Ухвала суду № 57099493, 11.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2016 р.Справа № 644/1806/16-а

Головуючий 1 інстанції: Шевченко С.В.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Калиновський В.А., Суддя Бенедик А.П.

при секретарі Тітовій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15.03.2016р. по справі № 644/1806/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення дій,

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка, ОСОБА_1, звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з адміністративний позовом, в якому просила: визнати незаконним рішення Управління Пенсійного Фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова про відмову позивачу в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до прикінцевих положень п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02.03.15 р., а саме з 01.06.15 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно поданої позивачем заяви від 06.08.15 р.; зобов'язати УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Харкова призначити позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з моменту звернення - 06.08.15 р. у розмірі 84 відсотків від заробітної плати (суддівської винагороди) 21436,8 грн. (згідно довідки апеляційного суду Харківської області № 04-73/720 від 05.08.15 р.), а з 01.09.15 р. в розмірі 84 % від заробітної плати 24252,8 грн. (згідно довідки апеляційного суду Харківської області № 03-53/33і від 18.02.16 р.); нарахувати та сплатити позивачу одноразово щомісячне грошове утримання судді у відставці за період з 06.08.15 р. по день ухвалення рішення судом за виключенням отриманої нею за цей період пенсії державного службовця.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15.03.2016р. по справі № 644/1806/16-а позовні вимоги задоволено: визнано протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова від 06.08.15 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні щомісячного грошового утримання судді у відставці через скасування норм ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», прийняте за її заявою від 06.08.15 р.; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова призначити та в подальшому виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з моменту звернення - 06.08.15 р. у розмірі 84 відсотків від заробітної плати в сумі 21436,8 грн. (згідно довідки апеляційного суду Харківської області № 04-73/720 від 05.08.15 р.), а з 01.09.15 р. у розмірі 84 відсотків від заробітної плати в сумі 24252,8 грн. (згідно довідки апеляційного суду Харківської області № 03-53/33і від 18.02.16 р); зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова нарахувати та сплатити ОСОБА_1 одноразово щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці за період з 06.08.15 р. по день ухвалення рішення судом за виключенням отриманої нею за цей період пенсії за віком.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15.03.2016р. по справі № 644/1806/16-а та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивачка письмові заперечення на апеляційну скаргу не подала.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова. Згідно наданих відділом кадрів апеляційного суду Харківської області матеріалів ОСОБА_1 з 03.03.93 р. по 29.12.01 р. працювала на посаді судді Жовтневого районного суду м. Харкова. Постановою Верховної Ради України № 2869-Ш від 29.11.01 р. ОСОБА_1 було зараховано у штат апеляційного суду Харківської області суддею безстроково з 02.01.02 р., а постановою Верховної Ради України № 636-VIII від 16.07.15 р. «Про звільнення суддів» у зв'язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Харківської області. На виконання постанови Верховної Ради України наказом голови апеляційного суду Харківської області № 04-03/74-о від 05.08.15 р. ОСОБА_1 відраховано зі штату апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки. При цьому суд першої інстанції зазначив, що вказаними рішеннями позивачу надано статус судді у відставці при наявності стажу на посаді судді 22 роки 4 місяці.

У зв'язку з цим, 06.08.15 р. позивачка звернулася до УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Харкова з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, але рішенням Комісії УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Харкова № 23 від 06.08.15 р. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посиланням на скасування норм ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова, застосувавши до спірних відносин п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213 від 02.03.15 р. про скасування з 01.06.15 р. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, безпідставно позбавило позивача щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на отримання якого вона набула право з 03.03.13 р. (перебуваючи на посаді судді 20 років), чим суттєво порушило її право та надані державою гарантії незалежності судді. В своєму рішенні суд першої інстанції також зауважив, що заяву про відставку до Вищої Ради Юстиції України ОСОБА_1 подано 14.02.14 р., тобто до скасування з 01.06.15 р. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке призначалось на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і до внесення змін до вказаного Закону зазначеними вище Законами України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Положеннями ч. 1 ст. 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у ст. 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо) у майбутньому право на пенсійне забезпечення та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Правові засади організації судової влади, система і загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів врегульовані Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно ч. ч. 1, 3, 4 та 5 ст. 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

На підставі ч. 3 ст. 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, постановою Верховної Ради України № 636-VIII від 16.07.15 р. «Про звільнення суддів» у зв'язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Харківської області. На виконання постанови Верховної Ради України наказом голови апеляційного суду Харківської області № 04-03/74-о від 05.08.15 р. ОСОБА_1 відраховано зі штату апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки.

