Ухвала суду № 57099484, 11.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2016 р.Справа № 820/237/16

Головуючий 1 інстанції: Нуруллаєв І.С.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Бенедик А.П., Суддя Калиновський В.А.

при секретарі Тітовій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2016р. по справі № 820/237/16

за позовом Державного підприємства «Харківський машинобудівний завод «ФЕД»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративний позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ ДФС № 0000024600 від 14.01.16 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на суму 89664,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкціями в розмірі 44832,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.16 р. по справі № 820/237/16 позовні вимоги задоволені.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.16 р. по справі № 820/237/16 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 124/28-09-46-17/14310052 від 30.12.15 р. документальної позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по взаємовідносинах з постачальником ТОВ «ВТОРЦВЕТМЕТРЕСУРС» (код ЄДРПОУ 37764366) за червень 2015 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. п. 201.1«є», п. 201.4 ст. 201, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, п. 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 957 від 22.09.14 р. (в редакції наказу Міністерства фінансів України № 1129 від 14.11.14 р.), що спричинило завищення податкового кредиту за червень 2015 р. на суму 89664,0 грн. та заниження податкових зобов'язань по ПДВ на суму 89664,0 грн.

Позивач правом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення не скористався.

Не погодившись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про їх обґрунтованість.

Судом першої інстанції було встановлено, що між ТОВ «ВТОРЦВЕТМЕТРЕСУРС» (продавець) та ДП «ХМЗ «ФЕД» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 67 від 14.04.15 р., предметом якого поставка продукцію у номенклатурі, кількості, за ціною й на суму згідно специфікації № 1 (додаток № 1), що є невід'ємною частиною договору (п. 1.1 договору) (а.с.38). На підтвердження здійснення господарської операції позивачем до суду першої інстанції були надані копії додаткових угод № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 до договору купівлі-продажу № 67 від 14.04.15 р.; видаткової накладної № 67 від 04.06.15 р.; специфікацій № 1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору купівлі-продажу № 67 від 14.04.15 р.; податкових накладних № 11 від 09.06.15 р. та № 2 від 03.06.15 р.; ТТН № Р75 від 10.06.15 р. та № Р67 від 04.06.15 р.

Відповідно п. 4.1 договору № 67 продавець гарантує відповідність якості продукції вимогам Держстандарту та ТУ й підтверджує сертифікатом (паспортом) якості заводу-виготовлювача або витягом. Перевезення товару здійснено автотранспортом позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою № 207-363 від 18.05.15 р. про наявні у ДП «ХМЗ «ФЕД» автотранспортні засоби. Згідно п. 2.3 договору № 67 оплата здійснюється шляхом перерахування 100 відсотків грошових коштів на поточний рахунок продавця відповідно до рахунку-фактури та, як зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, оплата здійснена в безготівковій формі та підтверджується платіжними дорученнями № 1300 від 19.06.15 р., № 1255 від 17.06.15 р., № 1104 від 03.06.15 р., № 1106 від 03.06.15 р., № 2385 від 09.06.15 р. Також судом першої інстанції встановлено, що отримання товару здійснювалось уповноваженими особами позивача за довіреностями, що підтверджується витягом з Журналу реєстрації довіреностей (а.с. 72-74) та отриманий товар оприбуткований на складі, про що свідчать копії прибуткових ордерів № 107 від 04.06.15 р., № 112 від 10.06.15 р., лімітні карти, звіти по витратам матеріалів по цеху № 31 за червень 2015 р. та залишки по основним матеріалам по цеху № 31 від 01.07.15 р.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що відповідно до наданих у судовому засіданні пояснень представника позивача, придбані товарно-матеріальні цінності використані у власній господарській діяльності позивача, оскільки діяльність ДП «ХМЗ «ФЕД», як вбачається з копії Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, пов'язана з виробництвом повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі зазначив, що у ході перевірки встановлено, що документи, які підтверджують факт транспортування товару, заповнені неналежним чином: 1) в подорожному листі № 874285 під 04.06.15 р. відсутня інформація про пункт навантаження - назва міста та № будинку; 2) в подорожному листі № 874326 від 10.06.15 р. відсутня інформація про пункт навантаження - назва міста та № будинку та пункт розвантаження.

При цьому апелянт зазначив, що відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р., ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, у пп. 11.1, пп.11.7 п.11 Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні зазначено: - основними документами на перевезення вантажів є ТТН та дорожні листи вантажного автомобіля.

