 08.02.2014 року, рішенням ГУ ДМС України в Харківській області посвідка скасована.

Встановлено, що в якості документів, що посвідчують особу позивач надав паспорт громадянина Республіки Ірак НОМЕР_2, виданий в Багдаді, 08.10.2008 року, з терміном дії до 07.10.2016 року, також надав копію свідоцтва про народження з підтвердженням посольства Республіки Ірак в Каїрі за №4275 від 24.09.2011 року.

В обґрунтування заяви, позивач стверджує, що в разі повернення до батьківщини, йому буде загрожувати небезпека через військовий конфлікт в Іраці. Через те, що останній є сунітом він висловив побоювання з приводу того, що його можуть силою заставити воювати на стороні радикальних ісламістських угруповувань.

На підставі рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року № 533-15 повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 03 вересня 2015 року № 43 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні. ( а.с. 73-74).

Також відповідачем складено висновок від 27.03.2015 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 66-72).

Не погодившись з таким рішенням відповідача позивач звернулась до суду з даним позовом про його скасування та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року № 533-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, правовою підставою для прийняття спірного рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року № 533-15 "Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", слугувала відсутність, на думку міграційних органів, умов, передбачених пунктами 1, 13 ч. 1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, врегульовано нормами Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 зазначеного Закону, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана, зокрема, подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

У відповідності до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш, ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Судовим розглядом встановлено, що на підтвердження обґрунтованості звернення за захистом в Україні позивач надав наступні документи:

- національний паспорт громадянина Республіки Ірак НОМЕР_2, виданий в Багдаді, 08.10.2008 року, з терміном дії до 07.10.2016 року;

- нотаріально засвідчений переклад національного паспорта (НОМЕР_2, виданий в Багдаді, 08.10.2008 року, з терміном дії до 07.10.2016 року);

- переклад копії відмови в отриманні візи в Арабській Республіці Єгипет;

- копію свідоцтва про народження, видану Посольством Республіки Ірак в Каїрі, затвердженою офіційною печаткою Міністерства закордонних справ Єгипту (р№4275 від 24.09.2011 р.);

- витяг з наказу №2301-3/074 від 08.02.2014 року по Харківському національному університету імені В.Н. Каразіна щодо відрахування з навчання;

- копію з перекладом картки реєстрації біженця УВКБ ООН в м. Каїр на ім'я його батька - ОСОБА_8, виданої 07.07.2013 року;

- роздруковану інформацію по країні походження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач стверджує, що в разі повернення до батьківщини, йому буде загрожувати небезпека через військовий конфлікт в Іраку. Через те, що останній є сунітом він висловив побоювання з приводу того, що його можуть силою заставити воювати на стороні радикальних ісламістських угруповувань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано інформацію з офіційних сайтів, яка свідчить про озброєний конфлікт та постійні вбивства мирних жителів.

Відповідно до Керівних принципів УВКБ ООН по оцінці потреб у міжнародному захисті осіб, які шукають притулок з Іраку від 31.05.2012 року вказано, що суніти і шиїти, які проживають чи повертаються в райони, де вони становлять меншість, можуть зіткнутися з адресним насильством з причини їх релігійної приналежності. Як повідомляється, і шиїти в районах з переважаючим населенням сунітів, і суніти в районах з переважаючим населенням шиїтів піддавалися письмовим загрозам з вимогою покинути свої будинки. Повідомляється про випадки застосування насильства або переслідування, в тому числі, вбивств, у випадках, коли люди не підпорядковувалися цим вимогам.

Згідно п. 27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних, де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 цього ж Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

За таких обставин, коли відповідачі належним чином не перевірили доводів позивача щодо подій в Іраці, та того, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації, суд першої інстанції дійшов не обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Так, повноваження відповідачів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є дискреційними, а завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді справи за адміністративними позовами про визнання протиправною бездіяльності щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи згідно зі статтею 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 162 КАС України у поєднанні із ч.2 ст. 11 КАС України, колегія суддів вважає належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, зобов'язати відповідачів повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2016 року по справі № 820/9961/15 не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вона ухвалена при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2016р. по справі № 820/9961/15 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2015 року № 533-15.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області та Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П.Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 12.04.2016 р.