На момент набуття позивачем права на відставку, враховуючи розрахунок стажу судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 07.07.10 р.) було встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

З 01.10.11 р. вступили в дію зміни до ст. 138 названого вище Закону, які внесені Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ від 08.07.11 р., згідно з якими довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.11 р. страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді. В частині п'ятій цієї статті зазначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 03.06.13 р. частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.10 р. у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 08.07.11 р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.06.13 р. відновлено дію частини третьої та перше, друге, третє речення частини п'ятої ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

В рішенні від 03.06.13 р. Конституційний Суд України вказав на те, що Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» змінено визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного утримання суддів, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів. Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене рішення, Конституційний Суд України врахував попередні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях № 5-рп/2002 від 20.03.02 р., № 19-рп/2004 від 01.12.04 р., № 8-рп/2005 від 11.10.05 р., № 10-рп/2008 від 22.05.08 р., зазначивши при цьому, що «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя».

Одночасно Конституційний Суд України зазначив, «що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.98 р., за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4)».

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки № (2010) 12 від 17.11.10 р., «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначив, що з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 03.06.13 р. підлягає застосуванню ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до змін, внесених Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

У постановах від 17.03.15 р. (справа № 21-371а14, №21-429а14), від 09.06.15 р. (справа № 21-472а15) Верховний Суд України зробив аналогічний правовий висновок щодо обмеження грошового утримання судді, зазначивши, що оскільки за змістом п. 4 рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 воно має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень, законів, визнаних неконституційними, то право на одержання довічного грошового утримання без обмеження розміру такого виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 3-рп/2013 від 03.06.13 р.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02.03.15 р. внесено зміни до ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції № 191-VІІІ від 12.02.15 р., згідно з якими ч. 3 цієї статті передбачає, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у разі неприйняття до 01.06.15 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.15 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Таким чином, змінами, внесеними до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, ніж це було передбачено законодавством до внесення таких змін і існувало на час набуття позивачем права на відставку у розмірі призначення їй довічного грошового утримання в розмірі 84 відсотків від розміру суддівської винагороди працюючого судді, а приписами п. 5 Прикінцевих положень Закону України № 213-VІІІ від 02.03.15 р. фактично скасовано конституційно закріплений інститут відставки судді.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 03.07.15 р. порушено питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.10 р. у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VІІІ від 12.02.15 р. у взаємозв'язку з положеннями пп. 5 п. 2, п. 17 розділу I, п. 5 розділу III Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02.03.15 р. стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням ст. 8, ч. 1 ст. 21, ч. 1, п. п. 2, 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

В конституційному поданні Пленум Верховного Суду України зазначив, що ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення. Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції. Відхилення від такого підходу свідчать про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України.

Із наведеного випливає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02.03.15 р. не може суперечити рішенню Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 03.06.13 р.

Згідно зі ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у ст. 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (ч. 6 ст. 47 Закону).

В п. 7 рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.05.05 р. зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

На підставі наведених вище правових норм, колегія суддів зазначає, що позивач, маючи право на відставку станом на законодавче визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, та збільшення цього утримання на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, набула право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 84 %.

При цьому, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.15 р. та у зв'язку з неприйняттям до 01.06.15 р. закону щодо спеціальних пенсій, не скасовано положення ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 12.02.15 р., частиною другою якої передбачено право судді у відставці на отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Зважаючи на те, що постанова Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15.03.2016р. по справі № 644/1806/16-а прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15.03.2016р. по справі № 644/1806/16-а - залишити без задоволення.

Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15.03.2016р. по справі № 644/1806/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення дій - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова (вул. Біблика, 36, м. Харків, 61089, код ЄДРПОУ 22645252) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок - 31210206781011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 606,32 грн. (шістсот шість гривень) 32 коп.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С.Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Бенедик А.П.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 12.04.2016 року.