Також апелянт зазначив, що ДП «ХМЗ «ФЕД» до перевірки надані копії виписок з сертифікатів якості на отриманий товар: 1) мідь фосфориста МФ-9 - № 18/01/2010, відповідно до якого виробником товару є ТОВ «Металконтракт», Україна, м. Донецьк; 2) мідь катодна МОК - № 1415 від 30.03.09 р. та вказаною назвою підприємства TOB «КЗМО», можливого виробника міді, але печатка з назвами та реквізитами, що підтверджує виробника, відсутня; 3) нікель катодний НІ - № 72746364, датований 09.12.10 р., відповідно до якого виробником товару є ОАО «Норильск Никель», Россия, г. Норильськ; 4) олово Ol - № 0653, датованого 15.11.10 р., у даної виписки - виробник не вказаний, не вказано крану виробника. Зверху на виписці із сертифікату стоїть напис - ОАО «НОК», можливий виробник, але печатка з назвами та реквізитами, що підтверджує виробника, відсутня; 5) Сурьма СуО - надано виписку із сертифікату якості заводу-виробника № 17/04-15, але дана виписка завірена тільки печаткою ТОВ «ВТОРЦВЕТМЕТРЕСУРС», а печатка з назвами та реквізитами, що підтверджує виробника, відсутня; 6) свинець СО - копію документа о качестве (мовою оригіналу) б/н., датованого 24.07.07 р., згідно штампу, відповідно до якого постачальником товару є ПП «ВИРОБНИЧО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА «ДОНСПЕЦПРОМРЕСУРС», м. Луганськ, Україна, дане підприємство не є виробником свинцю, а є посередником, вид діяльності - 46.90-неспеціалізована оптова торгівля, у рядку покупець - відсутня назва підприємства, який отримав цю продукцію, а саме свинець СО; 7) цинк ЦО - надано копію сертифікату «на отгруженый цинк по ГОСТ 3640-79» предприятию - відсутня назва підприємства, який отримав цю продукцію, а саме цинк та вказаною назвою підприємства Алмалигский ГМК, Республика Узбекистан, можливого виробника цинку, але печатка з назвами та реквізитами, що підтверджує виробника, відсутня.

Апелянт також зазначив, що ДП «ХМЗ «ФЕД» для перевірки не надані сертифікати виробника на товар: мідь фосфориста МФ-9, мідь катодна МОК, нікель катодний НІ, олово ОІ, сурьма СуО, свинець СО, цинк ЦО. В свою чергу, відповідно ст. 18 Декрету КМУ № 46-93 від 10.05.93 р. «Про стандартизацію і сертифікацію» передбачено, що відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері. Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитований в установленому порядку орган із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері, включає сертифіковану продукцію до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції на підставі сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності. Постановою КМУ № 446 від 14.05.08 р. затверджений «Порядок митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України та підлягають обов'язковій сертифікації в Україні», який визначає механізм митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України та підлягають обов'язковій сертифікації в Україні відповідно до переліку, визначеного Держспоживстандартом. Згідно ст. 13 Закону України «Про підтвердження відповідності» постачальник зобов'язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції; постачальник (суб'єкт підприємницької діяльності, який вводить продукцію в обіг чи безпосередньо бере в цьому участь) зобов'язаний реалізовувати продукцію, яка підлягає підтвердженню відповідності в законодавчо регульованій сфері, за умови наявності копії сертифіката відповідності та/або копії декларації про відповідність чи копії свідоцтва про визнання відповідності в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до АІС «Система підтримки прийняття рішень (СППР) ТОВ «ВТОРЦВЕТМЕТРЕСУРС» не здійснювало ввезення на митну територію України товарів: олово ОІ пч код товару УКТЗЕД 8001100000, нікель катодний НІу код товару УКТЗЕД 7502100000, цинк ЦО код товару УКТЗЕД 7901110000, сурьма СуО код товару УКТЗЕД 8110100000. 3 метою встановлення фактичного імпортера товару, дослідження походження та подальшого руху товару від імпортера до кінцевого споживача - ДП «ХМЗ «ФЕД», відповідачем був встановлений перелік СГД, які здійснювали ввезення на митну територію України протягом 2015 р. товару відповідної номенклатури, а саме: олово ОІ пч код товару УКТЗЕД 8001100000, нікель катодний НІу код товару УКТЗЕД 7502100000, цинк ЦО код товару УКТЗЕД 7901110000, сурьма СуО код товару УКТЗЕД 8110100000, яка зазначена в первинних документах, виписаних ТОВ «ВТОРЦВЕТМЕТРЕСУРС» на адресу ДП «ХМЗ «ФЕД»: ТОВ Компанія «Гранд Лада»; ТОВ «ВІРС»; ТОВ «Хімфармінвест»; АТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьмина. Також з метою встановлення подальшого руху ввезених на митну територію України товарів: олово ОІ пч, нікелю катодного НІу, цинку ЦО, сурьми СуО, на всі вищевказані підприємства були направлені запити.

Також апелянт зазначив, що від ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області на адресу СДПІ надійшла податкова інформація №353/7/20-31-22-05-07 від 21.10.15 р. щодо ТОВ «ВТОРЦВЕТМЕТРЕСУРС» з питань проведення фінансово-господарських операцій за червень 2015 р. з ТОВ «ЄВРОІНТРАНС», ТОВ «ТЕРРІКА-ПЛАЦ», зі змісту якої слідує висновок про встановлення факту нереальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання від постачальників ТОВ «ВТОРЦВЕТМЕТРЕСУРС» до контрагентів - покупців в частині придбання/продажу товарів за звітний період декларування ПДВ - червень 2015 р.

