Постанова № 57098170, 04.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2016 р. Справа№ 910/31691/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2016р.

у справі № 910/31691/15 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал"

до Обслуговуючого кооперативу житлово - будівельний кооператив ,,Марс-2"

про стягнення 106 551,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу житлово-будівельний кооператив ,,Марс-2" (далі - відповідач) про стягнення 106 551,48 грн., з яких 68 492,77 грн. основної заборгованості, 22 399,64 грн. інфляційних втрат, 1 254,25 грн. три проценти річних, 706,27 грн. пені та 13 698,55 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2016р. у справі № 910/31691/15 припинено провадження у справі в частині вимог про стягнення 68 492,77 грн. основного боргу. Позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 22 399,64 грн. інфляційних втрат, 1 254,25 грн. три проценти річних, 1 382,20 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду м. Києва від 12.02.2016р. у справі № 910/31691/15 скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача 706,27 грн. пені та 13 698,55 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення зазначених вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, судом першої інстанції неправильно застосовано та порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку позивача, положеннями договору врегульовано підстави для стягнення з відповідача штрафу та пені, судовим рішенням встановлено факт порушення відповідачем зобов'язання за договором та не доведено відсутність вини останнього, тому місцевим господарським судом неправомірно відмовлено в стягненні штрафу та пені.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про її необґрунтованість та просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2016р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал" на рішення господарського суду м. Києва від 12.02.2016р. прийнято до провадження та призначено її розгляд на 04.04.2016р.

В судовому засіданні 04.04.2016р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача проти наведених доводів заперечив.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

16.09.1997р. між позивачем та відповідачем укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №04694/4-0, відповідно до умов якого постачальник - позивач зобов'язався забезпечити абоненту - відповідачу постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги згідно з умовами Договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Згідно з п. 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Відповідно до п. 3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника.

Згідно з п. 3.6 договору абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.

Абонент зобов'язаний письмово повідомити постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обґрунтовуючи таку відмову документи у 3-денний строк (п. 3.8 договору).

Цей договір укладається строком з 16.09.1997р. по 16.09.1998р. і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії (п. 5.1, 5.2 договору).

Правила користування системами водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65, затверджені 01.07.1994 Державним комітетом по житлово-комунальному господарству втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.08р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила користування).

В силу статті 3 Закону України ,,Про питну воду та питне водопостачання" названі Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

У відповідності до п. 2.1 Правил користування договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України ,,Про питну воду та питне водопостачання" та ,,Про житлово-комунальні послуги", яким, згідно п.2.2 Правил, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з житлово-будівельними кооперативами (ч. 1 ст. 19 Закону України ,,Про питну воду та питне водопостачання").

Згідно з п.п. 3.1, 3.7 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Пунктом 1.4 Правил користування передбачено приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37 останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Пунктами 3.1, 5.2 Правил користування передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №04694/4-05 на послуги водопостачання та водовідведення від 16.09.1997р. в частині несвоєчасної плати за отримані послуги з постачання питної води та водовідведення, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 68 492,77 грн.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а саме за несвоєчасну сплату отриманих послуг з водопостачання та водовідведення, позивач нарахував штрафні санкції: на підставі п. 2 ст. 625 ЦК України - інфляційні втрати в розмірі 22 399,64 грн., три проценти річних в розмірі 1 254,25 грн., а на підставі п. 4.2 та п. 4.3 договору - пеню в розмірі 706,27 грн. та штраф в розмірі 13 698,55 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем надано акти про зняття показників з приладів обліку з липня 2014р. по вересень 2015р. (т.1, а.с. 51 - 54), розшифровки рахунків абонента, платіжні вимоги-доручення на оплату послуг з водопостачання, якими, на думку позивача, підтверджується факт виконання договору.

