Ухвала суду № 57098384, 06.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 р. Справа № 876/10269/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

представника відповідача Середяка Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Західелком» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західелком» (далі - ТзОВ «Західелком») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ДПІ в у Шевченківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000832201/5174 та № 0000842201/5173 від 27.03.2015 року .

Вважає податкові повідомлення-рішення протиправними, а висновки, викладені в акті перевірки такими, що не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Крім того, позивач зазначає, що правовідносини із контрагентом - ТзОВ «Денікс Груп» мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року позов задоволений.

Відповідач - ДПІ в у Шевченківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області оскаржив постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального права. Просить постанову суду скасувати і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі зазначає, що в процесі проведення перевірки податковим органом встановлено, що у контрагента позивача - ТзОВ «Денікс Груп» відсутні власні виробничі потужності та трудові ресурси, що виключає можливість виконання зобов'язань, передбачених укладеними з ТзОВ «Західелком» договорами. Також апелянт зазначає, що позивачем не надано також жодного доказу чи пояснень стосовно того, які заходи він вживав для отримання інформації щодо господарської діяльності його контрагентів. Крім того, апелянт звертає увагу суду на розбіжності, виявлені в первинних документах.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ в у Шевченківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області з 03.03.2015 року по 10.03.2015 року на підставі постанови слідчого слідчої групи СУ ГУМВС України у Львівській області лейтенанта міліції Костіва Х.І. проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Західелком» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТзОВ «Денікс Груп» за період 2012-2014 роки. За результатами перевірки складений акт №93/38/13-07-22-01-10/38142080 від 17.03.2015 року, на підставі якого податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення №0000832201/5174 від 27.03.2015 року - про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток на 57609 грн (за основним платежем - 46087,20 грн та за штрафними санкціями - на 11521,80 грн) та податкове повідомлення-рішення №0000842201/5173 від 27.03.2015 року про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 64010 грн (за основним платежем - 51208 грн та за штрафними санкціями - 12802 грн).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам, встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.

Пунктом. 138.2. Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до етапі 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати - ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТзОВ «Західелком» отримано згідно усної домовленості про поставку від ТзОВ "АМІ" на розрахунковий рахунок на підставі рахунку №СФ-00549 коштів в розмірі 390296,10 грн, як оплату за поставку текстильних розподілювачів повітря, на підставі чого позивачем виписана ТзОВ "АМІ" податкова накладна від 05.06.2014 року №9 на суму 390296,10 грн з номенклатурою товарів.

Для виконання поставки ТзОВ "АМІ" передбачених домовленістю товарів позивачем придбано текстильні розподілювачі повітря згідно видаткової накладної №РН-00068 від 12.06.2014 року у ТзОВ "Денікс Груп" та отримано належним чином оформлену податкову накладну №68 від 12.06.2014 року.

На підтвердження реального характеру вказаної операції позивачем надані податкова та видаткова накладна, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості по рахунку та картках рахунків, дослідивши які Львівський апеляційний адміністративний суд приходить до висновку про підтвердження фактичного здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом - ТзОВ "Денікс Груп".

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, текстильні розподілювачі повітря придбані у ТзОВ "Денікс Груп" використані позивачем у господарській діяльності шляхом продажу ТзОВ "АМІ" за вищою ціною, що підтверджується видатковою, податковою накладною, експрес-накладною, довіреністю, випискою банку.

Посилання податкового органу на те, що в контрагента позивача - ТзОВ «Денікс Груп» відсутні власні виробничі потужності та трудові ресурси, що виключає можливість виконання зобов'язань, передбачених укладеними з ТзОВ «Західелком» договорами, правомірно не взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки на час здійснення господарських операцій з позивачем це підприємство було належним чином зареєстрованою юридичною особою. Крім того, апеляційний суд зазначає, що підприємство не позбавлено права і можливостей залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо виявлених в первинних документах розбіжностей, зокрема, розбіжностей у кількості та ціні, зазначених у видатковій та податковій накладних, не взяті апеляційним судом до уваги, оскільки не можуть бути підставою для висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій і спростовуються обставинами господарських операцій між ТзОВ «Західелком», ТзОВ «АМІ» та ТзОВ «Денікс Груп», які неналежно встановлені податковим органом та описані в акті перевірки.

Таким чином, встановлені під час розгляду справи судом першої інстанції обставини, які підтверджені належними доказами, спростовують висновки ДПІ в у Шевченківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області, констатовані в акті перевірки №93/38/13-07-22-01-10/38142080 від 17.03.2015 року, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, який заперечував проти позову, не довів правомірності винесеного рішення, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ в у Шевченківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області, винесене на підставі зазначеного акту перевірки, підлягають скасуванню як протиправні.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі № 813/1810/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий суддя Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

Т.В. Онишкевич

Ухвала складена в повному обсязі 11.04.2016 року