На підставі наведених вище обставин відповідач дійшов висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується посилання апелянта на неповноту заповнення ТТН, колегія суддів зазначає, що в п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р., визначено, що ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Позивачем до суду першої інстанції були надані ТТН, що підтверджують факт поставки придбаного позивачем у його контрагента товару, разом з тим, відповідач вказав, що декілька ТТН заповнені з порушеннями вимог чинного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що заповнення відповідних граф ТТН вантажовідправником, вантажоодержувачем і перевізником, здійснюються відповідно Інструкції № 228/253. Разом з тим, дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи» зупинена публікацією в «Урядовому кур'єрі» від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно Указу Президента України № 79/98 від 03.02.98 р. «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності». Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва № 17-02/10 від 16.10.98 р. «Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» Мінтрансом України та Держкомстатом України». Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим. Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обов'язковість оформлення ТТН (з урахуванням всіх обов'язкових реквізитів), які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними. При цьому суд першої інстанції правомірно зазначив, що обов'язковість ТТН, як первинного документу, передбачена положеннями ст. 230 ПК України, в інших випадках її наявність є обов'язковою тільки при автомобільних перевезеннях, що визначено нормами ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». В свою чергу, відповідач не вказав які саме автотранспортні засоби повинні перевозити вантаж, перелічений у видаткових накладних, з урахуванням їх кількості, ваги, об'єму, зважаючи на визначення поняття «автомобіль вантажний», наведене в Законі України «Про автомобільний транспорт».

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою КМУ № 207 від 25.02.09 р., визначені документи, які слід мати водію перевізника для надання послуг з перевезення вантажу на договірних умовах. Відповідно до цього Переліку під час здійснення вантажних перевезень автомобільними транспортними засобами водій, поряд з іншими документами, необхідними для всіх видів перевезень, у випадку надання послуг з перевезення вантажу на договірних умовах повинен мати оформлену ТТН.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції та відповідачем по справі в доводах апеляційної скарги не спростовано, що перевезення придбаного позивачем товару здійснювалося власним автотранспортом позивача та ніяких сторонніх перевізників для перевезення вантажу не залучалося.

Також суд першої інстанції правомірно зазначив, що між ОСОБА_2 (в якості орендодавця) та ТОВ «ВТОРЦВЕТМЕТРЕСУРС» (в якості орендаря) 01.07.13 р. укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1/04, предметом якого є тимчасове платне користування нежитлове приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 327я, загальною площею 150 м. кв. (п.1.1 договору). Відповідно п. 9.1 договору строк дії договору: з моменту підписання до 01.07.16 р. При цьому, у ТТН адреса пункту навантаження вказана саме м. Харків, вул. Шевченка, 327я.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що неналежне, за висновком відповідача, заповнення ТТН не може слугувати підставою для спростування факту придбання позивачем товару та факту перевезення такого товару на адресу підприємства позивача.

Що стосується посилання апелянта на ненадання позивачем під час перевірки документів, завірених виробником, на підтвердження якості на весь придбаний товар, то в даному випадку суд першої інстанції правомірно зауважив, що вказана обставина не є підставою для висновків про відсутність реальності операцій з придбання ТМЦ та безпідставності формування податкового кредиту, оскільки документи на підтвердження якості продукції не є первинними документами в розумінні бухгалтерського та податкового законодавства, оскільки не містять інформації про господарську операцію та її учасників, а тому не є документами, що згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України підтверджують дані податкової звітності.

Щодо посилання апелянта на положення ст. 13 Закону України «Про підтвердження відповідності», колегія суддів зазначає, що зазначений Закон втратив чинність згідно із Законом України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» № 124-VIII від 15.01.15 р. та його положення не могли поширюватися на господарські відносини, що відбувалися у червні 2015 р.

Що стосується посилання апелянта на те, що зі змісту податкової інформації, яка надійшла до відповідача, слідує висновок про встановлення факту нереальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання від постачальників ТОВ «ВТОРЦВЕТМЕТРЕСУРС» до контрагентів - покупців в частині придбання/продажу товарів за звітний період декларування ПДВ - червень 2015 р., колегія суддів зазначає, що згідно висновків акту перевірки підприємства позивача від 30.12.15 р. правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про неправомірність дій відповідача під час проведення перевірки.

Крім того, належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно ст. 207, ст. 208, ст. 250 ГК України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно ч. 3 ст. 228 ЦК України вчинення платником податків правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним). Але відповідачем не надано жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також колегія суддів зазначає, що порушення позивачем вимог податкового законодавства пов'язується з допущеними порушеннями з боку його контрагента. Разом з тим, положення ПК України не ставлять право платника ПДВ на податковий кредит у залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицію, викладеною у постановах Верховного Суду України від 31.01.11 р. у справах № 21-42а10 та № 21-47а10, та практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01.09 р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії»), яку суди повинні застосовувати як джерело права відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

При цьому суд першої інстанції правомірно зауважив, що відсутність у контролюючого органу інформації про імпорт товару постачальником чи його контрагентами у відповідні періоди не свідчить про відсутність здійснення ними такого імпорту взагалі.

Наведені обставини обумовили висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.16 р. по справі № 820/237/16 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.16 р. по справі № 820/237/16 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.16 р. по справі № 820/237/16 за позовом Державного підприємства «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» до СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 12.04.2016 року.