Крім того, як вказує позивач, оскільки відповідачем в силу п. 3.8 договору не було направлено свого представника до ПАТ ,,АК ,,Київводоканал" з обгрунтовуючими документами в разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, відповідні дані щодо вартості та обсягів спожитих відповідачем з 01.07.14 р. по 30.09.15р. послуг вважаються прийнятими абонентом.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, зокрема, що заперечує щодо здійснення позивачем нарахувань для оплати за постачання холодної води для підігріву після 01.09.2015р., тобто після укладання між відповідачем та ПАТ ,,Київенерго" договору на співпрацю з централізованого опалення та постачання гарячої води № 0920011 від 11.09.2015р. та просив позивача здійснити перерахунок суми основної заборгованості, а також повідомив про сплату основної заборгованості, з огляду на що просив відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції як в частині припинення провадження в частині вимог про стягнення основного боргу, в частині задоволених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних, так і в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення штрафу та пені з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 193 ГК України, ст. 525 ЦК України встановлено правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі виникли правовідносини, які мають ознаки договору про надання послуг, за яким, в силу статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини 2 статті 22 Закону України ,,Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання і водовідведення.

На виконання умов договору позивач у період з липня 2014 року по вересень 2015 року включно надав, а відповідач прийняв послуги з водопостачання та водовідведення (за кодом 9-50388) на загальну суму 103 670,99 грн., що підтверджується актами про зняття показань з приладу обліку за спірний період, в тому числі який знаходиться на бойлері, належному відповідачеві.

Відповідач взяті на себе зобов'язання по договору щодо здійснення розрахунків за надані послуги водопостачання та водовідведення в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем станом на час звернення позивача з даним позовом до суду -16.12.2015р. рахувалась заборгованість в сумі 68 492,77 грн.

Однак, після звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач повністю сплатив заборгованість за договором, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями від 16.12.2015 № 169 на суму 8 601,12 грн., від 28.12.2015 № 175 на суму 55 212,87 грн. та від 11.02.2016 № 19 на суму 7 273,11 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, в зв'язку зі сплатою відповідачем під час розгляду справи суми основного боргу в розмірі 68 492,77 грн., то предмет спору в даній справі у вказаній частині відсутній і провадження у справі в частині стягнення з відповідача 68 492,77 грн. основного боргу підлягає припиненню підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, про що вірно вказав суд першої інстанції.

За прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення позивачем нараховано 22 399,64 грн. інфляційних втрат за період з серпня 2014р. по вересень 2015р., три проценти річних в розмірі 1 254,25 грн. за період з 11.08.2014р. по 30.09.2015р., пеню в розмірі 706,27 грн. за період з 09.05.2015р. по 30.09.2015р., штраф в розмірі 13 698,55 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Штраф та пеня обрахована позивачем виходячи з положень п.п. 4.2, 4.3 договору.

Згідно положень п. 4.2 договору за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20% суми, від оплати якої він відмовився.

Згідно з п. 4.3 договору за несвоєчасну оплату платіжної вимоги відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі згідно з діючим законодавством від суми платежу за кожний день прострочки.

За змістом ст. 1 Закону України ,,Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

При цьому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки сторонами в договорі № 04694/4-05 не визначений розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, позовні вимоги про стягнення 706,27 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, матеріали справи не містять доказів відмови повністю чи частково оплатити платіжну вимогу, в розумінні п. 4.2 договору, за наявності якої можливо б було задовольнити позовні вимоги в частині стягненя штрафу, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 20% штрафу у сумі 13 698,55 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Положеннями ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем за період з серпня 2014р. по вересень 2015р. в розмірі 22 399,64 грн. та розрахунок трьох процентів річних в розмірі 1 254,25 грн. за період з 11.08.2014р. по 30.09.2015р., вважає його вірним, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За наведених вище обставин, позовні вимоги у даній справі є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Крім того, судом першої інстанції правомірно відхилено заперечення відповідача щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних, які зводяться до того, що позивачем не враховано пільги на злив гарячої води та оплати здійснені відповідачем та КП ГІОЦ у жовтні - грудні 2015 року, оскільки заявлений позивачем період відповідних нарахувань інфляційних втрат та 3% річних не включає зазначений відповідачем період.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2016р. у справі № 910/31691/15 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2016р. у справі № 910/31691/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук